Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

–– Мій брат має скоро одружитися! Зрозуміло, що не з тобою. Наш батько вже все продумав і влаштував. Ти і твоя дитина абсолютно не вписуєтеся в плани нашої родини!

–– Родини? Або в твої особисті плани? –– здається, я почала про щось здогадуватися.

–– І в мої особисті теж. Йому підібрали наречену, слово нашого батька закон!

–– Ха. Здається, навіть я встигла пізнати твого братика краще, –– я не змогла стримати усмішку. –– Навряд чи Дем'ян побіжить одружуватися з тією, кого йому просто привели.

–– Слухай ти! –– різко змінилася вона. –– Мені це все до чортиків набридло. Наш татусь хоче заповісти більшу частку спадщини тому, хто перший народить йому онуків. Стариган у нас із важким характером. Зараз йому важлива якнайшвидша поява спадкоємців, це в нього ніби одержимість якась. Онуки обов'язкові! Мір'ям –– та клуша, що підібрав Дем'яну батько, ні риба ні м'ясо, до того ж мені пташка нашептала, що в неї є певні проблеми зі здоров'ям. Коли вона залетить і розродиться –– велике питання, а от мені завагітніти раз плюнути.

–– І все ж таки я мала рацію, –– не змогла стримати єхидну посмішку. –– Не та донька великої шишки, що хотіла підставити Дем'яна стерво, а ти. Дріб'язкова і продумана! Ти хочеш отримати спадщину батька сама! Причому шахрайским шляхом.

–– Звичайно, хочу! І не вдавай, що тебе гроші не цікавлять. Я народжу батькові онука, він розчулиться і поступиться своїми ідейними принципами –– залишити спадок не своєму дорогоцінному первістку Дем'яну, а мені.

–– І ми з Богданом для тебе велика перешкода...

–– А як інакше? Уже готовий онук! Навіть чекати нічого не потрібно. Та якщо батько тільки дізнається... Коротше, провалюй звідси, зрозуміла? –– зашипіла, немов змія. –– Якщо не вилетиш по-хорошому, буде поганий варіант.

–– І що ж ти мені зробиш? –– зізнатися, я трохи злякалася її напору, але виду не подала. –– Наймеш когось, щоб нас прибрали як у низькосортному кіно?

–– Ти погано мене знаєш. Я реально готова на багато чого.

–– Ти теж погано мене знаєш. І мені плювати, що ти там задумала. До речі, Дем'ян знає, які в тебе плани щодо його та спадщини батька?

–– Ні, і не дізнається.

–– Це ми ще подивимося!

–– Натякаєш, що все йому розповіси? Дурепа. Він тобі в житті не повірить. Дем'ян любить мене і прислухається до моєї думки.

–– І я навіть бачила як.

–– Бачу, ви знайшли спільну мову? –– пролунало за спиною, і я обернулася –– у дверному отворі стояв Дем'ян.

Невже він усе чув?

 

…

 

–– Алісо, розважила нашу гостю? –– запитав він, манірно заходячи в кімнату.

Величезний, плечистий, немов незламна скеля.

Звісно, мені, дурепі-сироті, було на що купитися в момент нашого знайомства. До того ж не тільки його зовнішність, а й вчинок підкупили мене.

Я швидко втратила голову, здавалося, він теж. А потім вийшло, що я жорстоко помилилася.

–– Звісно, братику, ми дуже мило поговорили з твоєю... гостею, –– розтягнувши губи в усмішці, стервочка обійняла Дем'яна за м'язистий торс. –– Ти знаєш, а вона загалом і нічого так.

–– Твоєї думки я не питав, але врахую.

Мерзенна брехлива стерва!

Але навіть не це вражало мене найбільше –– те, що Байсаров не помічає, що за фрукт його сестричка. Та в неї ж на обличчі написано, що вона продумана лицемірка. Мабуть, брато-сестринські почуття все ж таки вищі, якщо він не помічає або відмовляється помічати очевидне.

 –– Я радий, що у вас усе так добре склалося, але поговорите потім. Ходімо, –– кивнув мені. –– Нам пора.

–– Куди це?

–– Я ж казав, що скоро у нас вечеря.

–– У нас?

–– Саме так.

–– Але я думала, що вечеря тут, удома...

–– Плани змінилися, мені потрібно від'їхати і ти складеш мені компанію.

–– А якщо я не хочу?

–– Не пам'ятаю, щоб я тебе про це питав. Ходімо, –– він розвернувся і попрямував до сходів. Обернувся, явно незадоволений тим, що я не плетуся слідом за його величністю. –– Ну ж бо, Катю. Ти ж знаєш, я не люблю повторюватися.

–– Я взагалі погано тебе знаю.

–– Це не проблема, можемо прямо сьогодні почати знайомився ближче. У моїй спальні. Ходімо, –– оскалився він, і я, зціпивши зуби, попрямувала за ним слідом.

Аліса зло посміхнулася нам услід.

Здається, він нічого не чув і це було мені не на руку. Я розуміла, що якщо розповім йому зараз про те, що вона мені тут нашептала, –– він мені не повірить. З чого раптом, вона його сестра, а я так... лише мати його дитини. Судячи з його поведінки, саме так він до мене і ставиться.

Але не їхні внутрішньосімейні стосунки хвилювали мене зараз більше за що, а те, що Аліса мені розповіла.

І це мене дуже стривожило.