Читати книгу - "Проза, Олександр Олесь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Василю, піди візьми мою муфту!» - звернулась вона до мого друга.
Вони на «ти» - вразило мене, але в ту ж хвилину я розсміявся і додав:
«Ти ж візьми муфту, а не калоші...»
Друг мій здивовано глянув, повів плечима і, оглядаючись, пішов у прихожу.
«Чому калоші?»
«Щоб не сісти... Ні, ні, це я жартую, ясна панночко...
«Не люблю я вас таким... Я давно вас не бачила. Будьте в середу на концерті... Коли ви, звичайно...» - вона скривилась, але в цей мент прийшов мій друг і серйозно сказав:
«Треба рушати. У мене сила роботи. Я кінчаю велику статтю для журналу про кризис сучасної драми».
Я бачив, що він хоче бути вдвох і не суперечив.
«Ну, я ще посиджу...»
Вони встали, він вийняв портмоне і заплатив кельнеру, 6 і допоміг їй одягтись, а вона стояла холодна і апатична.
Попрощались і вийшли.
Хотілось крикнути: «Постійте! І я з вами»! Але не крикнув. Довго сидів, читав, але не розуміючи нічого...
V
Ще минає місяць. Я не бачу свого друга. Певно, він сидить за роботою, а вона виїхала в своє «вишневе село»... Інакше проходила б, як і раніше, мимо моїх вікон. Я навіть рідше дивлюсь уже в них, хоч часом простоюю в задумі біля них і дивлюсь на вулицю. А проте я не її шукаю, а стежу, як у повітрі плавають хмари і ловлять сонячні усмішки. Тепер весна, а я по весні завжди чомусь дивлюсь у вікно.
VI
Тиждень тому я випадково зайшов на ту вулицю, де колись стрівалися з нею... Я зайшов і довго ходив по ній, не помічав, що я ходжу по одній і тій же вулиці. В останні часи це так часто стало зо мною траплятись... Іду і чую:
«О, і ти тут!»
Я глянув. Це був мій друг.
«Ти куди?»
Я хотів щось сказати і не встиг.
«А я оце був у нашої знайомої... Сьогодні обідали в «Ермітажі»... а потім я подарував їй енциклопедію. Вона дуже зайнята... Сила роботи, у неї... іспити... і інше».
Я простяг руку і пішов... Годі! Коли б вона зо мною хотіла побачитись, сама б прийшла.
VII
Вночі я написав:
«До болю сумно... Коли маєте змогу і охоту, напишіть, де я з Вами можу зустрітись. Я так хотів би розважити... ожити. Ваша душа зробилась для мене рідною. Як за близькою сестрою нудьгую за Вами.
З щирим пов[ажанням] до Вас Андрій».
VIII
На другий день прийшла коротенька записка.
«Я думаю, що Вам і без мене весело... Навіть у листі ви смієтесь... Що ж, десь за кордоном божевільних лічать сміхом...»
IX
Я поїхав до неї. Хотів плакати і клястися, що не сміявся, що писав з болем у душі. Приїхав. Постукав. Дома. Батько, мати, брати... На дивані вона і Василь... Ні на одну хвилину він не покинув її, і я ні слова не сказав їй.
X
Кажуть, що Василь дуже багато зробив для неї.
XI
Вчора був маскарад. До Василя я не підійшов. Він сидів і весь час приглядався до масок. Балакав і стежив за масками.
Хтось підійшов до мене і почав говорити... Я щось відповідав, а сам дивився вбік і приглядався, чи не пізнаю її.
Нарешті лист.
«О мій любий! Усе б дивилась на тебе, усе б дивилась у твої очі. Люблю, люблю, люблю... І ти любиш, я знаю, знаю...»
Знайома рука! Божевілля! О моя кохана! Де ж ти?
XII
Сьогодні одержав листа. Рука Василя. Читаю: «Рівно о восьмій ми рушаємо за кордон. Сьогодні ясна панночка стала моєю дружиною. Будемо дуже раді бачити тебе і сподіваємось, що ти не відмовишся випити за нас шампанського. Твій друг Василь».
26.III.1910
[Я ЗНАВ, ЩО КОЛИ ГОЛОДАЄШ…]
Я знав, що коли голодаєш, найкраще лягти і лежати. І я ішов на берег Дніпра і цілі години лежав на березі, дрімаючи і нічого не думаючи. Біля мене роздягались і лізли у воду, мимо мене проходили і щось закидали в мій бік, але ніхто не схилявся до мене, ніхто не питав мене і не заважав умирати. Справді! Хіба мало лежить таких, як я, і, може, умирає? Це таке звичайне з’явище у великому місті.
Пекло сонце. Я насунув капелюха на очі і лежав, і думав про те, що гарно б жити на білому світі, коли б трошки менше пекло сонце і не хотілось так дуже їсти. Десь за мною щебетали діти, кричали, бігали і іноді перескакували через мене. Але це не заважало мені, бо очі мої були закриті капелюхом, і пісок сипався на голову. Я лежав,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проза, Олександр Олесь», після закриття браузера.