Читати книгу - "Спецназ"

буде організовувати спортивних змагань, не буде нагороджувати переможців призами й не буде рекламувати досягнення в цій галузі. Є деяка кількість людей, що займаються боді-білдінгом, але в них немає ні коштів, ні прав для організації своїх товариств та асоціацій.

Те ж саме стосується більярду, гольфу і деяких інших видів, єдина мета яких - розслаблення і забава. Яка користь для держави, щоб витрачати гроші на ці види спорту? З тих же причин Радянський Союз нічого не робить для спорту інвалідів. Навіщо. Щоб зробити інвалідів щасливими?

Але ця ж країна витрачає колосальні суми на спорт, який принесе користь державі. У Радянському Союзі заохочуваний будь-який спорт, який показує перевагу радянської системи над будь-якою іншою системою, допомагає звичайним людям чимось відволіктися від їх щоденних тривог, допомагає зміцнювати державу, військовий і поліцейський апарат.

Радянський Союз готовий підтримувати будь-який вид спорту, де досягнення вимірюється у хвилинах, секундах, метрах, кілометрах, сантиметрах, кілограмах або грамах. Якщо спортсмен дає хоч якусь надію на те, що він може пробігти дистанцію на десяту частку секунди швидше, ніж американець, або що він зможе стрибнути на півсантиметра вище, ніж його суперник за океаном, держава створить для такого атлета будь-які умови, які йому потрібні. Вона збудує йому персональний тренувальний центр, збере персональну групу тренерів, лікарів, менеджерів або наукових консультантів. Держава досить багата, щоб витрачати гроші на саморекламу. Такий «спортсмен-любитель» заробляє величезні суми грошей, хоча, скільки саме, є таємницею. Це питання дратує багатьох у Радянському Союзі, оскільки це не було б таємницею, якби суми були невеликі. Навіть «Літературна Газета» від 6 серпня 1986 року з деякими обуренням піднімає це питання.

Радянський Союз підтримує будь-який видовищний спорт, який може залучити мільйони людей, змусити їх забути все і захоплюватися радянськими гімнастами, майстрами фігурного катання або акробатами. Він також підтримує всі командні ігрові види спорту. Баскетбол, волейбол, водне поло - всі теж популярні. Найбільш агресивна гра - хокей з шайбою - є навіть більшою національною релігією, ніж комуністична ідеологія. Нарешті, він підтримує будь-який вид спорту, безпосередньо пов'язаний з розвитком військових навичок: стріляння, пілотування літаків, планерів, стрибки з парашутом, бокс, самбо, карате, біатлон, військове триборство тощо.

Найуспішніше, найбагатше і найбільше товариство в Радянському Союзі стосовно спорту - Центральний спортивний клуб Армії (ЦСКА). Серед членів цього клубу 850 чемпіонів Європи, 625 чемпіонів світу та 182 олімпійські чемпіони. Вони встановили 341 європейський і 430 світових рекордів (усі цифри на 1 січня 1979 року).

Ці результати не кажуть про те, що Радянська Армія найкраща в підготовці висококласних спортсменів. Це підтверджує навіть «Правда» (від 2 вересня 1985 року). Секрет успіху полягає в колосальних ресурсах Радянської Армії. «Правда» повідомляє в чому тут справа: «Досить з'явитися будь-якому навіть не дуже перспективному боксеру і його тут же заманюють у ЦСКА». В результаті з дванадцяти кращих боксерів Радянського Союзу, десять - з армійського клубу, один з «Динамо» (спортивне товариство, яким опікувався КГБ) і один зі спортивного клубу «Труд». Але ці десять армійських боксерів не є власним продуктом ЦСКА. Всі вони були залучені з боку з інших клубів: «Трудові Резерви», «Спартак» або «Буревісник». Те ж саме відбувається в хокеї з шайбою, парашутному спорті, плаванні та багатьох інших видах спорту.

Як вдається армійському клубу залучати до себе спортсменів? По-перше - присвоює їм військове звання. Будь-якому атлетові, що приєднався до ЦСКА, присвоюється чин сержанта, старшого сержанта, мічмана або офіцерський, залежно від його рівня. Чим кращі його результати, тим вище звання. Отримавши військове звання, спортсмен має можливість віддавати спорту стільки часу, скільки побажає, і, в той же час, він буде вважатися любителем, оскільки за фахом він солдат. Будь-який радянський «спортсмен-любитель», який виступає трохи вище середнього рівня, отримує додаткову оплату в різних формах - «на додаткове харчування», «на спортивний одяг», «на поїздку» і так далі. «Любитель» отримує за задоволення займатися спортом набагато більше, ніж лікар або досвідчений інженер, за умови, що він досягне європейського рівня. Але Радянська Армія теж платить йому, і непогано, за його військове звання і службу.

ЦСКА дуже привабливий для атлета тим, що коли він уже не в змозі більше займатися спортом на міжнародному рівні, він як і раніше може зберегти своє звання і зарплату. У більшості інших клубів він втратив би все. Що дає ця політика? На 14-х Зимових Олімпійських Іграх радянські спортсмени завоювали сімнадцять золотих медалей. Якщо порахувати число срібних і бронзових призерів, то кількість спортсменів з військовим званням різко збільшиться. А якщо вести такий же список військових спортсменів на літніх Іграх, то він би зайняв кілька сторінок. Чи є ще якась інша армія у світі, яка хоча б близько підібралася до досягнень Радянської Армії?

А зараз поставимо таке запитання: чому Радянська Армія виявляє таку готовність присвоювати військові звання спортсменам, платити їм зарплату і забезпечує їх житлом і привілеями армійських офіцерів?

Відповідь у тому, що ЦСКА і його численні філії забезпечують базу, яку спецназ використовує для вербування своїх кращих бійців. Звичайно, не кожен член ЦСКА є солдатом спецназу. Але кращі атлети в ЦСКА майже завжди є ними.

Спецназ - це суміш спорту, політики, шпигунства і озброєного тероризму. Дуже важко розрізнити, що переважає, а що другорядне, настільки тісно все переплетене.

На перше місце Радянський Союз ставить міжнародний престиж у вигляді золотих медалей на Олімпійських Іграх. Щоб цього досягти, він потребує організації з суворою дисципліною та правилами, здатної вичавити кожну краплю сили зі спортсменів, не дозволяючи їм розслаблятися.

По-друге, Радянська Армія потребує величезній кількості людей з винятковими атлетичними здібностями на олімпійському рівні для виконання спеціальних завдань у тилу ворога. Бажано, щоб ці люди в мирний час могли б відвідувати іноземні держави. Спорт робить це можливим. Оскільки про спортсменів піклуються, вони вдячні за багатий клуб, який добре їм платить, постачає їх машинами та квартирами, й організує їм подорожі за кордон. Більше того, їм потрібен такий клуб, де вони могли б вважатися любителями, хоча вони ніде більше не працюють, крім цього клубу.

Спецназ - це точка, де інтереси країни, Радянської Армії та військової розвідки збігаються з інтересами деяких людей, які бажають присвятити все своє життя спорту.

Після Другої Світової Війни, в результаті зростання досвіду, були створені спортивні батальйони штабами кожного військового округу, кожного роду військ і флотом; висококласні спортивні команди були створені в армії і флотилія. Ці величезні спортивні формування знаходилися під прямим контролем Міністерства безпеки. Застосовувалися будь-які засоби, щоб зібрати разом