Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

часом вибивалася з типово «робітничої» вимови, У Страйка склалося враження, що говорить вона вже давненько.

— ...подумайте про самозахопи, про богему, вони ж усі... це ж, га, пристойний район, а тут приходять ці з планшетами і такі — валіть, коли знаєте, що вам на користь, нижній, бляха-муха, сегмент, це ж Троянський кінь — це організована компанія типу для...

Половина аудиторії скидалася на студентів. Серед старших учасників зібрання Страйк помітив чоловіків і жінок, у яких впізнав відданих протестувальників. Дехто був у футболках з лівацькими гаслами, як дід біля входу. Подекуди виднілися й неочікувані персонажі, вочевидь, звичайні громадяни, яким не до душі припав прихід Олімпійських ігор у Східний Лондон: богемні особи, мабуть, з тих самих самозахопів, немолода пара — ці якраз перешіптувалися і, як здогадався Страйк, просто злякалися за свою земельну ділянку. Пара набрала виразу покірливої терплячості, як у церкві, і Страйк здогадався, що вони дійшли згоди щодо неможливості піти просто зараз так, щоб не привернути до себе надмірної уваги. Якийсь юнак, весь у пірсингу й анархістських татуюваннях, гучно цмокав, колупаючись у зубах.

За дівчиною-ораторкою сиділо ще троє: немолода жінка і двоє чоловіків, які тихо перемовлялися між собою. Один мав щонайменше шістдесят років — груди-діжка, виставлена щелепа, войовничий вигляд людини, що відслужила на фронті успішних боїв з непоступливим начальством. Темні та глибоко посаджені очі другого чоловіка змусили Страйка уважніше придивитися до буклета — слід було підтвердити негайну підозру.

Громадський опір Олімпійським іграм (Рух «ОПІР») 15 червня 2012 року

7.30, паб «Білий кінь» в Іст-Гемі, Е6 6EJ

Промовці:

Ліліан Світинг — Збереження дикої природи, Східний Лондон Волтер Фретт — Робітничий альянс / активіст «ОПОРУ»

Флік Пурдью — борчиня з бідністю / активістка. «ОПОРУ»

Джиммі Найт — Справжня соціалістична партія / організатор «ОПОРУ»

Попри густу щетину і загалом пошарпаний вигляд, чоловік із запалими очима був і близько не такий занедбаний, як Біллі, а ще однозначно стригся за останні місяці. На вигляд йому було років тридцять п’ять, і хоч він мав квадратніше обличчя і більше м’язів, темне волосся і бліда шкіра були точно як у Страйкового гостя. З очевидних причин Страйк ладен був поставити чималі гроші на те, що Джиммі Найт — старший брат Біллі.

Джиммі закінчив притишену розмову зі своїм колегою з Робітничого альянсу, потім відкинувся на стільці, склавши м’язисті руки і зробивши відсутнє обличчя — з чого виходило, що до ораторки він дослухався не більше за решту вже неспокійної аудиторії.

Тут Страйк помітив, що до нього приглядається непримітний чоловік з ряду навпроти. Глянувши чоловікові у блакитні очі, Страйк поспішно повернув увагу до Флік, яка все не замовкала. Відзначивши чисті джинси, звичайну футболку й охайну коротку стрижку блакитноокого, Страйк подумав, що той краще б не голився зранку,— але на зібрання такої імпровізованої організації, як «ОПІР», поліція навряд чи посилала найкращих працівників. Звісно, присутності поліціянта у штатському слід було очікувати. Будь-яка група, що мала на меті перешкодити проведенню Олімпійських ігор, підлягала нагляду.

Неподалік поліціянта в штатському сидів професійного вигляду, східної зовнішності чоловік в офісній сорочці. Високий і стрункий, він уважно дивився на ораторку і гриз нігті на лівій руці. Помітивши пильний погляд Страйка, він здригнувся і прибрав руку від обличчя. Нігті він обгриз до крові.

— Ну добре,— гучно сказав чоловічий голос. Почувши владний тон, аудиторія сіла пряміше.— Дуже дякую, Флік.

Джиммі Найт підвівся й заохотив мляві оплески для Флік, яка обійшла стіл і сіла на порожній стілець між двома чоловіками.

Вбраний у поношені джинси і пом’яту футболку, Джиммі Найт нагадав Страйкові тих чоловіків, яких його покійна мама брала за коханців. З цими дужими руками і татуюваннями він міг би бути басистом у занюханому гурті чи привабливим дорожнім техніком. Страйк помітив, як напружилася спина непримітного чоловіка з блакитними очима. Він чекав на Джиммі.

— Всім доброго вечора, дякую, що прийшли.

Харизма Джиммі заповнила приміщення, мов перший акорд хітової пісні. Страйк з перших слів розпізнав у ньому чоловіка з тих, які в армії були або страшенно корисні, або являли собою непокірливих паскудників. Акцент Джиммі, точно як у Флік, не дозволяв зробити висновків про його походження. Страйк відзначив, що кокнійська вимова приховує — в цьому випадку досить успішно — легеньку сільську гаркавість.

— Отож, безжальна олімпійська машина суне на Східний Лондон!

Палючі очі Джиммі пробіглися по тепер уважній аудиторії.

— Зносять будинки, збивають на смерть велосипедистів, перекопують землю, що належить усім нам. Точніше, належала. Від Ліліан ви чули, що вони роблять з ареалами тварин і комах. Вони заливають бетоном землю, яка належить усім нам, і нащо? Будують соціальне житло чи лікарні, які нам потрібні? Звісно, що ні! Ні, будують стадіони, що коштують мільярди фунтів,— ними хвалиться капіталістична система, пані й панове. Нас запрошують святкувати разом з елітами, та поза стадіонами свободами простих людей нехтують, нищать їх, відбирають. Нам кажуть, що треба радіти Олімпійським іграм — уся ця глянцева журналістика, що її ковтають і вибльовують праві ЗМІ. Прапор — фетиш! Хай середній клас б’ється в екстазі ура-патріотизму! Обожнюйте наших славних медалістів — золото сяє для кожного, хто над банкою з чужою сечею передав достатньо великий хабар!

Аудиторія схвально загомоніла. Хтось почав аплодувати.

— Ми, бачте, маємо радіти, що у приватних школах хлопчики й дівчатка мають змогу займатися спортом — поки наші власні спортивні майданчики продають! Прислужництво — ось має бути наш національний олімпійський вид спорту! Ми обожнюємо людей, у яких вклали мільйони лише тому, що вони вміють їздити на велику. Їх виставляють, мов фігові листки, за якими ховаються покидьки, що ґвалтують планету і не платять податків, і тільки чекають, щоб написати свої імена на парканах — на тих парканах, що не пускають робочий люд до їхньої власної землі!

Оплески, від яких утрималися Страйк, немолода пара і східний молодик, додали запалу словам. Красиве, хоч і дещо бандитське обличчя Джиммі пашіло праведним гнівом.

— Бачите? — спитав він, схопивши зі столу аркуш з ламаними цифрами «2012», які так не подобалися Страйкові.— Вітаємо на Олімпійських іграх, друже, в еротичному сні фашиста. Бачите логотип? Бачите? Це ж перекручена свастика!

Аудиторія засміялася і знову зааплодувала, тож гучного бурчання Страйкового шлунку ніхто не почув. Цікаво, тут є де купити щось на виніс? Він навіть почав думати, чи не зручно було б піти просто зараз, купити поїсти, а тоді повернутися, аж тут