Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Однак другого дня газети про Амундсена мовчали. Через день вони вмістили коротке повідомлення, що літак “Латам” не дає про себе ніяких звісток. Ще через кілька днів вже почали писати про рятувальну експедицію на допомогу “Латаму”.
“НОРВЕГІЯ ВТРАТИЛА СВОГО ВЕЛИКОГО ГЕНІЯ”, — повідомляв заголовок “Норгес Фолк” за 1 вересня 1928 року. — “Рибальське судно “Брод” підібрало вчора поблизу Фунгло поплавок літака, що, безперечно, належав “Латаму”. На жаль, тепер вже немає сумніву, що наш великий і безсмертний Амундсен загинув разом зі своїми вірними друзями. На всіх державних будинках вивішено траурні прапори”.
— Отже, Амундсен загинув… — прошепотів Северсон і похилив голову. — Тільки я й був урятований… А чи знайшли хоч його труп?
Наташа міцно стиснула йому руку:
— Ні. Він спить, мабуть, у вічній кризі, яка лишилася в Арктиці. Однак ми, безперечно, знайдемо його. І його, і Валетте, і решту ваших друзів. І, можливо, ви ще зустрінетесь з ними…
У Северсона запаморочилось в голові.
“Так ось чому так зволікали з усякими поясненнями!.. Я, виходить, лишився один-однісінький, без родичів і друзів, між чужих людей… Це — жахливо!”
З гарячкових думок його вивів схвильований голос Наташі:
— Забудьте про минуле, Северсон! Минулого вже не можна повернути, і ви, безперечно, не шкодуватимете за ним, коли дізнаєтесь, з якою радістю ми прийняли вас до себе, яке прекрасне й багате життя відкривається перед вами зараз…
Митько, який досі тихенько тулився в куточку, підбіг до Северсона і обняв його:
— Не гнівайтесь на мене… Хочете, ми будемо добрими друзями? Підете завтра зі мною подивитись атомну електростанцію, де працює мій батько?
Невидющим поглядом Северсон дивився кудись у землю і, здавалось, не чув нічого.
— Краще було б, коли б ви знайшли Амундсена… — прошепотів він сумно. — Наташо, я хочу додому… Додому, в Норвегію…
Дівчина взяла його за руку:
— Ще трошки терпіння, друже… Ще шість тижнів лікування — і ви будете цілком здорові. Цей час збіжить, як вода, а потім я сама проведу вас додому, — якщо вам буде приємне моє товариство, звісно. Викиньте з голови похмурі думки. Повірте, нам без вас буде дуже сумно. Ми вже звикли до вас, ви просто наш. Всі ми вас насправді любимо, а я… я себе почуваю вашою матір’ю… хоч і народилась на кілька десятків років пізніше вас.
Северсон потиснув Наташину руку і сумно посміхнувся:
— Такого невдячного пацієнта ви, мабуть, ніколи не мали… — він повернув голову до вікна і задивився на верхів’я дерев. Повільно, через силу продовжував: — В мене голова замалим не лусне… Коли б хоч знати, що, власне, зі мною сталось і як я до вас потрапив… Наташо, можете ви мені про це розповісти?
Митько ніби цього тільки й чекав:
— Василю Володимировичу, а може, продемонструємо товаришу Северсону кілька “живих книг” про нього?
Бібліотекар замахав руками:
— Та помовч, шибенику! Чи мало ще ти накоїв?.. Які ще там “живі книги”?! — звернувся він до Северсона, а потім з німим запитанням подивився на Наташу.
— Дайте, Василю Володимировичу… — зітхнула дівчина. — Може, так буде краще.
З дивним навіть для самого себе спокоєм Северсон стежив за рухами літнього бібліотекаря. Той сів до великого овального столу; як на телефоні, набрав якийсь номер. На екранчику спалахнула літера “С”. Під нею тричі блимнула зелена лампочка; на лівому крилі стола відкрилась засувка. Бібліотекар простяг до неї руку й витяг кілька металевих коробок.
— Почнемо з першої частини?
— Звичайно… — тихо відповіла Наташа.
Бібліотекар засунув коробочку в нішу проектора і натиснув на одну з кнопок. На протилежній стінці з’явився портрет Северсона.
— “Син Півночі”, “жива книга” Олексія Черепанова та Наталії Орлової… — пролунав незнайомий басовитий голос.
— Це було року тисяча дев’ятсот двадцять восьмого… — продовжував диктор в той час, як крізь портрет почали проступати обриси портового міста.
— Тромсе!.. — прошепотів Северсон.
— Не хвилюйтесь, друже. Це лише документальні кадри вашого вильоту, — сказала тихо Наташа, яка не зводила очей з свого супутника.
Потім ішли фотографії Амундсена та “Латама”, а за ними — маленька карта з рухомим літачком, який просувався в напрямку Шпіцбергену. За групою островів він несподівано зник, а замість нього з’явився червоний кружечок.
— Десь у цьому районі “Латам” зазнав аварії… — пояснював диктор. — Спостерігач літака Северсон невідомо як потрапив на берег безіменного острівця, де й замерз. Збігали роки, минали десятиріччя. Надійшли величні дні визволення всього людства. Здійснились передбачення Маркса та Леніна: капіталізм та імперіалізм зійшли зі сцени історії. Назавжди зникла небезпека війни. Велетенські творчі сили, які гайнувалися раніше на створення засобів знищення, звільнились тепер для найпрекраснішо-го: для боротьби за щасливе сьогоднішнє і ще прекрасніше майбутнє людей. Настав небачений розвиток техніки й науки. Вже через двадцять п’ять років після усунення небезпеки війни людство мало таку силу, що могло стати на бій з Сахарою і Арктикою. На протязі наступних п’яти років ми витіснили льодовики аж до Північного полюса. І ось на цьому славетному переможному шляху і було знайдено Северсона…
Перед широко розкритими очима Северсона розгорталися захоплюючі події.
Бергер доповідає Всесвітній
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула», після закриття браузера.
