Читати книгу - "Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха"

я, придурок, зупинився… З нею були ще троє, пацанва, років по шістнадцять-сімнадцять…

— З огляду на нинішні часи це вже не пацанва, — зауважив Караваєв.

— Згоден, — кивнув Олег. — Змусили їхати на Хімічку…

— Куди-куди?

— Це у нас район так називається, там хімкомбінат поряд, це околиця, там пустирище недалеко. Завезли на те пустирище, забрали всі гроші. Я, звичайно, добровільно не віддавав…

— У вас багато було з собою? — Караваєв, здавалося, дуже зацікавився цим випадком.

— Карбованців сто… Справа не в тому. Я, в принципі, нічого їм не віддав би. Навіть занюханого карбованця. Коротше, отримав — мало не здалося.

— А машина? Вони її не забрали?

— Ні. Перерили там все, шукали, мабуть, гроші. Що з машиною робити? Покататися і кинути? Може, ніхто з них водити не вміє…

— Чому ви приїхали сюди?

— А чому стільки запитань? Ви з міліції? Тату, це слідчий? Якого взагалі біса ви тут робите?

— Я — Віктор Сергійович Караваєв. Друг вашого батька. Питаю, бо мені цікаво. Ви роздивилися хоча б одного? Варто, по-моєму, звернутися до лікаря і в міліцію.

— Можна я сам буду вирішувати, куди мені податися з моєю розбитою мордою? Бачу, ви любите потеревенити? Вибачте за тон, але я справді накручений і охоче побалакаю з вами, але після гарячого душу.

Олег відсторонив рукою батька і замкнувся у ванній.

— Олю, зробіть молодій людині кави. Йому треба оговтатися, заспокоїтися. Займіться ним, — Караваєв широко посміхнувся, не приховуючи штучності своєї посмішки, навпаки — підкреслюючи це…

Гаряча вода розслабляла. Занили синці й садна. Але скоро все пройшло, стало навіть приємно. Стоячи під струменями води, Олег обмізковував свої подальші дії. Цього Караваєва слід остерігатися. Покладеш пальця до рота — схаває тебе всього, від маківки до п’ят. Але й від розмови з ним не відкрутитися. Чому вони в Ольги? Що вони вже знають?

Він закутався в Ольчин халат і пішов на кухню, де Ольга помастила борним спиртом розбите обличчя. Вони не розмовляли. Її очі сказали йому все. Він був готовий до двобою.

Батько й Караваєв терпляче чекали в залі.

— Вам ось тут кава, Олегу Юрійовичу. Вас це підбадьорить.

— Дякую. Пригостіть цигаркою, мої лишилися в нальотчиків.

— У квартирі, наскільки я знаю, палити суворо заборонено. Ходімте на балкон, подихаємо повітрям. Вечір сьогодні приємний. Спека вдень була пекельна, а вечір гарний…

Вони вийшли на балкон. Юрій Іванович пішов на кухню до Ольги, зачинивши за собою двері. Дочекавшись, поки він піде, Караваєв, не змінюючи тону, промовив:

— Мені потрібні ці гроші, молодий чоловіче.

— Про що ви? — запитав Олег, припалюючи.

— Слухайте, у мене зовсім немає часу! На мене дивіться, я з вами розмовляю! А тепер, Олегу, слухайте і спробуйте зрозуміти те, що я вам зараз скажу, — голос Караваєва нагадував тепер ляскіт металу об метал. — Це — гроші вашого батька, не мої. Але ми компаньйони, і без цього мільйона не відбудеться вигідна операція, котра народить багато таких мільйонів. Сьогодні вранці я умовив декого почекати кілька днів. Люди зрозуміли ситуацію, нам довіряють, нам дали невелику відстрочку…

— А я тут до чого?

— Не перебивайте старших, це неввічливо. Ви, Олегу, спите з коханкою власного батька. Спокійно, я сказав! Отже, якось Ольга прохопилася вам про справу, котра принесе вашому татусеві, за його-таки словами, великі гроші. Раніше ви не дуже цікавилися справами батька, у вас своїх по саму зав’язку, але слово «мільйон» заінтригувало вас. Я не можу тут засуджувати когось, ви з Ольгою — люди молоді, а їй починає набридати життя в золотій клітці, їй лише двадцять… А Юрію Івановичу, слава богу, сорок вісім… Думаю, ви швидко знайшли спільну мову з Ольгою. Непогано мати мільйон на двох, правда?..

…Вона притиснулася до нього кожною клітинкою свого оксамитового тіла, подивилася лукаво йому в очі і сказала, немовби між іншим: «Ти знаєш, що скоро твій батько буде дуже багатий?»..

— …Подробиць я не знаю, вони мені ні до чого. Маємо факти: пограбування вдалося спланувати і здійснити, четверо моїх людей полізли в пастку і зараз мертві. Думаю, своєї частки ви не дістали: мільйон важко поділити. З вами повелися не найкраще. Не робіть здивованого обличчя, я не вперше стикаюся з подібним і публіку цю знаю. Зализати рани ви могли лише тут, в Ольги, бо знали, що батька сьогодні в неї не буде. Заразом ви хотіли пояснити їй ситуацію і спільно вирішити, як бути далі. Алібі підготоване непогано — Юрій Іванович щиро здивувався, коли побачив вас тут. Він, бідолаха, не хоче вірити у змову власної коханки і власного сина.

… «Він і без того не бідний». — «А буде ще багатшим, якщо справа вигорить». — «Ану-ну, цікаво…»

— Видавати я вас не збираюся, юначе. Більше того — заплачу двадцять п’ять штук, а за це ви назвете ваших спільників і поясните, як і де їх краще накрити, щоб гроші лишилися неушкодженими.

— Це не гроші. Те, що ви пропонуєте, — похмуро промовив Олег.

…ТВІЙ БАТЬКО СКОРО БУДЕ ДУЖЕ БАГАТИЙ…

— А за що я повинен платити вам більше? Якщо я доведу Баскіну — а я доведу! — що його син був організатором пограбування рідного батька, він зіграє з вами в Тараса Бульбу і Андрія. Я вам не позаздрю.

…Скоро буде дуже багатий…

— Чорт з вами! Я здаюся, женіть бабки!

— Це неморально, Олегу! Раджу повірити мені на слово. І ще: Ольгу доведеться віддати на поталу. Змову ж з грабіжниками треба ж на когось повісити… Не вітер же їм навіяв…

— Що з нею буде?

— Хай це вас не обходить! Ну? Чи ви, як Матросов, підставите свої груди?

— Знайшли дурника! Вона гарна баба, мені її буде не вистачати. — Подумки Олег вибачився перед Ольгою, подумав раптом: а якби не я був її коханцем, а якийсь молодий бахур, вона б йому те ж саме виказала, потенційна зрадниця, сучка. — Які гарантії, що я вийду сухим з води?

— Моє слово! На сьогоднішній день надійнішої гарантії у вас нема. Олегу, час іде, а ми воду в ступі товчемо…

Олег Баскін тяжко зітхнув і сплюнув з четвертого поверху.

Рум’янцева дуже втомив цей спекотливий день. Телефони на його робочому столі підстрибували від безперервних дзвінків.

На кінець дня були деякі результати. Перш за все за відбитками пальців на автоматі встановили, що стріляв з нього не хто інший, як славнозвісний Басмач, на якого оголошено загальносоюзний розшук. Убивця, насильник, мародер, грабіжник не придумав нічого ліпшого, як з’явитися в його, Рум’янцева, місті і стріляти з автомата. З одного боку, непогано