Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

сей білий плащ,

одежа командорська! Се не марне

убрання для покраси! Він, мов прапор,

єднає коло себе всіх одважних,

усіх, що не бояться крів’ю й слізьми

сполучувать каміння сили й влади

для вічної будови слави!

 

Дон Жуан

Анно!

Я досі вас не знав. Ви мов не жінка,

і чари ваші більші від жіночих!

 

Анна

(приступає до Дон Жуана з плащем)

Приміряйте сього плаща.

 

Дон Жуан

(хоче взяти, але спиняється)

Ні, Анно,

мені ввижається на ньому кров!

 

Анна

Се плащ новий, ще й разу не надітий.

А хоч би й так? Хоч би і кров була?

З якого часу боїтесь ви крові?

 

Дон Жуан

Се правда, що́ мені її боятись?

Чому мені не взять сього плаща?

Адже я цілий спадок забираю.

Вже ж я господар буду сьому дому!

 

Анна

О, як ви се сказали по-новому!

Я прагну швидше вас таким побачить,

яким ви стати маєте навік!

(Подає плаща, Дон Жуан бере його на себе. Анна дає йому меча, командорську патерицю і шолом з білими перами, знявши з стіни).

Яка величність! Гляньте у свічадо!

 

Дон Жуан підходить до свічада і раптом скрикує.

 

Анна

Чого ви?

 

Дон Жуан

Він!.. Його обличчя!

(Випускає меч і патерицю і затуляє очі руками).

 

Анна

Сором!

Що вам привиділось? Погляньте ще.

Не можна так уяві попускати.

 

Дон Жуан

(зо страхом одкриває обличчя. Глянув. Здавленим від несвітського жаху голосом).

Де я? Мене нема… се він… камінний!

(Точиться од свічада вбік до стіни і притуляється до неї плечима, тремтячи всім тілом).

 

Тим часом із свічада вирізняється постать командора, така, як на пам’ятнику, тільки без меча й патериці, виступає з рами, іде важкою камінною ходою просто до Дон Жуана. Анна кидається межи Дон Жуаном і командором. Командор лівицею становить донну Анну на коліна, а правицю кладе на серце Дон Жуанові. Дон Жуан застигає, поражений смертельним остовпінням. Донна Анна скрикує і падає низьма додолу до ніг командорові.

 

 

 

 

_______________

 

 

 

До другого тому творів Лесі Українки ввійшли драматичні твори, написані в 1908-1913 рр.

Більшість автографів зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фонді Лесі Українки (ф. 2). 9

Твори друкуються в хронологічній послідовності, за часом їхнього написання.

Скорочені в автографах та першодруках імена дійових осіб подаються повністю беззастережно.

 

 

КАМІННИЙ ГОСПОДАР

Драма

 

 

Уперше надруковано в ЛНВ, 1912, кн. 10, с. 3-51.

Збереглися чорновий, датований «29.IV 1912 р.» (ф. 2, № 784), та чистовий (ф. 2, № 19) автографи драматичної поеми. За чистовим автографом здійснювався друк у ЛНВ.

Драматична поема створювалася у квітні - травні 1912 р. в Кутаїсі. Писалася вона на одному подиху, «дні і ночі... з гарячкою в крові» (т. 12, с. 461). Написанню передувала велика підготовча робота. Серед книжок, що належали Лесі Українці, зберігається праця французького дослідника Жоржа Жандарма де Бевота «Легенда про Дон Жуана» (1911) (ф. 2, № 1319).

Чорновий варіант драми завершено 29 квітня 1912 р. Напружена робота над текстом продовжувалась у травні, перероблявся і скорочувався чорновий варіант. У листі до української письменниці О. Кобилянської від 3 травня 1913 р. Леся Українка згадує про свою роботу «над уже скінченою драмою... щоб зробити її короткою (вона була чи не вдвічі довша, ніж тепер), щоб сконцентрувати її стиль, наче якусь сильну есенцію, зробити його лаконічним, як написи на базальті, увільнити його від ліричної млявості та розволіклості, ...уняти сюжет в короткі енергічні риси, дати йому щось «камінного». Я не люблю багато мережання та візерунків на статуях, а ся драма повинна була нагадувати скульптурну групу...» (т. 12, с. 461).

Далі в цьому ж листі Леся Українка дає, як вона каже, «автокоментарій» до характерів героїв своєї драми: «Щодо характерів, то я не мала на меті додавати щось нового до усталеного в літературі типу Дон Жуана, хіба лише підкреслити анархістичність його вдачі, він, власне, повинен був таким бути, яким його звикли собі уявляти більш-менш усі, а коли так, то пощо ж було його виписувати детально? Донна Анна, здавалось мені, вже й так зайняла надміру багато місця в драмі, значно більше, ніж їй первісно було призначено, але Командор, се я таки тямлю, вийшов занадто схематичним - се більше символ, ніж жива людина, а то, безперечно, є вада, тільки ж коли порівняти з тим, як обходилися з сею поважною особою інші автори, то все ж, може, я була уважніша до нього і принаймні дала йому якесь логічне поводіння і справжнє raison d’être 10 в драмі. Шкода мені теж, що я не вміла поставити Долорес так, щоб вона не здавалась блідою супроти Донни Анни,- се не було моїм заміром, і я навіть який час вагалася, хто має бути справжньою героїнею драми - вона чи Донна Анна, і дала перевагу Анні не з симпатії (Долорес ближча моїй душі), а з почуття правди, бо так буває в житті, що такі, як Долорес, мусять відходити в тінь перед Аннами і стаються жертвами - властиво не Дон Жуанів, а власної своєї надлюдської екзальтації. Се тип мучениці прирожденної, що все мусить гинути розп’ята на хресті, хоч би мала сама себе на той хрест прибити, коли бракує для того катівських рук. Якби не було Дон Жуана, то знайшлось би щось інше, для чого вона б «душу розп’яла і заколола серце», бо там, де Анна могла б уже бути щасливою, Долорес ще б таки не знайшла свого святого Грааля, а се тому, що над нею ніщо «камінне» не має влади, і всі ті усталені форми життя, яким нарешті таки