Читати книгу - "Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун"

плавець, перемахнув за борт. Чорно-зелена хвиля зімкнулася над ним майже без плюскоту.

Мідас виплив дуже швидко і по мотузяній драбині почав підніматися на борт. Потім він перемахнув через фальшборт і, підійшовши до Мечислава, поклав йому на руку два жетони. Живокіст ще здалеку побачив свої відмітки — дві хрестоподібні подряпини на кожному жетоні.

— Тепер, добродію Живокіст, — усміхнувся Нуазе, — ви можете сказати, що Мідас бачить і помітив під водою на дні ваші помітки на жетонах. Ви маєте рацію, Мідас бачить. Правда, зараз під водою видно дуже погано, день похмурий, сонце не може пробитися через товщу хмар і товщу хвиль, крім того, жетони впали в намул, і Мідасові довелося шукати їх в намулі, від чого вода дуже скаламутилася, але я теж стою за чистий експеримент. Ми осліпимо Мідаса на деякий час.

Те, що робив Нуазе, прирівнювалося до вигвинчування радіо— чи електролампи, і нічого дивного чи надзвичайного в цьому не було, але Мечиславові стало трохи незручно. Стягнувши бета-пластролову шкіру з Мідасового черепа (так плавці знімають гумові шапочки), Нуазе натис кнопку на потилиці, й черепна коробка відчинилася, як радіатор автомобіля. Всередині черепа було майже порожньо, за винятком двох-трьох мініатюрних схем-реле та… очей. Складна оптична система ховалася в черепній коробці. Саме в цій системі й господарювали руки Франсуа. Спритно вийнявши кілька деталей і роз’єднавши кілька контактів, Франсуа зачинив коробку й натягнув на неї бета-пластролову шкіру.

Мечислав глянув в очі Мідаса й жахнувся — як Мідас був схожий на сліпу людину! Це не було витвором уяви Живокіста — очі в Мідаса справді погасли, підборіддя подалося вперед, він ніби прислухався до всього, що його оточувало, як це роблять усі сліпі

Мечислав кинув за борт дві іржаві гайки, і ледве вони встигли торкнутися води, як за ними стрибнув Мідас.

Цього разу Мідас довго не випливав, а випірнувши, довго не міг піднятися на борт. Сліпий — він не міг відразу намацати мотузяну драбинку Нуазе коригував його рухи, командуючи, ліворуч чи праворуч мацати руками. Нарешті Мідас виліз на палубу й стомленим (а може, це тільки здалося Мечиславові?) голосом сказав:

— їх немає…

— Шукай краще! — скомандував Мечислав і кинув за борт ще дві іржаві гайки.

І знову вода зійшлася над Мідасовою головою. Вичекавши якийсь час, Мечислав кинув за борт золоті жетони: один близенько, а інший якомога далі, скільки вистачило сил.

І коли виринув Мідас, Нуазе накинув на нього зашморг із тонкої, але міцної мотузки. Хотілося якомога швидше витягти його на палубу. Мідас тримався однією рукою за мотузку, ногами впирався в похилий борт, а інша рука була із зціпленим кулаком.

— Один, — сказав Мідас, простягаючи Мечиславові жетон.

— А ще один? — суворо запитав Мечислав.

— Немає… Не знайшов… — відповів Мідас.

— Шукай, шукай! — крикнув Мечислав.

І Мідас знову пірнув у воду.

БАНК, ЩО НЕ ПОВЕРТАЄ ВІДСОТКІВ

Світовий океан — це скарбниця, в порівнянні з якою наш суходіл — кредитор, що не має надії коли-небудь ліквідувати свої борги.

— Думаєте, золото? Так, і золото. А чи відомо вам, що у водах світового океану мешкають вісімдесят сім відсотків усіх видів відомих на земній кулі живих організмів?

А чи відомо вам, що світовий океан власник семи трильйонів тонн органічних речовин?

А чи відомо вам, що світовий океан накопичив сімдесят п’ять більйонів тонн фосфатів?

А чи…

А чи не досить?

Золото в океані є. Розчинене у воді. Й коли б навчитися добувати його безпосередньо із морської води, всі поштові скриньки й всі урни для сміття, безперечно, робилися б із золота, бо навряд чи був би дешевший від нього який-небудь інший метал.

Але добувати золото з морської води поки що не вміє ніхто, тому й не зустрічаються золоті поштові скриньки й золоті урни для сміття.

Є й інше золото в океані…

…Іспанська “Непереможна Армада” пливла до туманних берегів Британії. Філіпп Другий заніс над Британськими островами караючий меч.

Чим це все закінчилося, знає кожен школяр. Небувалої сили шторм розметав по морю “Непереможну Армаду”, ніби Це були не кораблі, а жменя соняшникового лушпиння. Один з кораблів “Армади” “Дуке де Флоренсія” затонув у бухті міста Тоберморі, на північ від Ірландії.

Як на теперішні часи, це, звичайно, був не лайнер, але на його борту було золота на один мільярд лір! Золото разом з кораблем бовтнуло на дно бухти, де його засмоктали піски. Лежить воно там і досі.

Деякі інші кораблі “Армади” теж пішли на дно вздовж берегів Ірландії. Найбільше їх затонуло в гирлі річки Буш. Отож в гирлі цієї річки на дні теж лежить мільярд лір золотом.

Не всі кораблі були такі багаті на золото, як “Дуке де Флоренсія”.

Третій мільярд лір усе з тієї ж таки злощасної “Армади” заліг у піщаних “сейфах” бухти Бласкет Сауд. Багато років мешканці цих місць після штормів знаходили на березі золоті дукати.

Океан і не думав віддавати людям своїх багатств, він просто кидав їм до шапки шеляги із своїх мільйонів і мільярдів. Скільки шкаралупок-корабликів з тих, що снували між портами стародавньої Еллади і берегами Малої Азії, покоїться на дні Середземного моря! Цього не знає ніхто, та, мабуть, і знати не буде. Знають люди тільки одне, що на шкаралупках-суденцях були в трюмах не лише амфори з вином та олією, а й драхми. На яку суму залягло на дні Середземного моря античного золота, срібла, коштовного каміння, цього не знає ніхто, та й, мабуть, не буде знати.

Зате люди знають дещо про “Яльп” — корабель вікінгів, що в 1151 році затонув у бухті Гульбервіна біля Шотландських островів. Корабель цей має хоч і сумну, але, безперечно, історичну славу. Він перший з відомих нашим сучасникам суден, що затонули біля