Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

Розділ 18

Минуло три дні. Стас повернувся додому. А з голови не йде Олена… щоб її… відьма. Його і світ остаточно похитнувся, вибухає. Він божеволіє і не може зупинити шквал диких думок.

На роботі відбувається вакханалія. Стас уже давно забив на багато речей. Не може він, як раніше віддаватись роботі. Безсоння, спогади минулого, рани, що не гояться. Він звіріє, кидається з кута в кут і розуміє, що потрапив у пекельну вирву, з якої немає виходу.

Стас присвятив усі ці три дні Дюшці. Сходив з ним у парк, на коней, дивився на усміхнене обличчя сина і розумів - все було недаремно. Має сина. Плід справжнього кохання. Вікторія… він ніколи не дізнається, що було в голові його дружини, коли вона влаштовувала втечу. Але він завжди буде їй вдячний за безцінний подарунок.

Чому він вирішив особисто поїхати в те затхле містечко? Досі відповіді немає. Йому запропонували непоганий проект, який міг вирішити багато проблем. Земля там коштує копійки, а прибуток при успішному розкладі намічається солідний.

Стасу стукнуло в голову, що непогано було б розвіятись, втекти від суєти столиці. Ні б купити путівку на курорт… Так ні… невидима рука пекельної істоти волоком потягла його в цю глушину.

Він побачив її зі спини. Звичайна баба, навантажена сумками, а в нього все всередині перевернулося, тисячі голок у серце вп'ялися, і блискавки не перестаючи по голові б'ють. Плечем смикнула… звичайний жест… а він перед очима Торі бачить.

Невже знову рецидив? Коли на кожному кроці мерехтіла. Декілька місяців пройшло, як примари минулого послабили свою хватку.

Він вдивлявся в силует. Кожен крок… відьма ніби йшла по його оголеним нервам. Сканував поглядом її профіль... Схожа... Настільки, що він бачить свою Торі. Ненависть поєднується з відчайдушним почуттям смутку. Невже вона покинула його… і головне – Дюшку і… спокійнісінько живе новим життям. Викреслила їх.

Стас уже не розуміє, де він і що відбувається. Почуття змішалися в шалений коктейль. Він не вірить своїм очам. Це все примари минулого, ілюзія, самообман. Не може ця жінка бути… Торі…

Але він як божевільний, продовжує їхати за нею. Ця хода… усередині все закипає. Стас кричить, кличе її. Він уже не усвідомлює, що творить. Розуміє одне – має поговорити. Не має права відпустити. Зараз переконається, що це знову відлуння кошмарів. Стане легше.

Ні, не стало легше. Подивився в її очі та втопився. Зник у вирі колишніх почуттів. Так само він впав у зелену прірву, коли Торі вперше переступила поріг його офісу.

Жінка інша і при цьому він не перестає бачити свою Торі. Голос глухий, не такий дзвінкий, як у дружини. Круги під очима, змарніле обличчя, чорне з ледь помітним каштановим відтінком волосся, чуттєві губи. Він, як божевільний, вивчав усе, впивався поглядом і не міг надивитися.

Вона так само морщить ніс, примружує очі, а коли боїться, куточки губ опускаються вниз. Такі звичні, дуже знайомі жести... на чужому обличчі. Чи не чужому?

Тоді він був надто схвильований, щоб вірити своїм очам. Вже не раз вони його обманювали, підсовуючи образ дружини в найнесподіваніші моменти.

Вдихнув її аромат і… поринув у минуле, того разу, коли обійняв Торі. Його огорнув запах ванілі та затишку. Те почуття, коли розум дає збій, і ти просто якимось підсвідомим почуттям розумієш це твоя людина. Тоді зриває гальма, відключається свідомість і ти віддаєшся цьому почуттю до кінця, без залишку. Стасу на щастя, або на біду довелося пізнати божевільне кохання, яке трапляється лише раз у житті. Нехай Торі більше не поряд із ним. Але він продовжує жити із цим почуттям усередині.

І разом з цим коханням зміцнювалася лють. Як вона могла, отак злиняти? Адже можна було поговорити. Все пояснити йому. Поруч із цією незнайомою жінкою зростала впевненість Стаса – його Торі не загинула.

Він так і не прийняв цього факту. І зараз усупереч логіці переконувався у цьому. Він дізнався у незнайомки дані. Треба було терміново перевірити все.

Йому накопали на неї все. Біографії жінок не перетиналися. Тільки аварія, інша зовнішність це насторожувало. Але це нічого не говорило за фактом. А по суті, як тільки її бачив, все всередині відчайдушно волало: «Це вона!».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍