Читати книгу - "Долина жаху, Артур Конан Дойль"

йому втекти, опустивши міст. Ось як я бачу першу частину цієї пригоди.

Обидва детективи хитнули головами.

- Ну, якщо так, містере Холмсе, то ми просто переходимо від однієї таємниці до іншої,- мовив лондонський інспектор.

- І навіть іще заплутанішої,- додав Вайт Мейсон.- Місіс Дуглас ніколи в житті не бувала в Америці. Що їй до того американського вбивці?

- Охоче поділяю ці сумніви,- відповів Холмс.- І пропоную цієї ночі влаштувати невеличкий розслід, що дозволить нам з’ясувати окремі обставини.

- Ми повинні допомогти вам, містере Холмсе?

- Ні, ні! Темрява та парасоль доктора Ватсона - усі мої скромні бажання. Та ще Еймс, вірний Еймс,- він, звичайно, піклуватиметься про мене. Всі мої роздуми повертають мене до головного питання: як міг чоловік атлетичної будови розвивати свої м’язи за допомогою однієї гімнастичної гирі?

Було вже поночі, коли Холмс повернувся з походу. Ми спали в кімнаті з двома ліжками - найкращій, яку тільки можна найняти в маленькому сільському заїзді. Я вже засинав, коли почув крізь дрімоту його ходу.

- Ну, Холмсе,- пробурмотів я,- знайшли що-небудь?

Мій друг якусь мить мовчки постояв зі свічкою в руці. Потім його довготелеса, худорлява постать нахилилася наді мною.

- Ватсоне,- прошепотів він,- ви не боїтеся спати в одній кімнаті з лунатиком, з людиною, що з’їхала з глузду?

- Анітрохи,- здивовано відповів я.

- Ну, тоді все гаразд,- сказав він і більше не промовив цієї ночі ані слова.

 

7. Розв’язка

 

 

Другого дня вранці після сніданку ми знайшли інспектора Мак-Дональда і Вайта Мейсона в маленькій приймальні сільської поліційної дільниці. На столі перед ними лежала купа листів і телеграм, які вони уважно переглядали й перебирали. Три телеграми лежали збоку окремо.

- Досі висліджуєте втікача-велосипедиста? - весело запитав Холмс.- Які останні новини про цього негідника?

Мак-Дональд сумно показав на купу листів:

- Ми одержали про нього вісті з Лейчестера, Нотингема, Саутгемптона, Дербі, Іст-Гема, Ричмонда і ще чотирнадцяти міст. У трьох телеграмах - з Іст-Гема, Лейчестера та Ліверпуля - повідомляють, що його вже заарештовано. Ціла країна, здається, переповнена втікачами в жовтих пальтах.

- О Боже! - відгукнувся співчутливо Холмс.- А тепер, містере Маку і містере Вайте Мейсоне, я хочу вам дещо порадити. Приїхавши з вами сюди, я домовився,- як ви пам’ятаєте,- що не ділитимуся з вами сумнівними теоріями, а вестиму далі свою роботу доти, доки сам не буду певен, що ці теорії вірогідні. Ось чому я не ділився з вами своїми здогадами. Проте я люблю грати чесно й не вважаю, що буде добре, коли ви марнуватимете час та свої зусилля. Одне слово, я прийшов сюди, щоб дати вам пораду з трьох слів: покиньте цю справу.

Мак-Дональд і Вайт Мейсон здивовано вирячились на свого славетного колегу.

- Ви вважаєте цю справу безнадійною?! - вигукнув інспектор.

- Я вважаю безнадійними тільки ваші розшуки, але не вважаю безнадійними всі наші спроби докопатися до правди.

- Але цей велосипедист... Адже він - не вигадка. Ми маємо його прикмети, валізу, велосипед. Цей чолов’яга мусить десь переховуватись. Чому б нам не схопити його?

- Так, так, безперечно, ми схопимо його, але не варто марнувати сили в Іст-Гемі чи в Ліверпулі. Я певен, що ми знайдемо коротший шлях до розв’язки.

- Ви щось приховуєте від нас. Це нікуди не годиться, містере Холмсе.- Інспектор був явно роздратований.

- Ви знаєте мої методи роботи, містере Маку. Але довго ховатися я не стану. Мені треба лише одну деталь, а потім я попрощаюся з вами й помандрую до Лондона, залишивши всі з’ясовані факти до ваших послуг. Я дуже вдячний вам, і не можу вчинити інакше: за всю свою кар’єру я не пригадую цікавішої справи.

- Це вже занадто, містере Холмсе. Вчора ми бачились після вашого повернення з Танбридж-Вельса, й ви загалом були згодні з нашими висновками. Що ж сталося після того? Що підказало вам нову думку?

- Ну, якщо вже ви питаєте мене, то я відповім, що цієї ночі я провів кілька годин у садибі.

- І що ж там сталося?

- Зараз, на жаль, я можу відповісти вам лише в загальних рисах. До речі, я простудіював короткий, але цікавий опис старої садиби, який купив за один пенс у тутешній тютюновій крамниці.

Холмс дістав з кишені жилета невеличку книжечку, оздоблену немудрим малюнком стародавнього Берлстонського замку.

- Коли ви знайомитесь із старовинним духом тутешньої околиці, містере Маку, це надає розслідові особливих чарів. Не поглядайте так нетерпляче: будьте певні, що коли читаєш навіть такий короткий опис, то мимоволі сповнюєшся духом далекої старовини. Дозвольте прочитати вам кілька рядків: «Споруджена п’ятого року королювання Якова Першого, на частині вцілілого фундаменту ще давнішого замку, Берлстонська садиба - один з найкращих зразків житла доби Якова, оточеного ровами...»

- Не робіть із нас дурнів, містере Холмсе!

- Ну-ну, містере Маку! Ви знову виявляєте свою шотландську вдачу. Гаразд, я не читатиму, якщо це так дратує вас. Скажу лише, що тут описано облогу замку парламентськими військами 1644 року, описано те, як садиба слугувала прихистком для короля Карла за часів громадянської війни, і, нарешті, подано історію відвідин замку Георгом Другим. До вашого відома, тут є багато цікавих речей, пов’язаних з цим стародавнім замком.

- Містере Холмсе, я не маю в тому сумніву, але ж нас це не стосується.

- Не стосується? Справді? Широкі знання, любий мій містере Маку, одна з основ нашого фаху. Застосування цих знань на практиці часто виявляється вкрай необхідним. Ви вже пробачте за ці повчання скромному, але старшому за віком і, може, трохи досвідченішому від вас аматорові.

- Ну що ви! - щиро відказав інспектор.- Я розумію, що ви йдете до своєї мети, але обрали для того кружний шлях...

- Гаразд, облишмо історію й повернімося до сьогодення. Тобто до минулої ночі, коли я, як ви вже чули, відвідав садибу. Я не бачив ні Баркера, ні місіс Дуглас. Я не став турбувати їх, але переконався, що леді, мабуть, не сумувала й того вечора чудово пообідала. Натомість я обмінявся з добрягою містером Еймсом люб’язностями, завдяки яким посидів на самоті