Читати книгу - "Плавучий острiв"

ніж сили організму, що доживає до столітнього віку, не вичерпаються до кінця.

Чи ж є на Стандарт-Айленді солдати? Є! Гарнізон із п’ятисот чоловік під орудою полковника Стюарта: треба бути обачними, бо райони Тихого океану не завжди безпечні. Наближаючись до певних островів, необхідно запобігти, як того вимагає обережність, нападу піратів. Отже, хай ніхто не дивує, що військова сила тут щедро оплачується, що кожний солдат дістає більшу платню, ніж головнокомандувач у старій Європі. Набирають солдатів, забезпечуючи їх приміщенням, харчуванням і всім спорядженням за рахунок адміністрації міста, дуже старанно, під контролем начальників, багатих, мов крези. Треба тільки вибирати.

Чи є на острові поліція? Так, кілька загонів, достатніх, щоб гарантувати безпеку міста, отже, немає жодної підстави за неї турбуватися. Без дозволу муніципальної адміністрації перебувати в місті заборонено. Вдень і вночі митна охорона пильнує береги. Причалити до острова можна лише в портах. В який же спосіб злочинці можуть туди потрапити? Що ж до тих осіб, які, проживаючи в місті, обернулись би на шахраїв, то немає сумніву в тому, що їх негайно схоплять, засудять і зашлють на захід або схід, в якийсь далекий закуток Нового чи Старого Світу, позбавивши жодної надії повернутись будь-коли на Стандарт-Айленд.

Щойно ми згадували порти острова. Хіба їх є кілька? Так, їх два, і кожний з них розташований на найдальшому кінці вузької частини овала. Один зветься Штирборт-Гарбор, другий — Бакборт-Гарбор, відповідно до морських термінів, уживаних у нашому мореплавстві[44].

Завдяки створенню цих двох портів на протилежних кінцях острова, його постачанню, що, зрозуміло, повинно бути регулярним, не загрожує небезпека будь-яких перебоїв. Якщо через негоду не можна ввійти до одного порту, то відкритий для суден інший, і обслуговування острова не припиняється, в яких би напрямках не віяли вітри. Через Штирборт-Гарбор і Бакборт-Гарбор на острів довозять найрізноманітніші товари: нафту, яку приставляють спеціальні судна, борошно й збіжжя, вино, пиво й інші напої, чай, каву, шоколад, прянощі, консерви тощо. Сюди також довозять волів, баранів і свиней з кращих американських ринків, що цілком забезпечує споживання свіжого м’яса, довозять, зрештою, все, чим би не заманулось потішити себе найвибагливішому ласунові. Острів постачають також тканинами, білизною, різними модними речами, яких лише можуть забажати найвишуканіші денді,й найелегантніші жінки. Ці речі можна придбати в крамницях Мільярд-Сіті — за яку ціну, не наважимось сказати, щоб не викликати недовіру в читача…

Коли уявити все це, мимоволі постає питання: в який спосіб підтримується зв’язок між американським узбережжям і островом на гвинтах, рухливим за самою своєю природою, — сьогодні він у цьому місці, завтра — в якихось двадцяти милях від нього?

Відповідь дуже проста. Стандарт-Айленд не пливе кудись навмання, його пересування відбувається за певним планом, що затверджений вищою адміністрацією міста й погоджений з метеорологами міської обсерваторії. Це подорож (в розкладі її можливі й деякі відхилення) крізь ту частину Тихого океану, де розташовані найкрасивіші архіпелаги і де найлегше уникнути, наскільки це можливо, зміни холодних і гарячих повітряних течій, що часто спричиняються до хвороби легенів. Ось чому Калістус Менбар відповів на питання про зиму на острові: «Ми її не знаємо!» Стандарт-Айленд плаває між тридцять п’ятою паралеллю на північ і тридцять п’ятою паралеллю на південь від екватора. Простір у сімдесят градусів, тобто приблизно в тисячу чотириста морських миль, — які чудові можливості для плавби! Однак судна з товарами завжди знають, де знайти «перлину Тихого океану», адже плаває вона за певним, наперед визначеним маршрутом, що пролягає між групами мальовничих островів, розкиданих, наче чарівні оази, в неозорій пустелі океану.

До того ж кораблям не доводиться розшукувати Стандарт-Айленд навздогад. Компанія відмовилась користуватись двадцятьма п’ятьма кабелями в шістнадцять тисяч миль завдовжки, що належать Східній Австрало-Азійсько-Китайській компанії електрозв’язку[45]. Ні! Плавучий острів не хоче ні від кого залежати. І ось морську поверхню вкривають кількома сотнями поплавищ, що підтримують кінці електричних кабелів, зв’язаних з бухтою Магдалини. Стандарт-Айленд, зупинившись біля такого поплавища, зв’язується дротом із приладами обсерваторії і подає телеграми, а тому агентам у бухті Магдалини завжди відомі широта й довгота місцезнаходження острова. Внаслідок цих заходів вантажні судна прибувають до нього з регулярністю залізничного руху.

Необхідно висвітлити ще одне важливе питання.

Відкіль бере населення прісну воду для задоволення своїх різноманітних потреб?

Прісну воду виготовляють, дистилюючи її на двох спеціальних заводах, розташованих поблизу портів. Водогони подають її в житлові приміщення або, проведені під землею, на поля й городи. Вона задовольняє потреби хатнього господарства й служби шляхів і ллється животворним дощем на ниви й моріжки, які вже не залежать від примхи неба. Ця вода не тільки прісна, вона дистильована, очищена дією електричного струму, а тому гігієнічніша й чистіша за природні джерела Старого й Нового Світу, що їхня кожна краплина, завбільшки з шпилькову голівку, може містити в собі до кільканадцяти мільярдів мікробів.

Залишається розповісти, як плаває цей чудесний корабель. Йому не потрібна велика швидкість, адже протягом шести місяців він не повинен покидати просторів, обмежених з одного боку тропіками, з другого — сто тридцятим — сто вісімдесятим меридіанами. Від п’ятнадцяти до двадцяти миль за добу — більше Стандарт-Айленд і не вимагає. Такої швидкості, правда, можна досягти й іншим засобом — буксиром, застосувавши спеціальну линву з індійської коноплі, одноразово міцну й легку, яка б плавала на поверхні, не наражаючись на підводне каміння. Линва накручувалася б на циліндри з паровими двигунами, встановлені на крайніх точках острова, і Стандарт-Айленд посувався б вперед і назад, подібно до тих барж, що піднімаються річкою й спускаються за водою. Та навряд чи можна було б виготувати таку грубу линву, щоб вона витримала величезну вагу острова, до того ж вона неминуче зазнала б численних пошкоджень. Це була б свобода прип’ятого до ланцюга, що змушений завжди посуватися неухильно одною трасою вздовж линви, а щодо свободи дій, то громадяни вільної Америки в цьому питанні непримиренні.

На щастя, в ті часи вчені досягли такого поступу в науці про електрику, що