Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

Розділ 9

–Ананія, ти встигла! Ти це зробила! Нарешті! – сама до себе співала, весело підстрибнувши у своїх царських покоях. Ну, нарешті! Я зробила свій усвідомлений вибір. Тепер моя реальність і справжня домівка тут. Я відчуваю себе зовсім по-іншому, не так як раніше в снах. Тут моя земля: кожне деревце, кожен будинок, вулиця, кожен мешканець для мене рідний.

Як добре, що зуміла переконати батькового помічника, мага Емре покласти кулю біля себе і перенестися у світ, що полюбився мені ще з дитинства. Сама не очікувала, що так трапиться. Дарма, що довелося назавжди втратити кулю, зате я отримала шанс на нове життя і більше не повернуся до того лялькового театру, в якому я існувала і була лише маріонеткою чужих примх. Якщо я б не ризикнула і продовжувала жити на два світи, то  не була щасливою в жодному. Лише тепер я це чітко збагнула.

З раннього дитинства я чіплялася за щастя, якого так мало пізнала. Після того, як моєї матері не стало, а на її місці з’явилася самозванка, моє серце та душа закрилися для усіх, хто вдавав до мене хоч якусь увагу, адже крім фальші, нічого не відчувала.

 Примарною надією виявилися мої заручини, тоді на святі мені здавалася увага Константина до мене справжньою. Здавалося, що я для нього щось означаю, - ці погляди, слова, обійми, поцілунки… Проте, вони виявилися короткочасним солодко-солоним епізодом, мильною бульбашкою, яка просто луснула. Сподівання на щирість нареченого розтанули після наступної зустрічі на його яхті.

Тепер дякую долі за такий поворот, адже сидіти і зітхати за нездійсненними бажаннями не доведеться.

Тут моє справжнє життя, яке я обираю усвідомлено. І нехай мене чекає небезпека і вороги, та я маю надію, що з усім цим справлюся. Тим паче, що мої люди від мене очікують захисту і допомоги. Я їх не підведу.

…От тільки… чи не поспішила я з останнім рішенням?

Радник Шаруккін розписав мені зовнішньополітичну ситуацію як безнадійну і я знову вляпалася в чергову пастку, - його умова за допомогу виявилася надто великою. Заміжжя аж ніяк не входить в мої плани. Потрібно привести себе до ладу і вирушати на раду.

–Ваша світлість, всі зібралися на раду, - доповів Неґоян.

У залі для аудієнцій чекало шестеро людей,  - правителі сусідніх міст Тіра, Урпія, Сидона, Сарепти і Беріта. Я запропонувала сусіднє крісло праворуч від мене своєму незмінному помічнику Неґояну, який від сьогодні отримав від мене розширені повноваження щодо військово-політичних питань. 

Ми готові були розпочати засідання, але в цей момент двері відчинилися і увійшов Шаруккін. Жестом покликала його посісти місце поруч зі мною зліва. Під питальні погляди правителів незалежних міст він з деякою гордовитістю направився до свого місця.

–Вітаю усіх присутніх і дякую за швидкий приїзд. Зараз не до офіційних вітань і дифірамб, тому одразу перейдемо до справ. Насамперед, щоб одразу відкинути усі сумніви щодо присутніх осіб, проясню ситуацію.

Я розпочала з чоловіка, який сидів неподалік, у пурпурному плащі-мантії. Фенх (правитель) був досить збентежений, і це зрозуміло, адже його місто оточене воргами, і лише обставини – поїздка  на острів Кітій до сина в честь народження першого онука, змогли врятувати його від вірної смерті.

–Фенх Мажеїл, правитель Урпія, яке зараз героїчно тримає оборону вавилонян. Ви будете першим доповідати ситуацію, - той мовчки кивнув, я ж продовжила, показавши жестом на сивобородого жвавого чоловіка, що сидів поруч з Мажеїлом.

–Фенх Асархаддон, правитель величного міста Тіра, одного з найбільших фінікійських міст і мій співправитель і посол до нашого новоутвореного Карфагену.

Далі був його син, молодий, але дуже хвацький і амбітний полководець. Його кучеряве світле волосся і юна зовнішність вводила в оману всіх, хто вперше з ним зустрічався. Характеру на управління новими землями йому точно не позичати, адже з малечку ріс та виховувався з батьком в палаці. А ще очолював з тринадцяти років усі військові походи, більшість з яких були вдалими. Юним, у вісімнадцятирічному віці очолив сусідній Сидон і за кілька років перетворив звичайну приморську провінцію в одне з найкращих міст-портів Середземномор’я. Впевнена, що через кілька років він не задовольниться цими територіями, а піде завойовувати інші. Для правителів фінікійських міст саме цей милий молодий курчавий юнак з великими блакитними очима і добродушною посмішкою, становив найбільшу загрозу для їхніх посад.

–Фенх Даниїл, правитель Сидона і претендент на місто Тір.

Представляючи сина Асархаддона, я свідомо озвучила, що він є претендентом на батьківський посах. Оскільки батько був співправителем ще й Карфагену, як і я, то це була і потенційна загроза для мене у його амбітних планах. Розкриваючи карти, я убезпечувала себе від можливих інтриг щодо цього питання. Даниїл не раз натякав на об’єднання наших володінь… Яким чином це мало відбутися, неважко здогадатися. Зробивши мене своєю дружиною і відправивши в декрет, він би став одноосібним правителем не тільки кількох міст, а й новоутворених колоній в західному узбережжі Середземного моря.  Відмітила, що моя відвертість змогла привернути до себе більше прихильності та симпатії з боку інших правителів.

Далі за столом сидів мовчазний правитель Сарепти. Він ні з ким не підтримував дружних відносин, хоча й не ворогував. Правив більше чотирьох десятків років. Основну увагу приділяв відокремленню і недопущенню впливу Сідона, яке швидко розросталося. Тому його місто швидше нагадувало фортецю.

–Фенх Сінаххеріб, правитель Сарепти, одного з перших поселень фінікійців, яке має тисячолітню історію.

Чоловік мовчки кивнув мені, даючи зрозуміти, що схвалює моє відношення до нього і повагу. Йому сподобалося, що я відзначила його місто як одне з перших.

Моя увага перейшла до кремезного чоловіка, що правив Берітом. Це місто раніше належало єгиптянам, проте завдяки цьому полководцю, який виявив свою відданість перед єгипетським фараоном, перейшло до нього як подарунок. Сім років він є незмінним правителем Беріти і союзником Єгипту, адже є корінним єгиптянином

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍