Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

й недбало почав викидати шухляди, в яких — як він і очікував — не знайшов нічого цікавого. Він почав спустошувати полиці. По кімнаті розліталися аркуші паперу, шматків пергаменту, по підлозі котилися різноманітні пляшки з алхімічними реактивами, у кутку кімнати втікав гомункул, з якого капав спирт, що вилився із розбитої банки, і господар стояв посеред цього безладу, подумки проклинаючи нічного гостя. Тим часом домініканець нарешті знайшов прихований важіль і відкрив відділення, вміло розміщене в подвійній стінці предмета меблів, дістаючи звідти стос папірусів. Він знову свиснув.

– Це арамейський оригінал? Безумовно?

– Мабуть, – відповів алхімік дуже засмучений, тому що підраховував у своїй голові, скільки дукатів він втратить за один цей візит. Рукопис обійшовся йому в ціле багатство.

– Звідки ти це взяв, Холтцер? Чи знаєш ти, що оригіналу немає навіть у ватиканській бібліотеці? Ой, не треба було хвалитися перед друзями, не треба… – цмокнув губами чернець.

– Я купив.

– Від кого? І взагалі, це не має особливого значення. Мені не потрібно знати занадто багато. У будь–якому випадку я конфіскую рукопис як заборонений. Ви, звичайно, можете зберегти гримуари для колекціонування.

Чорнокнижник, який виглядав так, ніби от–от заплаче, провів небажаного гостя до дверей. На вулиці вже відчувалися перші пориви весняного повітря. Вже на порозі Еркісія обернулася. Він був веселим за характером і бажав людям добра; його було змушено перекваліфікуватися, але колись його спеціальністю було місіонерство, і він любив давати добру пораду заблуканим вівцям, особливо тим, які йому подобалися. І цей бідолаха, всупереч усій логіці, був саме такою людиною.

– Холтцер, кинь все це. Диявола ти не викличеш, не обманюйся, дужо вже в тобі мало страху Божого. У будь–якому випадку, але це між нами, ця сфера зараз зазнає радикальних змін, і твої методи скоро дуже застаріють. Але Бог не пропустить те, що ти робиш. Відкинь книги і печатки, молись і працюй, і буде тобі другий шанс. Господь милосердний до тих, хто кається.

Алхімік нічого не прокоментував. Він подивився на ченця з сумішшю глибокої відрази й докору. Йому дуже пощастило, що йому вдалося вискочити з халепи таким малим коштом, і він це знав.

Еркісія вважав, що він виконав свою роботу. Час йшов. Він уже збирався вийти на вулицю, коли щось згадав і торкнувся бандольєра з гаманцями. Він повернувся до чорнокнижника.

– О, точно. У тебе є ртуть? – запитав він.

– Га?

– Чи є у тебе в лавці ртуть, питаю!

– Є, – здивовано відповів Холтцер.

– Тоді дай мені три унції. Я заплачу.

РОЗДІЛ III

На якусь мить Катаріні здалося, що її розбудило місячне світло, яке яскраво світило в кімнату крізь усі вікна. Місяць був у повні. Однак перш ніж вона змогла це повністю усвідомити, до неї дійшло, що від сну її розбудив крик, який через мить повторився. Голосний чоловічий крик з двору.

Дівчина вилізла з–під перини й у нічній сорочці побігла до входу в дім. В коридорі вона почула якісь незнайомі кроки. Дівчина трохи завагалася, але потім згадала, що знаходиться вдома, і раптом відчинила двері в коридор, щоб побачити, як шведський драгун у синьому плащі розмашистим ударом рапіри розрубує обличчя найманця в зеленому одязі. Кров хлинула на дерев'яну обшивку поруч із Катаріною.

Вона зберегла достатню присутність духу, щоб не закричати, лише відступила, але швед усе одно її помітив. Він широко посміхнувся, демонструючи неповний комплект пожовклих зубів, і простягнув їй руку в жесті безжального присвоєння. Перелякана дівчина притулилася до стіни. За спиною шведа пролунало гучне "пуф!", в якому вона впізнала тихий басовий гул пострілу. Коридор наповнився димом, посмішка шведа застигла в нього на устах. На грудях розквітла багряна троянда.

Перш ніж він