Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"

Розділ 10: Сила єдності

Тієї ночі, коли Етел і Дерек залишалися в обіймах один одного, світ навколо здавався віддаленим і неважливим. Всі їхні страхи і сумніви танули, поступаючись місцем тій тиші, що їх оточувала. Вони були разом, і це стало для них найбільшим зв’язком.

 

Ранок наступив швидко, і, коли перші промені сонця пробивалися через штори, Етел прокинулася з відчуттям спокою. Вона була ще в його обіймах, і навіть у сні відчувала його присутність. Вона не поспішала вставати, насолоджуючись цією митью близькості, яку вони могли дарувати лише один одному.

 

Дерек, здається, ще спав, його дихання було спокійним і рівним, а обличчя — таким мирним. Вона тихо посміхнулася, спостерігаючи за ним, і відчула, як в її серці розцвітає щось тепле і справжнє. Що б не принесло їм майбутнє, вона відчувала, що з ним вона може впоратися з усім.

 

Вона обережно звільнилася від його обіймів і встала з ліжка. Хоча в душі вона все ще була з ним, її тіло потребувало руху, і вона вирушила до вікна. Спостерігаючи за сходом сонця, вона не могла не думати про їхнє майбутнє. Всі обставини навколо них змінювалися, але одне було незмінним — її бажання бути поруч з ним, навіть якщо це означало подорож у невідоме.

 

Дерек прокинувся, коли почув її тихі кроки. Він підійшов до неї, обійняв ззаду, і вона відчула його теплоту через тканину його футболки. Його обійми були безпечними, сильними, і здавалося, що цей момент тривав вічно.

 

— Ти не могла б спати ще трохи? — його голос був сонним, але все одно сповнений тієї м’якості, що завжди була в його словах.

 

— Я не могла, — відповіла вона, обертаючись до нього і дивлячись в очі. — Я просто думала про нас.

 

— Про нас? — його погляд став глибшим, і він нахилився, торкаючись її лоба своїм чолом. — І що саме ти думаєш?

 

Вона зітхнула, розгублена, але з певною рішучістю.

 

— Про те, що я хочу бути з тобою, хоч би що сталося, і я готова пройти через все разом з тобою.

 

Дерек дивився на неї, і в його очах з’явилася та сама щирість, яку вона відчула ще в ту ніч. Його погляд м’яко, але вперто пробивав усі стіни, і вона знала, що між ними більше, ніж просто фізичне притягання. Це була справжня емоційна зв’язка, яка надавала їм сили.

 

Він поцілував її, і це був поцілунок, який сказав більше, ніж слова. У ньому була вся пристрасть і ніжність, які накопичувалися за ці дні, і Етел відчула, як її серце б’ється ще швидше. Вона не могла зупинити ці почуття — вони вільно виривалися, і вона готова була прийняти їх повністю.

 

— Ми зробимо це разом, — сказав він, обережно відокремлюючи її від себе. — У нас є один один одного. Це вже більше, ніж просто слова.

 

Етел кивнула і обійняла його знову, відчуваючи, як його руки м’яко обвивають її. Вони стояли так довго, ніби не хотіли відпускати один одного, ніби цей момент був єдиним, що мав значення.

 

— Я готова йти з тобою в будь-яке місце, — прошепотіла вона, її голос був наповнений почуттями, які вона не могла висловити словами. — Якщо ти будеш поряд, я все витримаю.

 

Дерек відповів, і в його голосі була сила, що не потребувала доказів:

 

— Я буду завжди поряд. І ми пройдемо через все. Разом.

 

Ці слова залишалися з ними, наповнюючи кімнату теплом і спокоєм. Вони знали, що за ними ще багато випробувань, але з кожним днем їхній зв’язок ставав сильнішим. І з кожним поцілунком, з кожним поглядом, з кожним дотиком вони переконувалися, що разом вони можуть витримати все. Час йшов, і кожен день, проведений з Дереком, відкривав для Етел нові горизонти. Вони все більше розуміли один одного, і з кожним кроком відчували, як їхній зв’язок став міцнішим. Але разом з цим під поверхнею їхніх стосунків почала пробиватися тривога. Майбутнє було неясним, а невідомі небезпеки все ближче підкрадалися.

 

Одна з таких небезпек прийшла до них того ранку, коли вони зібралися вирушити на нове завдання. Дерек був спокійний, як завжди, але в його очах з’явилася тінь того, що він тримав у собі.

 

— Ти не повинна йти, — сказав він, коли вони стояли поруч, збираючи останні речі. Його голос був спокійним, але було видно, що за його словами криється серйозність.

 

Етел підняла погляд на нього і відчула, як її серце застигло. Вона знала, що він завжди прагнув захистити її, але цього разу вона відчувала, що рішення залишиться тільки за нею.

 

— Я повинна йти, — відповіла вона, намагаючись зробити свій голос твердим, хоча в душі відчувала хвилювання. — Я не можу стояти осторонь, поки все це відбувається. Я знаю, що якщо я не буду там, то ми не дізнаємося правду.

 

Дерек взяв її за руку, і їхні погляди знову зустрілися. Цього разу його очі не були такими впевненими, як завжди. В ньому було щось таке, що змусило Етел відчути, як серце розривається від тих почуттів, які вона намагалася приховати.

 

— Я не хочу, щоб тобі боліло, — тихо сказав він. — Але якщо ти підеш, ти ризикуєш не тільки своєю безпекою. Я не можу дозволити, щоб щось сталося з тобою.

 

Етел затримала подих, відчуваючи, як біль стискає її груди. Вона знала, що він не просто переживав за неї, але й чекав, що вона зробить вибір, який визначить, чи готова вона залишити все позаду і бути з ним. Це не було простою справою, але здавалося, що ці слова тільки більше з’єднували їх.

 

— Я не можу залишити тебе один на один з усім цим, — прошепотіла вона, підходячи ближче і поклавши руки на його груди. Її серце билося так швидко, що здавалося, ніби воно вирветься з грудей. — Ми йдемо через це разом, незалежно від того, що буде попереду.

 

Дерек закрив очі, і вона відчула, як він робить глибокий вдих. Потім він відкрив очі, і в них була та сама рішучість, яку вона вже не раз бачила. Його рука обережно провела по її щоках.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍