Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Розділ 10

Червона лампочка на моєму браслеті згасла відразу після бою на озері в парку, але я все одно поїхала з Енді. Навіть не знаю, куди він мене везе. Я не спитала. Його машина стояла біля готелю, де ми зустрілися вранці. Зараз вечір, темніє взимку рано. Я вже любуюсь нічним містом, дивлячись у бічне вікно. Їдемо мовчки.

- Де це ми?

Я дозволила себе привезти до невідомого будинку, до чужої квартири. Не те щоб мій розум відключився, я просто йшла за цим хлопцем, із ним мені було напрочуд спокійно.

- У мене вдома.

- Гарно.

Обстановка вражає, та й дуже просторо, можна у футбол грати.

- Замовимо поїсти? Я дуже голодний.

- Я теж, - мнусь у центрі вітальні, не знаючи, куди прилаштувати своє тіло.

- Сідай, будь як удома. Я заварю чай.

- Дякую.

Чомусь я в якомусь відчуженому стані, ніби опинилася в іншому світі. Ось сиджу на зручному диванчику, стискаю долонями гарячу чашку, потягую чай. А смачно, до речі, пахне фруктами, та дуже натурально. У голові кручу все, що хотіла сказати цьому хлопцеві ще в дорозі.

- Мені дуже шкода, Енді, - почала тихенько, а він здивовано підняв на мене свої гарні очі, - я не впоралася. Якби допомога не прийшла, я… не уявляю, що було б. Навіть не знаю, як відмитися від цієї ганьби.

- Есмо, ти не винна... Це все я, вибач. Ти ні при чому…

- Мене в нашому співтоваристві і так ні в грош не ставили, тепер до цього додасться ще й зневага.

- Ти чудово трималася, ти – молодець. Будь-який злякався б і втік, а ти стояла там одна.

- Ага, з тремтячими колінами і спітнілими долоньками, - це я намагаюся жартувати, начебто виходить - Енді посміхнувся. - А потім і зовсім звалилася без сил. Зі мною таке вперше.

- Наступного разу знатиму, що з собою треба носити шоколад, - тепер він жартує. Так тепло на душі, ніби я опинилася вдома. І дім у цьому випадку – не те місце, де я перебуваю, а те – поряд із ким.

Дивлюся на Енді з сумом, згадуючи, що скоро ми розійдемося, і він мене забуде.

- Завтра ти про мене не згадаєш.

- А якщо я хочу тебе запам'ятати, що треба зробити?

- Нічого.

- Доведеться познайомитися заново. Проведемо ще день разом, але, сподіваюся, менш насичений, ніж сьогодні. Без монстрів та твоїх колег.

Енді вдивляється в мої очі, а я не можу цього витримати. Опускаю свої зелені в чашку, добре, що там ховається і сумно підібгана губа. Він мені подобається. Я хотіла б зустрітися знову, але якщо таке і станеться, все почнеться спочатку, ніби сьогодні нічого не було.

- Правильно я зрозумів, ти зустрічалася з тим хлопцем?

- Ні, - насупила брови, відшукуючи в голові образ Еліма, - я ледве знаю його. Уникаю, як вогню, бо в них дика родина.

- Все ж таки між вами щось є?

- Ні, я ж говорю. Він, як алкоголь, розумієш? Гіркий, п'янкий…

- Але ти все одно хочеш його?

- Ні! Ні в якому разі! Ти ж не дослухав…

- Вибач, перебив.

- Він одурманюючий, плутаючий свідомість і небезпечний. Спробуєш раз – охмелієш, а якщо кілька разів – назавжди будеш отруєний.

- З твоєї метафори схоже, що ти до нього небайдужа.

- Я не торкаюся алкоголю, не пробую його, бо він може зіпсувати мені життя.

- Мені подобається, що ти зі мною відверта.

- Як же інакше? З тобою говорити – те саме, що секретувати з людиною, хворою на Альцгеймер. Все одно скоро забудеш про мене, і все сказане перетвориться на пилюку.

- То будь зі мною до кінця щирою. Ти його хочеш?

У грудях важко забилося серце, ритм почастішав, я вже не можу цього контролювати.

- Якщо бути зовсім чесною, то я хочу будь-якого більш-менш привабливого чоловіка. От і все.

Він вигнув запитально брови, обличчя накрила широка білозуба усмішка.

- Я зараз тебе взагалі не зрозумів, - у його очах запалилися грайливі іскорки.

- Просто я не була ще з чоловіком… І мене хвилює, коли хтось підходить до мене надто близько.

Наче мені вдалося не почервоніти, коли я це говорила.

- Як Есмеральда, бережеш невинність?

- Що-о-о? Ні! Я не незаймана, - чомусь опускаю очі, ніби мене присоромили. Він чекає на роз'яснення, а я думаю, чи варто говорити далі. - Зі справжнім чоловіком я не була, тільки з ілюзією.

- Ого ... Я не зовсім розумію, як це, але звучить дивно.

У моїх руках уже нема рятівної чашки. Тепер ми їмо те, що доставив кур'єр. Енді сам вибрав їжу, а я не проти. Все гаряче, ароматне, тепле. Мені цього не вистачало. Ми просто балакаємо сидячи у м'яких кріслах. Затишно, тепло, спокійно на душі. Залишилася ще пара годин, а потім я повинна піти.

- Я створюю хлопця сама, роблю його таким, як мені подобається. Ну і все… Далі ти зрозумів. Проблема тільки в тому, що робить він усе за моєю вказівкою, передбачувано та неоригінально.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍