Читати книгу - "Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд"

правильно і без спеціального навчання розуміти сексуальні прояви іншої статі, просто переносячи на хлопчиків відчуття власних сексуальних процесів.

Хто хоче збагнути перетворення маленької дівчинки в жінку, той мусить простежити подальшу долю цієї збудливості клітора. Період статевого дозрівання, що приносить хлопчикові такий потужний вибух лібідо, проявляється у дівчинки у вигляді нової хвилі витіснення, що стосується спеціально сексуальності клітора. При цьому підпадає під витіснення певна частина чоловічого сексуального життя. Витіснення, що виникає при цьому, в період статевого дозрівання жінки, посилення її сексуальних затримок викликає подразнення лібідо чоловіка і приводить до посилення його сексуальної діяльності; з підвищенням лібідо посилюється сексуальна переоцінка, яка повною мірою може проявитися лише щодо жінки, що відмовляється та заперечує свою сексуальність. За клітором тоді зберігається роль — коли він при допущеному, нарешті, сексуальному акті сам збуджується — передавача цього збудження сусіднім частинам жіночих геніталій, подібно до того, як тріска смоляного дерева використовується для того, щоб запалити твердіше паливо. Часто минає якийсь час, поки відбувається це передавання, протягом якого молода жінка залишається анестетичною. Ця анестезія може стати тривалою, коли зона клітора не передає свого подразнення, що готується великою (мастурбаційною) активністю в дитячому віці. Відомо, що анестезія жінок часто лише уявна, локальна. Вони анестетичні біля входу в піхву, але аж ніяк не незбудимі з боку клітора чи інших ерогенних зон. До цих ерогенних причин анестезії додаються ще й психічні причини, також зумовлені витісненням.

Якщо перенесення ерогенної подразливості від клітора на вхід у піхву вдалося, то водночас у жінки змінюється зона, яка відіграє керівну роль у пізнішій сексуальній активності, між тим як у чоловіка з дитинства зберігається одна і та ж зона. У цій зміні керівної ерогенної зони, так само як і в хвилі витіснення з настанням статевої зрілості, яка ніби усуває інфантильну мужність, і криються головні причини переважного захворювання жінок неврозом, особливо істерією. Отже, ці умови найтіснішим чином пов’язані із сутністю жіночності.

Знаходження об’єкта

Тим часом як завдяки процесам статевого дозрівання утверджується примат генітальної зони та поява ерекції чоловічого статевого органа владно вказує на нову сексуальну мету, на проникнення в порожнину тіла, збудливу генітальну зону, з психічного боку відбувається процес знаходження об’єкта, підготовка до якого відбувається з раннього дитинства. Коли найперше сексуальне задоволення було пов’язане з прийняттям їжі, сексуальний потяг мав у материнських грудях сексуальний об’єкт поза власним тілом. Пізніше воно втратило його, можливо, саме тоді, коли у дитини з’явилася можливість отримати загальне уявлення про особу, якій належить орган, що дає їй задоволення. Зазвичай статевий потяг тоді стає аутоеротичним, і лише після подолання латентного періоду знову відновлюється початкове ставлення. Не без вагомої підстави смоктання немовлям грудей матері стало прообразом будь-яких любовних стосунків. Знаходження об’єкта є по суті вторинною зустріччю[48].

Сексуальний об’єкт у дитинстві

Але від цього першого та найважливішого сексуального зв’язку після відділення сексуальної діяльності від приймання їжі залишається ще значна частка, яка готує вибір об’єкта, тобто допомагає повернути втрачене щастя. Упродовж усього латентного періоду дитина навчається любити інших осіб, які допомагають їй у її безпорадності та задовольняють її потреби, цілком за зразком її дитячих взаємин із годувальницею, начебто продовжуючи ці стосунки. Можливо, не всі погодяться ототожнити ніжні почуття й оцінку дитини, які вона проявляє до своїх няньок, зі статевою любов’ю; але я вважаю, проте, що детальніше психологічне дослідження доведе, що тотожність тих та інших почуттів не підлягає жодному сумніву. Спілкування дитини зі своїми няньками становить для неї безперервне джерело сексуального збудження та задоволення через ерогенні зони, тим більше що ця нянька — зазвичай, це буває мати — сама відчуває до дитини почуття, які походять із царини її сексуального життя, вона пестить, цілує і заколисує її та ставиться до неї абсолютно як до повноцінного сексуального об’єкта[49]. Мати, ймовірно, перелякалася б, якби їй пояснили, що вона пробуджує своїми пестощами сексуальний потяг дитини і готує майбутню інтенсивність цього потягу. Вона вважає свої дії проявом асексуальної «чистої» любові, позаяк ретельно уникає викликати в геніталіях дитини більше збудження, ніж це потрібно при догляді за дитиною.

Але статевий потяг, як нам уже відомо, можна розбудити, не лише збуджуючи генітальну зону; те, що ми називаємо ніжністю, одного чудового дня неодмінно вплине на генітальну зону. Якби мати краще тямила, яке велике значення мають потяги для всього духовного життя, для всіх етичних і психічних проявів, то вона і після того, як дізналася про все це, все одно почувалася б вільною від докорів. Вона виконує лише свій обов’язок, коли вчить дитину любити; нехай та стане діловою людиною з енергійною сексуальною потребою і нехай зробить у своєму житті все те, на що штовхає цей потяг людину. Занадто багато батьківської ніжності може, звісно, нашкодити, бо прискорює статеву зрілість, а також і тому, що робить дитину «розпещеною», нездатною в подальшому житті тимчасово відмовитися від любові або вдовольнитися меншою її кількістю. Однією з безперечних ознак майбутньої нервозності є те, що дитина виявляється ненаситною у своїй вимозі батьківської ніжності; а з іншого боку, саме невропатичні батьки, схильні здебільшого до надмірної ніжності, швидше за все пробуджують своїми пестощами схильність дитини до невротичних недуг. З цього прикладу видно, втім, що у невротичних батьків є ще пряміші шляхи, щоб передати свою хворобу дітям, ніж спадково.

Інфантильний страх

Самі діти з ранніх років поводяться так, ніби їхня прихильність до няньки за своєю природою — сексуальна любов. Страх дітей спершу є лише виявом того, що їм бракує коханої людини; тому вони зустрічають будь-яку сторонню людину з острахом; бояться темряви, бо в пітьмі не видно коханої людини, і заспокоюються, якщо можуть тримати в темряві руку цієї особи. Переоцінюють значення всіх дитячих переляків або моторошних казок няньок, коли звинувачують їх у тому, що ті викликають боязкість дітей. Діти, схильні до страхів, сприймають лише такі казки, які на інших дітей не справляють жодного враження, а до страхів схильні діти з дуже сильним або передчасним розвитком, або ті, що завдяки зніженості мають занадто вимогливий сексуальний потяг. Малюк поводиться при цьому, як дорослий, перетворюючи своє лібідо на страх, коли він не в змозі знайти задоволення, зате дорослий, ставши завдяки невдоволеності лібідо невротичним, поводиться в своєму страху, як дитина, — починає боятися, залишаючись на самоті, тобто без особи, в любові якої він упевнений, і цей свій страх намагається заспокоїти дитячими методами[50].

Обмеження інцесту

Якщо ніжність батьків до дитини щасливо уникла того, щоб так потужно розбудити передчасно, тобто до настання відповідних тілесних умов періоду статевої зрілості, сексуальний потяг дитини, що душевні збудження явно прориваються до генітальної системи, то вона виконала своє завдання керівництва цією дитиною в зрілості при виборі сексуального об’єкта. Певна річ, дитині найлегше обрати своїм сексуальним об’єктом тих осіб, яких вона любить із дитинства, так би мовити, притупленим лібідо[51]. Але завдяки відтермінуванню сексуального дозрівання виділено достатньо часу, щоб поряд з іншими сексуальними затримками спорудити обмеження