Читати книгу - "Ромео і Джульєтта, Вільям "

муж мій! Хто ж твоє ім’я,

Крім мене, приголубить, коли я

Твоя жона не більш як три години,

Вже так його пошматувати встигла?

За що кузена вбив ти, лиходію?

Таж лиходій кузен хотів убити

Тебе, мою дружину... Гетьте, сльози!

Верніться знов назад до джерела!

Повинні ви платити дань журбі,

Та, помилившись, сплачуєте щастю.

Живий мій муж, хоча його Тібальт

Убити хтів. Тібальта вбито, хоч

Хотів убить він мужа. Все гаразд!

Чого ж я плачу? Слово я почула...

Страшніше ще за наглу смерть Тібальта.

Й воно мене убило... Я хотіла б

Забути це зловісне слово... Ах!

Воно гнітить мені так тяжко пам’ять,

Як душу грішника гнітить провина:

«Тібальт помер, Ромео - йти в вигнання…»

І це «вигнання», слово це «вигнання»

Убило враз Тібальтів десять тисяч.

Тібальта смерть - вже й так доволі горя.

Нехай би вже на цьому і кінець!

Коли ж біда сама ходить не любить

І тягне низку інших за собою,

О, то чому ж я після слів отих,

Що вмер Тібальт, відразу не почула,

Що вмер мій батько, мати чи обоє?

Це горе виплакати я могла б.

Що вмер Тібальт, сказати і додати:

«Ромео йти в вигнання»,- словом цим

Убито всіх відразу. Батька й матір,

Тібальта, і Ромео, і Джульєтту.

Всі, всі загинули відразу. Всі!..

«Ромео йти в вигнання» - меж немає,

Ні міри, ні кінця в оцих словах...

В них тільки смерть, безкрая смерть і жах...

Де батько мій і мати, няню мила?

 

Мамка

Коло убитого ридають тіла.

Ходім до них. Я проведу тебе.

 

Джульєтта

Нехай йому слізьми омиють рани,

Я ж тільки за вигнанцем плакать стану!

Візьми шнури... Одурені, як я...

О бідні ж ви!.. Вигнання - смерть моя!

До ложа ви мого були тропою,

А я помру, дівуючи, вдовою.

Візьму шнури. Ходімо, няню, й ти!

На шлюбне ложе хочу я лягти;

І не коханому Ромео там,

А смерті я незайманість віддам.

 

Мамка

Іди в опочивальню! Я знайду

Твого Ромео. Знаю, він в Лоренцо.

Ти чуєш? Приведу його. Чекай!

Вночі тут буде він, твій чоловік.

 

Джульєтта

Так, так! І перстень цей йому віддай.

Хай прийде він,- ми простимось навік!

 

Виходять.

 

СЦЕНА З

 

 

Келія брата Лоренцо.

Входить брат Лоренцо.

 

Брат Лоренцо

Виходь хутчій, Ромео нещасливий!

У тебе закохалася печаль,

І одружився ти з бідою.

 

Входить Ромео.

 

Ромео

Отче!

Що чути там? Який же присуд князя?

Яке ж іще страшне, незнане горе

Загрожує мені знайомством?

 

Брат Лоренцо

Сину!

Ти надто вже з негодами здружився!

І князеве я рішення приніс.

 

Ромео

Віддав він справу до страшного суду? 53

 

Брат Лоренцо

Ні, князь наш не суворий: засудив

Тебе він не на смерть, а на вигнання.

 

Ромео

Вигнання? Зглянься і скажи - на смерть.

Лице вигнання грізне і страшне,

За смерть страшніше! Не кажи - вигнання...

 

Брат Лоренцо

Ти звідси вигнаний лише, з Верони.

Вгамуйся. Май терпіння. Світ широкий.

 

Ромео

Нема за мурами Верони світу:

Чистилище там, пекло і тортури.

Вигнання звідси - це вигнання з світу;

Це - смерть, лиш названа фальшивим словом;

Сокиру так позолотивши, ти

Мені стинаєш голову й смієшся,

Милуючись своїм ударом згубним.

 

Брат Лоренцо

О смертний гріх! Яка невдячність чорна!

За вчинок твій закон скарав би смертю,

Та князь наш добрий, зглянувшись на тебе,

Закон наш відхилив і обернув

Ласкаво на вигнання слово «смерть».

Однак це милість. Ти ж її не бачиш!

 

Ромео

Тортури, а не милість! Небеса

Тут, де живе Джульєтта. Кожна кицька

І миша, навіть пес - тварина кожна,

Дрібна й нікчемна, жити може тут,

У цім раю, дивитися на неї...

Та тільки не Ромео! Муха, й та

Утіхи, шани й права більше має:

Вона ж торкатись зовсім вільно може

Руки її - Джульєттиного дива.

Блаженство раю красти в неї з уст,

Що чисті і цнотливі, як весталки,

І червоніють з сорому, за гріх

Вважаючи свій власний дотик. О!

Ромео ж - ні, не може! Він - вигнанець!

Все можна мухам, а мені - нічого.

Їм - воля, а мені - лише вигнання!

І ти сказав: вигнання - це не смерть?

Невже ж не мав ножа ти, чи отрути,

Чи ще якого згубного знаряддя,-

Щоб знищити мене, окрім - «вигнання»?

«Вигнання»!.. Любий отче, слово це

Кричать і виють грішники у пеклі!

О, де ж у тебе серце, отче мій?

Ти ж мій отець духовний, мій навчитель,

Сповідник, друг, порадник мій, і ти -

Убив мене, сказавши - «на вигнання»!

 

Брат Лоренцо

Безумцю, дай мені сказать хоч слово...

 

Ромео

О, знаю! Знову скажеш про вигнання!

 

Брат Лоренцо

Я проти нього зброю дам тобі:

Це філософії цілющий трунок.

В нещасті - то солодке молоко.

Воно тебе утішить на вигнанні.

 

Ромео

Ти знов - «вигнання»? Геть до всіх чортів

Ту філософію? Якщо вона

Ніяк не може сотворить Джульетти.

Чи місто зрушити, чи скасувати

Той присуд князя,- це не допомога!

Якщо вона безсила, то мовчи!

 

Брат Лоренцо

О, бачу я, не мають вух безумці.