Читати книгу - "Вальдшнепи, Микола Хвильовий"

несерйозно! I коли б хтось iнший сказав так, вона б зумiла реагувати. Але йому вона радить тiльки покинути свою "карамазовщину" й поважати себе i її.

- Ти зрозумiв мене? - сказала вона, кiнчаючи. - Ну, говори ж, Дiмi.

Вiн нiчого не вiдповiдав i мовчки дивився кудись у простiр. Вiн почував себе дуже нiяково. Так пройшло кiлька секунд. Але от раптом вiн зареготав сильним i цiлком природним реготом.

- Знаєш що, - промовив вiн. - Дозволь менi поцiлувати твою голову.

Аглая з зацiкавленням подивилась на нього. Вона знову взяла в долонi його обличчя й промовила ласкавим, майже матернiм голосом:

- Поцiлувати менi голову?.. I цього не треба робити.

- Клянусь тобi, - раптом скрикнув Карамазов. - Клянусь тобi, що в мене й тiнi не залишилось поганого почуття до тебе.

- Я дуже рада, - сказала Аглая. - Я вiрю. Dante avait bien raison de dire que L'Enfer est pave de bonnes resolutions. [15] Але я дозволю тобi це зробити тiльки тодi, коли трапиться те, про що я зараз думаю.

- А про що ти зараз думаєш?

- Дiмi, не треба бути таким наївним, а то я зовсiм розчаруюсь у тобi. Ти зараз дуже подiбний до свого друга Вовчика.

Аглая пiдiйшла до глечика з абрикосовою водою i зробила з нього кiлька ковткiв. Якось химерно вона виглядала зараз, i Карамазов вiдчув у нiй щось надзвичайно рiдне. Йому здалось, що саме її вiн загубив колись, i вона тепер прийшла до нього, така бажана, як нiхто i як нiщо. Карамазов дивився в її очi, стежив за її рухами, i йому ввижалось, що цi очi й цi рухи вiн бачив чи то увi снi не то наяву. Але коли це було наяву, то це було тисячу рокiв тому. Йому навiть прийшла мисль, що вiн, Карамазов, жив в якiйсь iншiй плотi ще далеко до Данте, що його допiру згадала Аглая.

- Чого це так довго нема наших вiд лiкаря? - раптом сказала дiвчина. - Як ти думаєш, Дiмi?

- Очевидно, зуб виривають.

Карамазов вийняв портсигар i запалив нову папiросу. Повз вiкон iз криком пробiгла дiтвора й зникла за рогом. Знову затуркотiв єгипетський голуб.

З дальнього дому вiдпочинку вдарили в дзвiн: мабуть, скликали до другого снiданку. Бiла лапа пiвденного сонця полiзла вище й поширилась.

У кiмнатi стало ще душнiш.

- Ну, Дмитрiй, - сказала Аглая, - ти йшов би додому: я зараз думаю надягати купальний костюм. Карамазов узяв капелюх i мовчки пiшов до дверей.

- Я гадаю, що ми зустрiнемось увечерi? - сказала йому вслiд Аглая.

Дмитрiй повернувся. Вона стояла, заложивши руки за голову, й загадково дивилась на нього.

- Обов'язково! - сказав вiн i вийшов iз кiмнати.

"Щось почалось", - раптом прийшло йому в голову. Не той роман, що до нього вiн хотiв утекти од нудоти буднiв нудної Ганни, - почалось щось тривожне i - тепер вiн певний - трагiчне. Але не жах викликало воно в нiм, а почуття якоїсь безумної радостi, нiби вiн мусив на днях одкрити цiлком нову й надзвичайно цiкаву сторiнку в своєму одноманiтному життi.

Карамазов пiшов до рiки. Йому хотiлось зараз кинутись у воду й попливти проти течiї чорт знає куди - такими сильними й рiшучими рухами розсiкаючи дзеркальну поверхню.

IX

Вiн так нiколи не чекав вечiрньої години, як того душного дня. I цiлком нормальна людина не може уявити, як вiн мучився, коли Аглая не вийшла з дому.

Але вона не виходила й на другий та на третiй день - у п'ятницю. В суботу товариш Вовчик, зустрiвшись iз тьотею Клавою бiля квартири флоберiвських дам, поставив таке рiшуче запитання:

- Скажи менi от що: чому це не видно твоєї племiнницi? Чи не посварилась вона з Дмитрiєм?

- Не думаю, - сказала тьотя Клава. - Моя племiнниця дуже розумна людина i з пустячка не буде робити трагедiї.

- Ну так чому ж вона сидить дома?.. Чи, може, й вона захворiла?

Тьотя Клава посмiхнулась i нiчого не вiдповiла. Вона пiдiйшла до акацiї, зiрвала плiд i, зробивши з нього дитячого пищика, взяла його в свої ярко-червонi губи. Товариш Вовчик пiдвiв бiлi брови й сказав з обуренням:

- По-перше, я не розумiю, чого ти мовчиш, а по-друге - таємнiсть тут зовсiм не до дiла. Чому не сказати прямо?

- По-перше, - обурилась, у свою чергу, тьотя Клава, - я не знаю, що менi сказати прямо, а по-друге - я тобi не жiнка, i ти так не кричи на мене! Чи, може, ти хочеш, щоб я покликала Євгенiя Валентиновича?

Лiнгвiст раптом зблiд. Вiн зовсiм не чекав такого несподiваного повороту в розмовi i, як i треба було припускати, перелякався.

- Я прошу пробачення, - сказав вiн. - Ти... ви не зрозумiли мене.

Але тьотя Клава вже заспокоїлась. Вона не може довго гнiватись на "свого чудачка", її тiльки дивують цi мужчини: не встигне поцiлуватись два чи то три рази з тою чи iншою жiнкою, як уже ту чи iншу жiнку починає вважати за свою власнiсть i починає на неї страшенно кричати. Ну, добре, вона дещо дозволила товаришу Вовчику... але хiба йому цього вже досить? Тьотя Клава нiяк не чекала, щоб лiнгвiст мiг так скоро розчарувати її.

- Подякуй моєму характеровi! - сказала вона й подала свою руку для поцiлунку.

Обличчя лiнгвiстовi взялося червоною фарбою. Вiн мiльйон разiв дякує i запевняє, що бiльш нiколи й не подумає кричати на тьотю Клаву. Вiн крикнув, їй-богу, не навмисне, i його спровокував не хто iнший, як Карамазов. За якiсь три днi цього чудака й пiзнати не можна. Вiн якось змарнiв, i очi йому заблищали, безперечно, хоробливим блиском. Коли Вовчик спитав приятеля, що з ним, той одверто заявив йому, що закохався в Аглаю i закохався якось там надзвичайно. Словом, "щось почалось". Вовчик як мiг заспокоював його, але хiба божевiльного заспокоїш?..

Вiн приблизно так заспокоював:

"Ну як це легенький флiрт iз випадковою жiнкою та ще й за такий короткий термiн може перетворитись несподiвано в серйозну драму? Звичайно, Аглая - цiкава дiвчина, звичайно, Карамазов неврiвноважена натура, але все-таки це ж занадто. Тiльки винятковий процес у безперечно хворiй психiцi може так пiдкузьмити людину."

- Саме це ти й говорив йому? - спитала тьотя Клава.

- А що ж я мiг говорити йому? Я взагалi не маю