Читати книгу - "Правила для вигнанців"

місії. Першим завданням було потрапити туди, поки ворог був зайнятий Вілкен.

Я зупинився досить далеко у коридорі, щоб вивести Абене з-під прямої лінії будь-якого випадкового вогню. (Зброя Вілкен розряджалася так швидко, що я припустив, що у неї не так багато часу, щоб прицілитися.)

Через секунду підбіг Мікі. Я поставив Абене на ноги, вона похитнулася і Мікі підтримав її. Тепер я ненавидів, коли за безпеку відповідали люди. Якби Вілкен була SecUnit'ом, мій пріоритет був би ясним: продовжити рух вперед, щоб знайти Хіруне, доставити її та Абене в безпечне місце, а потім повернутися, щоб отримати/очистити те, що залишилося від Вілкен та ворога. Але Вілкен була людиною-імпом, тому мені доведеться повернутися і забрати її дурну дупу.

Мікі надіслав зображення у мою стрічку і сказав: "Це бойовий бот!"

Так, дякую за новину, Мікі. Мені вдалося чітко побачити це, коли я був посередині стрибка, вибігаючи з кімнати з Абене. Я сказав Мікі: "Залишайся з Доною Абене", і побіг назад по коридору.

Знову ж таки, я знаю, що в моїй розповіді це звучить так, ніби я був на вершині ситуації, але насправді я просто думав: "Ох лайно, лайно, лайно". Бойові боти швидші, сильніші і важче озброєні, ніж я. Навіть якби у мене був доступний канал SecSystem, я не міг би зламати бойового бота, не встановивши прямого фізичного зв’язку, а така спроба призвела би до того, що мене би просто розірвали. (Мене розривали раніше, і у моєму списку речей, яких слід було уникати, це було прямо там, угорі.)

Єдине хороше в бойових ботах - це те, що вони не бойові SecUnits. Ті ще гірші.

Я вибіг з коридору майже на максимальній швидкості і встиг отримати чітке уявлення про ситуацію, щоб скласти план своєї атаки. (Я повинен поставити "план" у лапки, тому що за цих обставин дійсно складно планувати.)

Вілкен лежала на підлозі, і її основна зброя щойно була вибита з її рук. Бойовий бот нахилився над нею. За формою він був близький до бота у формі людини. На зразок Мікі, якби Мікі мав три метри заввишки, мав на грудях і спині декілька портів зброї, чотири руки з декількома ручними модифікаціями для різання, стискання, доставки енергетичних сплесків до цілі, тощо, і не дуже милу особистість.

Я піднявся по стіні настільки, щоб дати собі правильну траєкторію, потім відштовхнувся і стрибнув на голову бойового бота. Його камери та сканери були у голові, але місце, де він фактично обробляв та зберігав пам’ять, було внизу живота. (Так само як у Мікі; пам'ять була більш захищеною внизу, оскільки люди завжди стріляють у голову.) (Принаймні, люди завжди стріляли в мою голову, тому я припустив, що вони також робили це з ботами.)

Бойовий бот знав, що я SecUnit, тому що послав імпульс через свою шкіру, щоб викликати максимальне відчуття для моїх датчиків болю. (Я передбачив це і зашунтував їх, але все одно було неприємно.) Наступний імпульс мав зажарити мою броню та основну зброю. Оскільки я скинув їх у Port FreeCommerce, імпульс нічого не зробив зі мною, і помилка дала мені півсекунди, необхідні для того, щоб просунути порт енергетичної зброї в моїй правій руці до його сенсорних входів. Я вистрілив на повну потужність.

Мені були потрібні ці півсекунди, тому що під час пострілу бот підняв руку і збив мене з своєї голови. Я впав на підлогу і відлетів на три метри, але бот похитнувся вбік, тимчасово ставши (і я не можу сказати, що це "тимчасово" достатній час) сліпим, глухим, без можливості сканувати рух чи енергію і без можливості попасти у ціль будь-якою вбудованою зброєю.

Вілкен просто перекотилася, коли я вже стояв вертикально. Я схопив вибуховий пакет з її упряжі і кинувся до бойового бота. Він щойно очистив свої сенсорні входи від вибуху статики, але я вже дістався місця трохи вище його правого тазостегнового суглоба і втиснув вибухонебезпечну упаковку у щілину.

Бот схопив мене за голову і плече, велика рука стиснула мене, і я відчув зрушення металу, що означало, що з його руки збирається вийти щось гостре. Я подумав: Ну, добре, це не спрацювало. Він міг знищити мене, застосувавши будь-яку зброю з багатого арсеналу в грудях, але бот був розлюченим і хотів завдати мені болю. Потім почувся тихий приглушений тріск з пакета вибухових речовин.

У пакеті було два заряди, і це був перший, той, який був спроектований для проходження тунелю через важке екранування і міг зробити те саме з корпусом бойового бота. Я все ще мав відкритий канал до Вілкен і чув, як починається зворотний відлік.

Якби бойовий бот був самосвідомішим, він міг би продовжувати розбивати мені голову, але почав діяти його захисний режим і він відштовхнув мене, щоб потрапити до пакета.

Я знову вдарився об підлогу і відкотився назад, коли він вхопився за пакет. Вілкен вже підняласяся на коліна і відкрила вогонь по грудях та голові бота. Вона била по датчиках і портах зброї, що, звичайно, було непоганою ідеєю. Це утримувало бота від націлювання на нас, поки заряд мав шанс спрацювати.

Зовнішній пластиковий кожух відірвався, але вибухова речовина вже всмокталася у тунель крізь панцир бота. Бот спробував вставити зонд у отвір, щоб дістати вибухівку. Вілкен вдалося поцілити у вразливий суглоб, коли зонд видовжився. Це дало вибухівці ще дві додаткові секунди, критично необхідні. Я відкотився і поклав руки на голову.

Вибух був глухим, а потім я відчув вібрацію, коли тіло бота впало на підлогу. Я встав на ноги, здебільшого вражений тим, що це спрацювало, і що я все ще живий і функціональний. (Ось як SecUnits вчать битися: кидайте своє тіло на ціль, вибивайте з неї лайно і сподівайтеся, що вас зможуть виправити у ремонтній кабінці. Так, я знаю, що у мене більше не було броні чи доступу до ремонтної кабінки, ви дуже обізнані, але старі звички вмирають важко.)

Бот упав на підлогу, так і не врятувавшись. Панцир стримав вибух, тому осколків не було, а вибух пошкодив процесор бота та інші важливі фрагменти в його черевній порожнині. Але він все ще був активним. Я сказав Вілкен: "Мені потрібна ще одна пачка".

Вона лежала на підлозі, але її обладунки захистили її слух. Вона знялала з ременя комплект пачок і підняла їх.

Я взяв їх, розділив і кожну окремо кинув у відкритий тепер панцир бота, а потім відступив.

Вілкен вже