Читати книгу - "Якщо кров тече"

закінчив дзвінок.

Міс Гарґенсен сказала:

– Мені не можна видавати нічого від болю, бо це дозволено робити тільки шкільній медсестрі, та й то зі згоди батьків, але її тут нема, тож… – Вона схопила свою сумочку, що висіла на гачку біля куртки й зазирнула всередину. – Ніхто з вас не збирається скористатися нагодою виказати мене і, мабуть, позбавити роботи?

Мої троє друзів захитали головами. Я теж, але дуже обережно. Кенні впіймав мене доволі вдалим боковим у ліву скроню. Я сподівався, що хуліганистий покидьок ушкодив руку.

Міс Гарґенсен видобула пляшечку напроксену.

– Мої особисті запаси. Біллі, набери води.

Біллі приніс мені пластиковий стаканчик. Я ковтнув пігулку, і мені миттєво полегшало. Отака сила навіювання, особливо коли вам навіює розкішна молода жінка.

– Ви троє, робіть як вітер – дуйте звідси, – сказала міс Гарґенсен. – Біллі, зайди до спортзалу й скажи містерові Тейлору, що я повернуся за десять хвилин. Дівчата, ходіть надвір і виглядайте Крейґового батька. Помахайте йому, щоб під’їхав до вчительського входу.

Вони пішли. Міс Гарґенсен нахилилася до мене, досить близько, щоб я вловив запах її парфумів, котрі були дивовижні. Я закохався в неї. Я знав, що це шмаркляво, але не міг нічого вдіяти. Вона підняла два пальці.

– Будь ласка, не кажи, що ти бачиш три пальці чи чотири.

– Ні, всього два.

– Гаразд. – Вона вирівнялася. – То був Янко? То був він, так?

– Ні.

– Я тобі на дурепу схожа? Кажи правду.

Вона мені була схожа на красуню, але я навряд чи насмілився б так сказати.

– Ні, ви не схожі на дурепу, але то був не Кенні. І це добре, тому що, розумієте, якби то справді був він, його б, напевне, арештували, коли вже він виключений зі школи. Тоді був би суд, на який мені довелось би піти й розказати, як він мене побив. І всі б знали. Подумайте, як це було б соромно.

– А коли він ще когось поб’є?

Тоді я подумав про містера Герріґена – можна сказати, викликав його дух.

– То їхня проблема. Мене обходить тільки те, щоб він дав спокій мені.

Вона спробувала насупитися. Натомість її губи вигнулися в широку усмішку, і я закохався в неї ще дужче, ніж коли-небудь.

– Який холодний розрахунок.

– Я просто хочу прожити, – сказав я. І то була щира душевна правда.

– Знаєш що, Крейґу? Думаю, ти проживеш.

* * *

Тато приїхав, оглянув мене і похвалив роботу міс Гарґенсен над моїм обличчям.

– Я в минулому житті була секунданткою одного знаного боксера, – сказала вона.

Я засміявся. Жоден з них не згадував про можливість поїхати до травмпункту, тож мені полегшало.

Тато повіз нас чотирьох додому, і ми пропустили другу половину танців, але ніхто не заперечував. Біллі, Марджі й Реґіна отримали набагато цікавіші враження, ніж від махання руками в повітрі під Бейонсе чи Джея-Зі. Що ж до мене, я раз за разом переживав той блаженний струс, що прокотився рукою, коли мій кулак увігнався під око Кенні Янко. Від цього мав залишитися шикарний ліхтар, і мені було цікаво, як він його пояснюватиме. «Еее, я вдарився об двері. Еее, я вдарився об стіну. Еее, я дрочив, і рука зіслизнула».

Коли ми дісталися додому, тато знову спитав, чи знаю я, хто то був. Я сказав, що ні.

– Не впевнений, що вірю тобі, синку.

Я змовчав.

– Ти хочеш залишити це просто так? Я правильно розумію?

Я кивнув.

– Гаразд. – Він зітхнув. – Думаю, що розумію. Я теж був молодий. Усі батьки кажуть так своїм дітям рано чи пізно, але сумніваюся, що діти цьому вірять.

– Я вірю, – сказав я, і то була правда, хоч уявляти батька здохликом у метр шістдесят заввишки за доби стаціонарних телефонів було доволі смішно.

– Принаймні скажи мені одне. Твоя мати розсердилась би на мене за це питання, але її тут нема… Ти бахнув його у відповідь?

– Так. Один раз, але добряче.

Він усміхнувся.

– Гаразд. Але зрозумій: коли він причепиться до тебе знову, цю справу треба буде передати в поліцію. Ми порозумілися?

Я сказав, що так.

– Твоя вчителька – вона мені сподобалася – сказала, що тобі не можна давати спати ще принаймні годину, аби переконатися, що тебе не нудитиме. Пирога з’їв би?

– Аякже.

– І з чашечкою чаю?

– Тільки так.

Ми їли пиріг і пили чай з великих кухлів, а тато розказував різні історії, і не про стаціонарні телефони, і не про школу на одну кімнату, котра опалювалася піччю, і не про телевізор, на якому було три канали (і жодного, коли вітер зривав антену з даху). Він розказав, як вони з Роєм Девіттом знайшли феєрверки на Роєвому горищі, а коли підпалили, то один полетів у ящик Френка Дрісколла, де той тримав лучину, і вона зайнялась, а тоді Френк Дрісколл сказав, що коли вони не нарубають йому три кубометри дров, то він розповість усе їхнім батькам. Він розказав про те, як його мати підслухала, що він назвав старого Філлі Луберда з Шайло-Черча «вождем Вігвамом», і вимила йому рота милом, незважаючи на його обіцянки ніколи такого більше не говорити. Розказав про бійки за скейт-парком в Оберні – махачі, як він їх називав, – які влаштовували хлопці зі шкіл Лісбон і Едвард-Літл, татової школи, майже кожної п’ятниці. Розказав про те, як кілька старших хлопців стягнули з нього на пляжі плавальний костюм («Ішов додому, обмотавшись рушником»), і про те, як якийсь пацан гнався за ним через усю Карбін-стріт у Касл-Року («Сказав, що я поставив його сестрі засмокт на шиї, хоч я нічого такого не робив»).

Він справді колись був молодим.

* * *

Я піднявся до своєї кімнати в доброму гуморі, але напроксен, що дала мені міс Гарґенсен, почав розвіюватись, а з ним і добрий гумор. Я був майже впевнений, що Кенні Янко більше до мене не лізтиме, але не на сто відсотків. А що, як дружки почнуть діставати його за ліхтар під оком? Дражнитимуть чи й відверто сміятимуться з нього? Що, як він розлютиться й вирішить, що тут потрібен другий раунд? У такому разі я, скоріш за все, не завдам й одного хорошого удару – я і в перший раз поцілив скоріше тому, що заскочив його зненацька. А він може покласти мене до лікарні або й гірше.

Я вмився (дуже обережно), почистив зуби, заліз у ліжко, вимкнув світло і просто лежав собі, заново переживаючи те, що сталося. Несподіванку від того, як мене вхопили ззаду й проштовхали коридором. Удари в груди. Удари по зубах. Як я наказував ногам триматись і як ноги відповіли: «Іншим разом».

Щойно я опинився в темряві, вірогідність того, що Кенні не дасть мені спокою,