Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Розділ 10. Браслет Адама

Для дівчини, яка звикла завжди на всьому економити й з дитинства доношувала сукні від старшої сестри, настанова чоловіка «купуй усе, що хочеш» прозвучала, мов наймилозвучніша пісня. Подумала, що це буде як винагорода за таку невдалу шлюбну ніч. Тож і не економила. Замовили у кравчині десяток суконь із найдорожчих тканин, капелюшки, рукавички, усілякі жіночі приємності. Адам на все погоджувався і всі її забаганки схвалював.  

А от у ювеліра відбулася дещо дивна ситуація. Адже Адам вирішив подарувати дружині дорогоцінне смарагдове кольє. Ще й сам захотів надіти його на неї.  А коли прикладав до тендітної дівочої шиї ту коштовність перед дзеркалом, то задерся трохи рукав його сюртука й відпала діамантова запонка із сорочки. І побачила Аглая у дзеркалі, як блиснули камінці ніжно-бузкового кольору. Роздивилася ближче той браслет, якийсь він був занадто жіночий чи що. І пригадалося Аглаї, що жодного разу не помічала свого чоловіка без браслета, коли в нього відкриті руки були.

- Такий цікавий твій браслет. Ніколи й не бачила таких, – зауважила, обережно погладжуючи своє смарагдове кольє.

- Кхм…Так, він дуже рідкісний, - відповів Адам, напружуючись.

Щось там не виходило у нього із застібкою, ніяк не вдавалося застібнути на дружині той коштовний подарунок. Тому й очей не підіймав.

Раптова думка осяйнула її. Навіть і не зважила, чи доречно це, а в ту ж мить і запропонувала чоловіку:

- Знаєш, Адаме, було б чудово, якби ми мали однакові прикраси. Це так романтично. Можливо, підберемо якісь однакові браслети, якщо ти полюбляєш їх носити?  

Адам вже справився із кольє на шиї дружини та поглянув їй в очі якось здивовано й навіть ошелешено.

- Ти хочеш такий самий браслет, як у мене? – навіть голос у нього якось дивно захрип.

- Можемо обрати якісь інші браслети або замовити, наприклад, кулони з поєднанням двох літер «А», чи «АД»? У нас же однакові ініціали, - щось вже зовсім захопилася ідеями графиня Домбровська.

Та Адам відразу погодився з першою пропозицією.

- Нехай тобі зроблять такий же браслет, але з дорожчого матеріалу, не бронзовий як у мене, а зі справжнього золота, - і підізвав ювеліра, демонструючи йому свою прикрасу.

- О, яка краса. Який дивовижний камінь. Аметист, так? Доволі рідкісний. Навіть не знаю, чи вдасться дістати такий, але я спробую, а метал схожий на бронзу, однак начебто й ні, -  бурмотів собі під носа ювелір, уважно роздивляючись прикрасу. – Пане Адаме, а чи б не могли Ви залишити мені його на деякий час. Я б зробив точну копію.

Адам чомусь роздратувався на цю пропозицію.

- Ні, не можу, перемальовуйте так. Я почекаю, поки моя дружина обиратиме собі ще перстень  до кольє.

- Тоді, можливо, Ви зняли хоча б цей браслет? Вам би було вільніше та й мені зручніше зарисувати.

Проте граф Домбровський після таких зовсім не образливих слів аж якось розізлився ще більше.

- Перемальовуйте так! – навіть голос підвищив, повторюючи. – Нащо знімати? Невже Вам не видно?

Ювелір поспішно узяв свої приладдя й, стоячи, почав зарисовувати собі на папері ту прикрасу, жодного слова не промовивши. Боявся викликати ще якесь незадоволення багатого клієнта.

Аглая ж, трохи здивувавшись із примхи чоловіка, увійшла у смак заможного життя. І обрала собі не лише перстень, а й сережки з такими ж яскравими смарагдовими камінцями.

Радісною та задоволеною поверталася вона у той графський маєток. Іванна та Сусанна вибігли їх зустрічати, щойно карета під’їхала до входу. Позабирали усі подарунки й поквапилися розкладати їх у покоях графині.

Аглаї ж після душевної бесіди із сестрою відтепер цей будинок вже не здавався якимось таємничим та неприязним. Навпаки, прогулюючись коридорами, навіть стіни гладила бережно. «Станьте мені справжнім домом, моєю фортецею», - шепотіла до стін.

А разом з Адамом вони провели чудовий залишок дня. Знову гуляли садом, повечеряли в столовій залі, щось читали в бібліотеці. Декілька разів Адам залишав її саму ненадовго, бо з’являлись якісь нагальні справи.

Та Аглая не сумувала, бо граф Едуард мав надзвичайно велику бібліотеку із різноманітними книгами. Описи різних країн, дослідження вчених та мислителів, якісь стародавні вчення, манускрипти, написані невідомою мовою, навіть старовинні книги про магію – чого тільки не познаходила Аглая.

Але ж обрала собі якийсь жіночий роман та й вирішила почитати вже у себе. Проте в її покоях на графиню чекав неочікуваний та неприємний сюрприз. Щойно вона зайшла, як побачила на столику лист у конверті. Відкрила конверт, прочитала. «Я розповім усю правду. Адам тобі бреше», - було написано. Розірвавши того листа та викинувши шматки у незапалений камін, Аглая сіла у крісло біля відчиненого вікна, кутаючись в плед. Здобута такими тяжкими трудами душевна рівновага знову похитнулася. Так і сиділа задумлива, споглядаючи те безжурне весняне небо, аж поки Адам не прийшов.

А побачивши свого чоловіка, застигла у німому здивуванні, адже він завітав не один. Двоє робітників, тих, які надворі завжди виконували всіляку роботу,  занесли широкі плетені кошики з її улюбленими жовто-білими квітами. За ними ще й зайшли Митридонт та садівник, які також в  руках тримали букети ароматних рослин. І поширився кімнатою ніжний, терпкий, улюблений Аглаєю запах свіжих весняних нарцисів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍