Читати книгу - "Минуле яке нас міняє, Sava"

Зустріч що змінює все

Глава 17: Зустріч, що змінює все

Проїхавши кілька годин на потязі, Ірена нарешті дісталася до рідного міста. Вона приїхала по справах, але думки весь час були з Вадимом. Їхня розмова по телефону не переставала крутитися в її голові. Він живий, він повернувся, і тепер, коли обіцянка випити каву з ним здавалась не лише реальністю, а й справжнім подарунком долі, Ірена відчувала тривожний захват і радість одночасно. Їй хотілося побачити його, поговорити з ним і… можливо, розставити всі точки над «і».

Задавши свої справи, вона вирушила до кафе, де вони домовилися зустрітися. В серці все ще була сум’яття — вони давно не бачилися, і їхні останні розмови були сповнені емоцій, що вони обидва намагалися приховати.

Коли Ірена підійшла до кафе, її серце підскакувало, і вона вже майже не вірила, що це станеться. І ось, вона побачила його. Вадим стояв біля входу, трохи відступивши від стіни, як тоді, коли вони вперше зустрілися. Той самий погляд, той самий погляд, який змішав із собою надію та біль. Він був іншим — блідіший, змучений, але з таким же глибоким поглядом, що знову заливав її душу.

Вадим зустрів її з легким здивуванням і тим самим відчуттям тривоги, яке знову виникло в нього, коли він побачив її очі, що так часто мучили його в думках.

"Ірено…" — він прошепотів її ім’я, і голос його звучав таким, що неможливо було не помітити емоцій. "Ти виглядаєш… чудово."

Ірена стояла перед ним мовчки кілька секунд, відчуваючи, як її груди стискаються від усього, що вона так довго не могла висловити. І хоча всі слова були на краю язика, вона не могла знайти правильних.

"Вадим… Ти… живий," — її голос зламався від емоцій. Вона зробила крок до нього, і він також простягнув руку, мовби не вірячи, що це сталося насправді.

Трохи мовчки, але тоді вони обоє притягнули один одного до себе, обійнявшись. Тіло Вадима відчувалося таким рідним, таким знайомим. Він пахнув землею, потом і тим, чим він став після війни — змішаним, але все ще тим самим Вадимом.

Ірена відвела погляд, коли вони розійшлися і повернулися до реальності, і побачила маленького хлопчика, що стояв поруч з Вадимом. Це був її син — Вадим. Вона так давно не зустрічала його батька, що навіть не замислювалась, що їй доведеться познайомити їх. Хлопчик виглядав як копія свого батька, тільки менш дорослий. Темне волосся, серйозні голубі очі — він був схожий на нього, наче відбиток часу.

"Це… це мій син, Вадим," — Ірена вказала на нього, принаймні намагаючись виглядати спокійно.

Вадим поглянув на хлопця і, не стримуючи емоцій, підійшов до нього.

"Привіт, Вадим," — його голос звучав ніжно і тепло, і це було зовсім не те, що можна було б очікувати від чоловіка, який був відсутній все це час. Він нахилився і простягнув руку хлопчику. "Як ти? Мене звати Вадим."

Малий спочатку кілька секунд дивився на нього, і його погляд був трохи здивований, але швидко посміхнувся і, мабуть, зрозумів, що цей чоловік для нього важливий. "Привіт," — сказав він тихо, але так щиро, як тільки можуть говорити діти.

"Молодець, Вадим!" — сказав Вадим, і його голос був сповнений захоплення. Вадим не знав, як зреагувати, він відчував, що це стало важливою частиною його життя. Це було більше, ніж просто знайомство. Він глибоко вдихнув і з усією ніжністю і проникливістю подивився на Ірену.

"Ти не помилилася, Ірено," — сказав він, наче здавалося, що між ними більше немає тих невидимих стін. "Він твій… Це справжній малий, твоє продовження."

Ірена дивилась на них з почуттям м’якої болі в серці. Вона розуміла, що це не просто випадкова зустріч, а щось важливе. Вони знову разом. Хоч і по-іншому, але все ж разом. І ці емоції були такими великими, що вони переповнювали її.

"Вадим," — прошепотіла вона, намагаючись стримати сльози, "ти все правильно сказав. Я його люблю. І я знаю, що він тепер частина тебе. Ми разом… ми знову разом, хоча і по-новому."

Тим часом хлопчик посміхнувся, що робило атмосферу ще більш теплою, і Вадим поклав свою руку на його голову.

"Тепер ми троє, Ірено," — промовив він, і його голос був наповнений таким особливим теплом. "І це не тільки кави варте."

Всі троє залишилися мовчати на кілька хвилин, спільно переживаючи той момент, який був більше, ніж просто зустріч старих друзів. Це був момент, коли минуле, теперішнє і майбутнє зустрічалися в одному погляді, одному жесті, і серце кожного відчувало, що цей шлях лише починається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍