Читати книгу - "Моряк з «Дианы»"

близьке майбутнє її, і почуття гордощів зворушувало серце капітана: ось він, відважний і допитливий російський чоловік, що цілий світ відкриває для майбутніх поколінь!..

Рідні далекі чи близькі місця людина завжди залишає з смутком. Для російських мореходців, промисловців, рибалок цей суворий острів Кадьяк давно вже став рідним. Дерев’яні селища на його березі, як і на берегах Аляски, мали знайомі російські назви, мов десь під Рязанню… Вечорами на вулицях лунали російські пісні. По-російському привітно зустрічали поселенці гостей. Російські діти вперше усміхалися сонцю на цій землі.! були тут російські могили.

З сумом покидав Василь Головнін далеку, заморську рідну сторону. Скільки він віддав їй безсонних ночей і тривожних вахт у дорозі в тумани і шторми! Здавши вантаж, доставлений переселенцям, і використовуючи кожен день і годину, що лишалися до виходу у зворотний рейс, на Камчатку, він описував береги. І там, де ніколи не плавав жоден корабель і де пройшла «Диана», чіткі, ясні обриси берега були покладені на карту впевненою рукою, такі детальні й точні, що і в наступні десятиріччя ніхто не зробив у них поправок.

Важким був зворотний перехід з Аляски до Петропавловської гавані… Шлюп повільно просувався в тумані вздовж південного боку Алеутського пасма, де мінливі стрімкі течії з гулом проносились у вузьких протоках, тягнучи на скелі корабель, де не можна було вірити лотові, бо під самим берегом глибина сягала десятків сажнів… Не раз згадував Головнін записи славетного мореходця Олексія Чирикова про ці краї, — таких лютих, безперервних штормів на інших широтах не траплялось.

Шлюп давно вже потребував ремонту; з 1807 року, відколи він вийшов із Кронштадта, жодного разу не оглядали його підводну частину, та й обшивка і частина шпангоутів, як можна було бачити з стану трюмів, були зовсім ненадійні. Головнін поспішав до Петропавловська і мав надію перейти ще в Охотськ, — там було все потрібне для ремонту.

З сумом оглядав Головнін свою команду: що якби матроси його зійшли зараз на гранітну набережну Петербурга у святково вичепурений натовп! Великий, мабуть, переполох зчинився б у столиці! Цих скромних трудівників і героїв там прийняли б за втікачів-каторжан. Вдягнені в строкате дрантя, у стоптаному взутті, а то й зовсім босі, матроси «Дианы» скидалися на занедбаних усім світом бродяг. А про завзятість їхню й доблесну працю знали ж у Петербурзі. То як же могло статися, що, вітаючи хоробрих моряків, сановники з Адміралтейств-колегії та з Адміралтейського департаменту не подбали навіть про найпростіше й найпотрібніше — про переміну одягу для цих людей?

Без вказівок зверху Головнін не міг одержати нового обмундирування для свого екіпажу, а писати донесення в столицю й чекати відповіді значило б втратити багато тижнів. Капітан викликав до своєї каюти Рікорда і, сівши поруч з ним, спитав по-дружньому:

— Що робитимемо, Петре? Я, знаєш, часто згадую наші розмови. Пам’ятаю, ти погоджувався зі мною, що командир і офіцери повинні розглядати команду корабля як єдину, дружню сім’ю. Хто ж подбає, Петре, про нашу сім’ю, як не ми самі?

Вони радилися недовго і того ж дня виклали на стіл свої заощадження готівкою, а штурман Хлєбников звернувся до місцевих купців, щоб придбати в них взуття й одяг.

Однак перехід з Петропавловської гавані до Охотська Головніну довелось за пізнім часом відкласти. Шлюп удруге зазимував на Камчатці. Команда своїми силами провадила його ремонт, лагодила снасті, заміняла прогнилі дошки. На початку квітня посильний від начальника Камчатки урочисто передав Головніну пакет з Петербурга. Це був наказ морського міністра. Він називався повелінням. Отже, морський міністр повелівав капітанові «Дианы» зробити найточніший опис південних Курільських островів, Шантарських островів і Татарського берега до Охотська.

Наприкінці квітня команда прорубала в гавані кригу і вивела шлюп у вільні води Авачинської губи. Четвертого травня «Диана» залишила Камчатку…

Аж тепер, після чотирьох років мандрувань і полону, для Головніна настав той бажаний період досліджень та відкриттів, про який він стільки мріяв. Правда, райони його майбутніх досліджень були строго обмежені, однак, переглядаючи карти Курільських та Шантарських островів, він вивчав пунктири гаданих обрисів берега й «білі плями» із знаками питання на них. Головнін мав стерти ці «білі плями» і замість пунктирів нанести на карту справжні обриси Курільських островів.

Вирушаючи на Куріли, Головнін знав, що під час плавання навряд чи пощастить уникнути небезпек. Ще зовсім недавно російські морські офіцери Хвостов і Давидов мусили зброєю виборювати споконвічні російські права на Південний Сахалін та на Курільське пасмо, де японські браконьєри, прослизаючи на наші землі, не тільки винищували цінного хутрового звіра, ловили рибу, вирубували ліси, а й споруджували тут фортеці і тримали під рушницею цілі гарнізони.

Хвостов і Давидов добре провчили загарбників: розгромили їхні фортеці, захопили їхні батареї й арсенали зброї, гарматними ядрами та багнетами скинули самураїв в океан.

Які події сталися на південних Курільських островах після відважного походу Хвостова й Давидова у травні 1807 року? Може, знову повернулись вигнані японські загарбники?

Пам’ятав Василь Михайлович і подорож до Японії поручика Лаксмана із штурманом Ловцовим у 1792 році. На транспорті «Екатерина» вони доставили на Мацмай екіпаж японського торговельного судна, яке зазнало аварії на скелях Алеутського пасма… Тоді, замість подяки, японський уряд заявив, що він нітрохи не цікавиться долею врятованих моряків і що, коли росіяни ще раз прийдуть в Японію, їх триматимуть тут у довічній неволі…

Знав Головнін, що японці грабували й нещадно винищували курільців та айнів; багато наслухався також про ту ницу підступність японських чиновників і військових, з якою вони зустрічали іноземців…

Рейс «Дианы», проте, мав цілком мирний характер. Головнін вирішив ні в якому разі не сперечатися й не сваритися з японцями, навіть якщо вони насмілились знову селитись і промишляти на російських Курільських островах. Захоплений великим і важливим завданням — описати це пасмо островів, він думав лише про успіх справи. Чимало знаменитих мореходців пробувало щастя покласти на карту все Курільське пасмо. Через тумани, шторми та грізні течії в протоках ні Лаперузові, ні Гору, ні Саричеву, ні Броутону, ні Крузенштерну не пощастило повністю здійснити це. Карти Куріл залишались і плутаними, і суперечливими. Моряки «Дианы» повинні були остаточно показати найточніше розташування всього пасма.