Читати книгу - "Гра престолів"

175
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 180 181 182 ... 253
Перейти на сторінку:
Жоден кінь не перепливе отруйної води.

— У вільних містах є тисячі кораблів,— сказала Дані, як уже казала багато разів.— Це дерев’яні коні з сотнею ніг, які летять через море на крилах, напнутих вітром.

Але хал Дрого й чути про це не хотів.

— Ніяких більше розмов про дерев’яних коней і залізні крісла,— кинувши рушник, він почав одягатися.— Сьогодні я йду на луки полювати, жінко,— оголосив він, напинаючи на себе розфарбовану безрукавку й застібаючи широкий пояс із важких бляшок — срібних, золотих і бронзових.

— Так, мій сонце-й-місяцю,— озвалася Дані. Узявши з собою кровних вершників, Дрого поїде на пошуки гракара — величезного білого лева, який водиться на рівнинах. Якщо вони повернуться зі здобиччю, то лорд-чоловік безмежно радітиме й тоді, можливо, згодиться все-таки її вислухати.

Він не боявся ні диких звірів, ні людей, а от море — то була зовсім інша справа. Для дотраків вода, яку не можуть пити коні, нечиста; хвиляста сіро-зелена рівнина океану викликала у них забобонну відразу. Дрого був хоробріший за інших комонників майже в усьому, як з’ясувала Дані... але не в цьому. От якби їй вдалося затягнути його на корабель...

Коли хал з кровними вершниками, узявши луки, поїхали геть, Дані покликала служниць. Зараз вона почувалася такою товстою й неповороткою, що залюбки приймала допомогу їхніх міцних рук і спритних долонь, хоча раніше частенько почувалася ніяково, коли рабині так метушилися й маніжилися з нею. Відмивши її начисто, вони вдягнули її в пісочні шовки, просторі та струменисті. Поки Дорея розчісувала їй коси, Дані послала Джикі розшукати сера Джору Мормонта.

Лицар з’явився одразу ж. Вдягнений він був, як вершник, у рейтузи з кінського волосу й у розфарбовану безрукавку. Його міцні груди та м’язисті руки поросли жорстким чорним волоссям.

— Королівно! Чим можу прислужитися?

— Вам слід побалакати з моїм лордом-чоловіком,— мовила Дані.— Дрого каже, що огир, який осідлає світ, володітиме всією землею, тож немає потреби перетинати отруйну воду. Потому як народиться Рейго, він хоче вести халасар на схід — спустошувати землі довкола Нефритового моря.

Лицар замислився.

— Хал ніколи не бачив Сімох Королівств,— сказав нарешті він.— Вони для нього ніщо. Навіть якщо він і уявляє їх, то, швидше за все, як острови та кілька невеликих міст, що туляться на скелях, як Лорат чи Ліс, в оточенні буремного моря. А багатства сходу, мабуть, здаються йому вабливішими.

— Але йому слід їхати на захід,— у відчаї мовила Дані.— Будь ласка, допоможіть мені його переконати.

Вона й сама ніколи не бачила Сімох Королівств, так само як і Дрого, проте в неї було таке відчуття, наче вона добре їх знає — завдяки усім тим переказам, якими розважав її брат. Вісерис тисячу разів обіцяв їй, що одного дня вони повернуться, але він помер, і всі його обіцянки померли разом з ним.

— Дотраки все роблять у свій час і з якихось своїх причин,— відповів лицар.— Май терпіння, королівно. Не роби тієї ж помилки, що й твій брат. Ми повернемося додому, обіцяю.

Додому? Це слово навіювало смуток. У сера Джори є його Ведмежий острів, а що може назвати домівкою Дані? Кілька переказів, кілька імен, промовлених урочисто, як слова молитви, а ще далекий спогад про червоні двері... невже Ваїс-Дотрак назавжди стане її домівкою? Може, Дані, дивлячись на старух дош-халіну, зазирає у власне майбутнє?

Либонь, сер Джора побачив у неї на обличчі зажуру.

— Вночі прибув великий караван, халесі. Чотириста коней; караван ішов з Пентоса через Норвос і Когор, на чолі з капітаном купецтва Баяном Вотирисом. Можливо, Іліріо передав нам листа. Чи не хочете навідатися на Західний базар?

Дані стрепенулася.

— Так,— озвалася вона,— залюбки.

Коли приходили каравани, базари оживали. Ніколи не можна було знати напевне, які скарби цього разу привезуть торгівці, а крім того, приємно буде знову почути валірійську мову, якою розмовляють у вільних містах.

— Іррі, перекажи, щоб мені приготували паланкін.

— Я повідомлю ваш хас,— виходячи, мовив сер Джора.

Якби з Дані був хал Дрого, вона би поїхала на сріблястій. У дотраків матері сидять на конях мало не до пологів, і Дані не хотілося здаватися в очах чоловіка слабачкою. Та оскільки хал вирушив на полювання, приємно буде полежати на подушках, поки тебе несуть через Ваїс-Дотрак, а червоні шовкові фіранки затуляють сонце. Стрибнувши в сідло, сер Джора поскакав поруч, а з ним четверо вершників з хасу та служниці Дані.

День був теплий і безхмарний, а небо — насиченого блакитного кольору. Коли віяв вітерець, він доносив настояні запахи трав і землі. Коли паланкін проїжджав крадені статуї, Дані опинялася в тіні, а тоді знову випірнала на сонце. Гойдаючись у паланкіні, вона вивчала обличчя мертвих звитяжців і забутих королів, міркуючи, чи боги спалених міст і досі дослухаються до молитов.

«Якби я не була кров’ю од крові дракона,— думала вона тоскно,— це місто могло б стати моєю домівкою». Вона ж бо халесі, у неї дужий чоловік і прудкий кінь, і служниці, і вояки для захисту, і почесне місце в дош-халіні очікує на неї в старості... а в її лоні росте син, який одного дня осідлає світ. Цього має бути достатньо для будь-якої жінки... але не для дракона. Вісериса більше немає, тож Дані остання, найостанніша. Вона — нащадок королів і завойовників, як і дитина в ній. Про це їй не слід забувати.

Західний базар являв собою величезну площу з утоптаною землею, оточену самановими хижками, загонами для товару, біленими винарнями. Мов спини величезних середземноморських тварин, з землі випиналися пагорби, роззявляючи свої чорні пащі, які вели в прохолодні печери-комори. А сама площа була справжнім лабіринтом яток і кривулястих проходів, накритих шатрами з плетеної трави.

Коли Дані приїхала, близько сотні купців і торгівців саме розвантажували крам і ладнали ятки, однак і зараз величезний базар здавався тихим і безлюдним порівняно з завізними ярмарками, які Дані пам’ятала з Пентоса й інших вільних міст. У Ваїс-Дотрак зі сходу й заходу приходили каравани не стільки продати щось дотракам, скільки поторгувати між собою, пояснив сер Джора. Комонники не чіпали їх і дозволяли приїздити й від’їздити, якщо вони дотримуватимуться миру в священному місті, не поганитимуть Матері гір і Лона світу і вшановуватимуть старух дош-халіну традиційними дарунками — сіллю, сріблом, насінням. Дотраки не до кінця розуміють суть купівлі та продажу.

Любила Дані й чудернацький Східний базар, з усіма його дивними видовищами, звуками

1 ... 180 181 182 ... 253
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра престолів"