Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

підняла на нього погляд, який свідчив, що її не варто турбувати.

— Ми ідентифікували зразки ДНК, — соромливо промовив ірокез і передав їй відеофаксову пластинку. Ортеґа проглянула її й підхопилася.

— Так, так. Ви ненадовго опинились у шляхетному товаристві, Ковачу, — вона змахнула рукою в бік чоловічого трупа. — Останній зареєстрований власник чохла — Димітрій Кадмін, також відомий як Дімі-Близнюк. Професійний кілер із Владивостока.

— А жінка?

Ортеґа та ірокез перезирнулися.

— Улан-Баторський реєстр?

— Точно, шефине.

— Упіймали падлюку, — Ортеґа з новими силами скочила на ноги. — Пропоную витягнути їхні пам’яті й передати на Фелл-стрит. Мені треба, щоб Дімі завантажили в ізолятор до півночі, — вона озирнулася на мене. — Ковачу, можливо, ви щойно принесли користь.

Ірокез засунув руку під свій двобортний костюм і безтурботно, наче дістаючи цигарки, витягнув убивчий ніж із важким лезом. Вони разом підійшли до трупа й уклякли біля нього. До них побрели зацікавлені офіцери у формі. Із мокрим тріском розрізали хрящ. За мить я підвівся й долучився до глядачів. На мене ніхто не зважав.

Це не можна було б назвати витонченою біотехнологічною хірургією. Ірокез відтяв частину хребта трупа, щоб добратися до основи черепа, і колупався вістрям ножа, намагаючись розшукати кортикальну пам’ять. Крістін Ортеґа міцно тримала голову обіруч.

— Їх ховають набагато глибше, ніж колись, — говорила вона. — Спробуй-но витягнути решту хребців, вона точно там.

— Я намагаюся, — прокректав ірокез. — Гадаю, там якесь посилення. Якась протиударна шайба з тих, про які говорив Ноґучі, коли востаннє заходив… Трясця!! Я думав, вона там.

— Ні, слухай, ти не під тим кутом працюєш. Дай-но я спробую.

Ортеґа взяла ніж і зафіксувала череп одним коліном.

— Трясця, шефине, я її майже знайшов.

— Так, так, я не буду всю ніч дивитися, як ти тут колупаєшся, — піднявши погляд, вона побачила, що я стежу за нею, коротко кивнула й поставила в потрібне місце зазублений кінець леза. А тоді, лупонувши по руків’ю ножа, відтяла щось і з усмішкою поглянула на ірокеза.

— Чув?

Вона занурила руку у криваве місиво й витягнула пам’ять, тримаючись за неї двома пальцями. Вигляд вона мала не бозна-який: закривавлена протиударна оболонка, ледве завбільшки з недопалок від цигарки — тільки з одного кінця стирчать перекручені нитки мікроштекерів. Я зрозумів, чому католики не бажають вірити, ніби це — вмістилище людської душі.

— Попався, Дімі, — Ортеґа піднесла пам’ять до світла, а тоді передала її разом з ножем ірокезу. Витерла пальці об одяг трупа. — Гаразд, витягнемо другу з жінки.

Поки ірокез на наших очах повторював цю процедуру з другим тілом, я нахилив голову досить близько до Ортеґи, щоби пробурмотіти:

— То ви й цю дамочку знаєте?

Вона рвучко розвернулася до мене — щоправда, я не знав напевне, з подиву чи з огиди до моєї близькості.

— Так, вона теж Дімі-Близнюк. Чи не Близнюк, а Близнючка, хе-хе? Чохол зареєстровано в Улан-Баторі, а це, щоб ви знали, азійська столиця підпільних завантажень. Розумієте, Дімі — натура не дуже довірлива. Йому подобається, коли поруч є люди, в чиїй підтримці він може бути певен. А в тих колах, де обертається Дімі, реально можна довіряти лиш одній людині — собі.

— Ці кола видаються мені знайомими. Чи легко копіювати себе на Землі?

Ортеґа скривилася.

— Це стає дедалі легше. З нинішнім рівнем техніки передовий процесор для перечохлення вміщається в санвузол. Досить скоро він вміщатиметься в ліфт. А далі — у валізу, — вона знизала плечима. — Така ціна прогресу.

— На Світі Гарлана це можна зробити, хіба що подавши заяву на міжзоряний кидок, віддавши на зберігання страхову копію на час мандрівки, а тоді в останню хвилину скасувавши передачу. Підробити транспортне свідоцтво, а тоді заявити про максимальну зацікавленість у тимчасовому завантаженні копії. Людина за межами планети, а справи в неї йдуть під три чорти — у таких ситуаціях. Один раз завантажити оригінал на передавальній станції і ще раз — через страхову компанію деінде. Копія номер один виходить зі станції легально. Людина щойно передумала їхати. Так буває з безліччю людей. Копія номер два так і не звертається до страхової компанії з приводу повернення на зберігання. Щоправда, це коштує купу грошей. Щоб вам за це нічого не було, треба підкупити багато людей і вкрасти купу машинного часу.

Ірокез послизнувся й порізав ножем великий палець. Ортеґа закотила очі та здавлено зітхнула, а тоді знову повернулася до мене.

— Тут це легше, — коротко сказала вона.

— Та невже? І як це працює?

— Це… — вона завагалася, ніби замислившись про те, чому зі мною розмовляє. — А чому ви питаєте?

Я широко їй усміхнувся.

— Мабуть, просто природна цікавість.

— Гаразд, Ковачу, — вона обхопила обіруч свій кухлик із кавою. — Ось як це працює. Якось пан Димітрій Кадмін заходить до однієї з великих страхових компаній, що займаються видобутком і перечохленням. Ну, до когось справді поважного, скажімо, «Ллойдс» чи, може, «Картрайт-Солар».

— Тут? — я змахнув рукою в бік вогнів на мосту, які було видно з вікон моєї кімнати. — У Бей-Сіті?

Коли поліціянти зібралися піти з «Гендрікса», а Ортеґа вирішила залишитися, ірокез кілька разів дивно на неї подивився. Вона спровадила його, знову наказавши хутко завантажити Кадміна, а тоді ми пішли нагору. Вона майже не дивилася вслід поліційним катерам.

— У Бей-Сіті, на Східному узбережжі, можливо, навіть у Європі, — Ортеґа трохи надпила кави і скривилася від віскі, який підлив на її прохання «Гендрікс». — Це не має значення. Значення має компанія. Хтось визнаний. Хтось із тих, хто займався страхуванням від появи завантажень. Пан Кадмін бажає взяти страховий поліс «ВП» і робить це після тривалої дискусії про страхові внески. Розумієте, це ж про людське око має бути пристойно. Це велике шахрайство — різниця лише в тому, що ціллю тут є дещо більше за гроші.

Я притулився спиною до віконної рами. Номер «Сторожова вежа» було названо влучно. Усі три кімнати виходили на місто та на воду за ним, або на північ, або на захід, а близько п’ятої частини доступного простору займала віконна полиця в кімнаті відпочинку, викладена м’якими матами з психоделічним забарвленням. Ми з Ортеґою сиділи навпроти одне одного; нас розділяв щонайменше метр простору.

— Добре, отже, виходить одна копія. Що далі?

Ортеґа знизала плечима.

— Смертельний нещасний випадок.

— В Улан-Баторі?

— Так. Дімі врізається на великій швидкості в опору ЛЕП, випадає з вікна готелю абощо. Улан-баторський агент-розпорядник видобуває пам’ять і за чималий хабар робить копію. Тут у гру вступає «Картрайт-Солар» або «Ллойдс» зі своїм дозволом на видобуток, передає Дімі (ЦЛ) до свого банку клонів