Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

11

Очі Аврори розширилися від здивування та образи. Вона відпустила руку джентльмена, але не відсторонилася.

- Хіба я її посилаю, мілорде? - Надувши свої пухкі губки, прохрипіла місис Стокмі. Вона виглядала зараз, наче скривджене кошеня, що жалібно муркотить від несправедливого ставлення до нього. - Ви так кажете, ніби я її змушую це робити. Хіба я погана тобі мати, Дороті? - піднявши на Дороті свої очі, сповнені сліз. - Невже я погано ставлюся до тебе, люба? - продовжувала зображати із себе невинну овечку, несправедливо скривджену дикими вовками. - Ох, моє серце! - Вона схопилася рукою за груди, правда, зовсім забувши, що цей орган був у лівій стороні. Але вчасно схаменувшись, її рука, як би ненароком пересунулася в правильний бік. - Воно не витримає такої несправедливості.

- Матінко, ну що ви таке кажете, - кинулася Дороті в ноги своєї свекрухи, присівши біля тієї на коліна, стиснувши її долоню у своїх руках. - Мене ніхто не змушував іти до струмка.

Чисте серце і віра в людську доброту бідній Дороті затуляли очі пеленою, і через це вона не бачила, якою легкою мішенню була для хитрої місис Стокмі, яка своїми «материнською турботою та любов'ю» маніпулювала бідною дівчинкою, крутячи нею, як їй хотілося. Якби вчорашнього вечора Аврора не стала голосити над тим, що їй нема чого одягнути так, як усі речі забруднилися, і їх слід було швидше випрати, то добродушна дружина отця Гаврилія сьогоднішнього ранку не кинулася б, поки всі спали, з горою брудного ганчір'я до струмка в таку негоду. Адже бідна жінка збиралася після сніданку зайнятися пранням, попри свою хворі спину та пальці, покручені артритом. Хіба могла Дороті дозволити своїй бідолашній свекрусі таке? Та ще в таку холоднечу та морози! Вона б себе не пробачила до кінця своїх днів за такий прогріх. Бідолашна жінка не могла б спокійно сидіти вдома, поки місис Стокмі прала б у такій крижаній воді одяг, тому, зібравши забруднені речі всіх членів сім'ї, вона попрямувала до струмка. Було ще зовсім темно, жителі всього села ще бачили солодкі сни, а хто жахливі кошмари, поки Дороті в старій сукні та рваній накидці, і поганих чоботях, - навмисно одягнувши все гірше, що було в неї, щоб не забруднити новий одяг, - не вибралася з теплого будинку на лютий мороз. Як тільки вона переступила поріг, крижаний вітер дмухнув їй в обличчя, через що їй перехопило подих. Вона зупинилася, вагаючись у правильності свого рішення. Маленькі пальчики миттєво заледеніли від нестерпного морозу. Жінка сильніше зав'язала шаль навколо грудей, щоб ту не здуло вітром і щоб морози не могли проникнути всередину тіла. Однак ця дія не допомогла, оскільки величезні дірки сприяли проникненню морозу в погано захищені частини тіла, хіба що не дозволило старій тканині полетіти за вітром. Маленькі сльозинки виступили на очах у бідолахи, відразу стаючи крижинками. Щоки почервоніли й так сильно палили, що дівчина стискала зуби нестерпного болю. Ніжні губи потріскалися від морозів.

- Я сама зголосилася це зробити, - продовжувала Дороті захищати свою свекруху від несправедливих, - так їй здавалося, - нападів віконта Крекстона. - Занадто багато брудних речей накопичилося у нас за час цих  морозів та снігопадів. Більше чекати поки, проясниться не було сил. Адже це моя вина, що я не встигла випрати накидку вчасно. Тому маю все виправити. Якби не моє вихваляння, якби я не брала на себе занадто багато, то ви б самі випрали свою накидку вчасно, і вона навіть уже встигла б просохнути біля каміна. Не смійте вважати себе поганою, люба матінко! Ви найкраща свекруха на світі. Ви стали мені другою матір'ю. І за це я вам така вдячна. Дорога місис Стокмі, ви прийняли мене у своєму домі з такою привітністю і душевним теплом, обсипаючи мене своєю увагою і нагороджуючи такою щедрістю, даючи мені дах, їжу, одяг, словом усе, чого я тільки потребую.

- Дядько Берні! – почувся дитячий голос, і вже за секунду біля Бертольда стояв чорнявий хлопчик, розрядивши атмосферу, що розпалилася, в кімнаті між дорослими.

- Роберте, нечемно називати так віконта Крекстона, людину вищу від тебе за походженням і за титулом, - стала вчити розуму та розуму хлопчика його бабця.

- Не докоряйте малюку за це, місис Стокмі. Це я сам просив його мене так називати так само як ви мене просили називати вас на ім'я. Пам'ятаєте, люба Авроро?

О, вона так любила чути своє ім'я з його вуст! Це було для неї божественною музикою, що виходила з небес, насолодою для її душі. Бертольд зрозумів, що потрапив у яблучко, він зумів перехитрити жінку її власною ж зброєю.

- І мені дуже приємно, що він мене кличе дядьком, бо він, як дві краплі води, схожий на мого племінника. І якби я особисто не знав, що батьком Роббі є батько Гаврилій, то вважав би, що мій племінник був у тісному знайомстві з вашою невісткою, люба Авроро.

 

Це було сказано несерйозним тоном, а так, щоб пом'якшити войовничо настроєну проти малюка жінку. Віконт Крекстон посміхнувся місис Стокмі чарівною усмішкою, від якої вона втрачала розум, серце гулко тріпотіло в її величезних грудях, танучи, немов віск біля полум'я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍