Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Моя Капризуля, Олена Арматіна

Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

19
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 69
Перейти на сторінку:

- Щооооооо?!!!

- Та й сам навколо вас немов лис кружляє. Я б теж не встояла.

- Хана! Ти з глузду з'їхала?! Нічого він мені не сподобався! І не приплітай сюди бідну тварину!

- Лиса?

- Ага, "лиса", - відповіла, і стрепенулася - та дівчина відверто насміхається наді мною! Я зараз зітру з її обличчя цю підступну усмішку - і запустила в неї подушкою. - Сама подумай... Як він може мені сподобатися, якщо в мене є чоловік?

- Та який же він чоловік?

Я навіть закашлялася від такого нахабства.

- Хано, ти не знаєш, про що говориш, - втомлено промовила і подивилася на сина.

- Я не розуміюся на ваших земних законах, але за нашими, ісідіанськими, він вам ніхто.

Я здригнулася - Хана навіть не підозрювала, як боляче мені зробила. Адже не знаю, як за ісідіанськими, але за земними законами Деніел мені точно не чоловік. Демісон мені дуже навіть доступно все пояснив.

- Припини, - тихо попросила.

- Ну, ні вже. Я вам усе скажу.  А потім можете мене і прогнати, і... подушкою огріти. Так думаю не тільки я, а кожен ісідіанець підтвердить, що я права. Так ось, Аліму він не батько - це і дурневі зрозуміло, і не потрібно мені казки розповідати. Та й вам він не чоловік зовсім.

- Хана, якщо ти про секс...

- Ні, я не про секс. Із цим самі розбирайтеся. Я про те, що ваш чоловік не подумав закріпити ваш союз у місці Сили. А отже, для всіх ісідіанців ви - вільна жінка.

- Дурниці.

- Нічого не дурниці. До того ж, він не гідний вас.

- Хана, я не хочу про це говорити...

Деніела, можливо, вже немає в живих, а ми йому кісточки полощемо.

- А я - хочу. Ось що він подарував вам з нагоди народження сина?

Я покосилася на дівчину. А що він міг мені подарувати, крім ночі кохання? І то, не відразу ж після народження дитини? Землі, на яких живуть земляни, порожні й неродючі. У нас серйозні проблеми з їжею, одягом та іншими благами.  

- Та він навіть лікаря нормального до вас не приставив. Якби пані Суомі не відправила мене до вас...

- Що? Суомі? Так ти тут...

Хана зрозуміла, що бовкнула зайвого і тепер дивилася на мене виряченими очима.

- Аааа, була-не-була. Так, мене відправила до вас Суомі. Ну і що? Її теж можна зрозуміти - вона вас любить і турбується.

- І ти збиралася мені про це сказати?

- Коли-небудь - можливо. Усе життя ж не зможу мовчати. Так я ж не про це... З доктором усе зрозуміло. З подарунками - теж. До того ж, він безсовісно користується літаючими островами, які подаровані саме вам і Аліму.

- Мій чоловік вважає... І я вважаю, що ці острови належать усім землянам.

- Нісенітниця. Ніхто з правителів Ісіди з цим не погодиться, та й на вас будуть косо дивитися. - На мій питальний погляд тут же поспішила пояснити: - До подарунків треба ставитися з повагою, а не відмовлятися від них на догоду чоловікові. А тепер ще ось це...

- Що - ось це?

- Ну як, що? Він же віддав вас самандарцям. Хто при здоровому глузді віддасть свою жінку і сина? Цього вже точно йому не пробачать. А за право виховувати нашого Аліма тепер найкращі ісідіанці будуть на турнірі битися.

- Чому битимуться?

- Та тому що він - перший і землянин, і ісідіанець. І коли виросте, зможе стати правителем вашого народу.

Вона з такою поблажливістю подивилася на мене, ніби я прописних істин не знала. Потім, з відвертим захопленням подивилася на Аліма.

- Мій маленький принц, - погладила його по носику. - Ти ж не забудеш свою няню Хану, коли підростеш?

І замовкла.

І я мовчала. А що сказати - зізнатися, що її слова мені зовсім не здаються логічними? А навіть, скоріше - абсурдними? Я тихенько зітхнула, вирішивши зам'яти цю тему.

- Ви не зрозуміли, так?  - здогадалася Хана. - Кожен народ, що живе на Ісіді, має свої звичаї та закони. Але всі ісідіанці підкоряються і загальним для всіх законам. Сама Ісида за цим слідкує і карає  тих, хто не поважає її Силу. Ви, земляне, бідуєте тому, що не визнаєте Ісиду.  але звинувачуєте у своїх негараздах нас. ісідіанців.  Кожен повелитель відповідає за свій народ і його добробут, а також разом з іншими повелителями дбає, щоб на Ісіді панував мир. Ось вони й зацікавлені в тому, щоб правильно виховати майбутнього вождя землян, виховати його справжнім ісідіанцем, а не войовничим варваром. Щоб народ, який він очолить, не став загрозою нашому світу.

- Та з чого ви всі вирішили раптом, що саме мій хлопчик стане новим вождем?

- Добре. що хоч про "варварів" не сперечаєшся. Ну а хто ж? Він перший землянин-ісідіанець, якого Ісіда благословила особливою Силою.

Ось тут уже я, м'яко кажучи, здивувалася.

- Якою такою силою?

- Як, якою? От я й кажу - ви варвари, ви навіть великий дар дитинці не оцінили. Він же вміє обертатися драконом! Прямо як наші далекі предки!

Драконом?!!!  З глузду можна з'їхати. Те, що Демісон, а можливо, в глибині душі й Деніел вважали потворністю, корінні ісідіанці вважають благословенням! А що? Мені такий варіант подобається набагато більше. І тим більше, якщо це "благословення" зможе захистити мого малюка - то я тільки "за". Що там передбачено? Турнір? Нехай буде турнір...

Так, стоп. А що щодо матері майбутнього вождя? Їй яка доля уготована?

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 17 18 19 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя Капризуля, Олена Арматіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя Капризуля, Олена Арматіна"