Читати книгу - "На дикому Заході, Фрідріх Герштеккер"

Хтозна, чи ми про неї колись довідаємось. А що то індіянин надумав? Асовауме, що ти хочеш учинити?

— Зробити мотузку й пірнути в річку, — відповів той, здираючи з молодого деревця стяжки кори й зв'язуючи їх докупи.

— Пірнути? По труп? — вжахнувся Робертс.

Індіянин показав на воду й прошепотів:

— Він там!

Потім скинув куртку, штани й мокасини і хотів уже стрибати у воду.

— Стривайте! — гукнув крамар, який уважно придивлявся до всього, що робив індіянин. — Коли ви будете обв'язувати тіло мотузкою, то дуже загаєтесь. У мене є гачки на рибу.

Він дістав з кишені невеличкий пакунок. У ньому виявилося повно найрізноманітніших рибальських гачків. Крамар вибрав найбільший і дав індіянинові.

— Добра штука, — мовив той. Потім швидко присилив гачка до цупкої кори, ще раз глянув на те місце, куди, певне, вкинуто замордованого, й наступної миті пірнув у річку. Запала мертва тиша. Всі аж подих затамували. Та ось над водою з'явилося чорне блискуче волосся, Асоваум хапнув ротом повітря і поплив до берега.

А де ж тіло? — тихо спитав Робертс.

Я знайшов його. Навіть торкнув рукою. Однак вода надто швидко підняла мене нагору.

Індіянин, відсапуючись, ліг під деревом.

— Може, хто знайде мені каменя? — по хвилі мовив він. — Я стомився й мушу відпочити.

— Ти хочеш іще раз пірнути? — здивовано спитав Гарпер.

Асоваум лиш мовчки кивнув головою. Гартфорд приніс важкенького каменя. Картіс зробив з мотузки петлю й накинув на каменя.

— На, Асовауме, — сказав він. — Причепиш до лівої руки, й вона потягне тебе на дно. Якщо ж захочеш піднятися нагору, то смикнеш петлю, і камінь випаде. Отак, дивись!

Та індіянина не треба було довго вчити. Перепочивши, він удруге пірнув у річку. Цього разу його не було довше. Нарешті мотузка, що до неї був припасований гачок, шарпнулася, знялися бульки, й на поверхні знову показалася темна голова індіянина. Асоваум швидко поплив до берега, виліз із води і аж здригнувся, озираючись назад.

Картіс, що тримав кінець мотузки, крикнув:

— Прив'язана! Асоваум знайшов його!

Індіянин мовчки дивився на воду. Мисливці обережно потягли за мотузку, і скоро на воді з'явилося темне тіло. Асоваум схопив його за плечі й витяг на сухе. Мисливці мимоволі відсахнулися. Індіянин перевернув забитого, і з їхніх грудей вихопився зляканий крик:

— Гіскот!

Вони довго стояли мовчки, нажахані страшним відкриттям.

На лобі в бідолахи зяяла велика рана, але не від кулі: прострелені були груди.

Робертс нахилився й оглянув те місце, куди влучила куля.

— Яку рушницю мав Браун? — спитав він тихо, наче не зважувався вимовити того прізвища.

— А ви його вважаєте за винного? — Гарпер боязко обвів очима всіх чотирьох.

— Ні, боронь боже, — сказав Картіс. — Жоден суд присяжних у всьому Арканзасі не звинуватить його після таких Гіскотових погроз. Але все ж треба повідомити кого слід. Чи лишимо тіло тут?

— Ні, нізащо, — сказав Робертс. — Найкраще прикриємо його тут гіллям і сповістимо мирового суддю. Я не хочу більше з цим мати до діла. Що ви робите, Гартфорде?

Крамар вклякнув біля трупа й почав обмацувати шкуратяну куртку. Нарешті підвівся й сказав:

— Гіскот носив он у тій кишені чотириста сімдесят доларів. Я сам бачив їх учора вранці в Боувітовій хаті. Загубити їх він, напевне, не міг, бо ґудзик заходить туго. Хтось відстебнув кишеню і… витяг гроші.

— Хто зважиться сказати, що мій небіж пограбував мертвого? — крикнув Гарпер. — Хто назве мого Біла злодієм?

— Заспокойтесь, Гарпере, — ласкаво мовив Робертс і поклав йому руку на плече. — У всіх нас є підстава гадати, що Гіскота застрілив Браун. Гроші міг витягти хтось інший. Врешті, їх же було двоє.

— Але ж хто б із ним ще був?

— Про це тільки богові відомо — не нам. У кожному разі тут сліди двох чоловіків — одного в черевиках, а другого в чоботях. І коли Браун доконав помсти, той другий легко міг знайти нагоду прибрати до рук гроші.

— Браун ніколи б не допустив такого.

— Він міг не побачити.

— Це жахливо, — сказав Гарпер. Він затулив обличчя руками й прихилився до дерева. Асоваум задумливо сидів біля того самого дерева, підібгавши, ноги.

— Ну, до діла, — сказав Картіс і почав стягати гілля.

— Авжеж, пора, — підтримав його Робертс.

Картіс, Робертс і Гартфорд хутко виконали свій сумний обов'язок і сіли на коней. Гар-пер машинально робив те саме, що й вони, але був якийсь зломлений. Що Браун вчинив убивство, він уже й сам вірив. Але гроші… гроші… це було щось жахливе!

Мисливці вже зникли в гущавині, а Асоваум ще довго сидів і задумливо дивився поперед себе. А коли не стало чути тупоту копит і собачого гавкоту, він тихо підвівся й знову став пильно оглядати кожен слід і кожен знак. На держаку томагавка Асоваум закарбував маленьким ножиком, який висів у нього на поясі, довжину й ширину слідів і, коли остаточно переконався, що ніщо не лишилося поза його увагою, закинув на плече рушницю й зник у густому лісі.

НЕРОЗЛУЧНА ЧЕТВІРКА РАДИТЬ РАДУ. ДОБРОЧИННИЙ РАУСОН ОБУРЕНИЙ УБИВСТВОМ, А МАРІОН ЗАХИЩАЄ БРАУНА

Нам доведеться знову привести читачів у ту гущавину, з якої ми почали розповідь і де того самого ранку, коли мисливці витягли з річки замордованого, четверо спільників зустрілися, щоб обміркувати свої подальші плани. Котон і Вестон прийшли перші. Джонсон і Раусон теж не забарилися, й ті привітали їх гучним криком.

— Тс-с, — цитьнув на них Раусон, — не галасуйте так, наче стоїте на вулиці й вам байдуже, хто вас почує.