Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

сера Паносона, який, ймовірно, чекав на неї в бічній залі цілий день. Можливо, Паносон навіть планує поскаржитися Його Величності.

.

Тікати – не найкраща ідея, Ваша Високість. Він не міг не нагадати їй тихо.

Срібноволоса дівчина посміхнулася, і в її сріблясто-сірих очах з'явився слід лукавства, Але принаймні це спосіб.

.

Двері зачинилися.

Принцеса на мить була приголомшена. Вона сіла на стілець і озирнулася на пил, що плив то вгору, то вниз під високим арочним вікном. Золоте сонячне проміння, здавалося, сплітало мрію, і вона не могла не думати про це.

?

Що було після цього?

.

У лісі почав дути вітер.

Тихий вітерець дув крізь навіс, наче струмінь води, змушуючи густий туман рухатися повільно. Шари білого туману заповнювали повітря між гілками, контрастуючи на тлі грон вогненно-червоних ягід по обидва боки лісу.

Коли ранкове світло погасло, здалеку долинув приглушений стукіт кінських копит.

34 .

Сталеві копита розчавлювали кущі та ягоди, коли вони скакали повз гостре каміння на березі річки. Вода хлюпала, як білі кришталеві стовпи. Всього через річку галопом мчали 34 коні. Скелети в річці відчули тремтіння землі і піднялися. Вони злякалися звуку і озирнулися. Однак, як тільки вони повільно повертали голови, фосфоресціююче полум'я в їхніх очницях відбивало бойового коня, який ставав все більшим і більшим.

.

Всі вони були високими і красивими бойовими кіньми Аррека. Їхні потужні м'язи грудей і передні копита прямо розбивали і рубали на шматки цих слабких нежиті або змушували їх летіти і врізатися в білі скелі на березі річки, розбиваючи їх на розкидані кістки.

.

Кавалеристи прорвали розкидані скелети і поступово пригальмували. Їхні кроки ставали все меншими і меншими. Молодий лицар, який вів кавалеристів, раптом підняв руку. За інерцією тридцять коней зробили два-три кроки вперед і зовсім зупинилися. Посеред струмка зупинилося більше сотні копит, і стрімка течія могла тільки кружляти навколо них.

.

Гучний крик відкрив завіси ранку.

!

Ми перемогли!

Ми перемогли! Потім пролунав другий крик.

!

Хай живе!

!

Хай живе Брандо! Коли коні зупинилися, вони, здавалося, щось зрозуміли. Найманці на конях підняли руки і дружно аплодували, луною розносячись по всій долині.

Під оплески Брандо зняв шкіряний шолом і відкинув його подалі. Він не міг не витерти піт з холодного чола. Ранковий вітерець пронісся повз, похолодавши обличчя. Він був одягнений у сірі шкіряні обладунки і сидів прямо на спині коня. Він підвів голову, щоб подивитися на зелені гори навколо себе, і задумався

Все скінчилося, нарешті закінчилося!

.

Він стиснув кулаки.

.

Це була кошмарна битва. Коли вони увійшли в Долину Святих з пустки, кожен з них витратив останні сили.

Лише дві тисячі біженців вирвалися з десятків тисяч нежиті. Це звучало як фантастична історія, але це сталося. Можливо, хтось із них пішов, хтось був холодним трупом, що лежав на землі, хтось сумував, хтось плакав, але більшість із них нарешті вибралися, чи не так?

,

Він обернувся і побачив, що всі найманці, яких Фрея вивела зі збору Казок Червоного Мідного Дракона, були поранені, але всі вони дивилися на нього з переконаним поглядом. Вони знали, що саме він приніс їм усе це.

.

Це було майже диво.

.

Але юнак, який стояв перед ним, це зробив. Він сказав, що використає свій меч, щоб привести їх до чуда, і він це зробив.

.

Фрея привела ополчення і погналася за ним.

Перше, що вона сказала, коли побачила Брандо, це Брандо, невже ми перемогли?

.

Брендель подивився на героїчну дівчину на спині коня і кивнув.

Він нічого не сказав, але ополченці, що стояли за Фреєю, заспокоїлися. Раптом мирні жителі, переможені білогриві солдати та переможені найманці кинули зброю на землю. Вони були приголомшені, не могли повірити своїм вухам. Після дня і ночі погоні вони виграли просто так?

Навіть білобряве військо не змогло перемогти ворога, але вони знову і знову проривали його оточення?

Хтось не міг не запитати голосно сера Найта, невже ми перемогли?

.

Брандо кивнув.

!

Хай живе!

! ,

Хай живе! В одну мить натовп підбадьорився і підстрибнув. Вони не могли не плакати сльозами радості. Деякі з них одразу розвернулися і побігли, вони хотіли донести цю радісну звістку біженцям, які стояли за ними.

?

Вершники дивилися на цих схвильованих людей і не могли не посміхнутися, не сказавши ні слова. Ще мить тому хіба вони не були однаковими?

?

Брандо побачив, що Фрея дивиться на нього, і не міг не запитати: «Що трапилося?».

.

Обличчя хвостатої дівчини почервоніло. Після кількох днів боротьби та управління біженцями вона швидко подорослішала. Вона вже не була наївною дівчиною з села. Вона подивилася на Брандо і не могла не подумати, чи не послали небеса такого видатного юнака, щоб вивести їх зі скрутного становища.

,

Дякую, Брандо. Вона опустила голову і тихо відповіла.

Брендель усміхнувся, але підвів очі й тупо втупився в зелені гори вдалині. Він раптом згадав, що це Парубоцький ліс. Як ностальгічно. Коли він йшов від Бреггса до фортеці Рідон, він проходив через цей ліс. Він згадав, що там була місцевість росомахи і старовинний замок. Цей замок був одним із місць, куди йому довелося поїхати в майбутньому.

До речі, настав час скласти план.

, 5000 2000

За кілька днів боїв він накопичив близько 5000 досвіду, але не зміг використати його для підвищення рівня. Найголовнішим було те, що для активації потрібно було 2000 досвіду. Брандо вже зрозумів, що Карта Долі є дуже корисним магічним предметом. Хоча він не знав, чому ніколи не чув про таке в грі, активація пулу стихій була пріоритетом.

Потім були класи Вченого і Лицаря. Клас був другорядним класом, який повинні були пройти всі гравці. Це не тільки могло розширити «Головний клас», але й надало велику кількість досвіду.

Єдина проблема полягала в тому, що навички були занадто слабкими, і він також займав середній клас. Персонаж мав лише три другорядні класи.

,

Що ж до лицарського класу, то й казати було зайве. Брандо хотів налагодити добрі стосунки зі Святим Вогняним Собором, щоб стати Лицарем Святого Собору.

Лише за ці два дні він зрозумів, що навички – рідкість у цьому світі. Однак він відразу зрозумів, що це не через різницю між цим світом і грою. Це сталося тому, що він неправильно зрозумів. Якби він думав про людей у цьому світі як про ,