Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

не побачив, хто саме з нею прийшов, — і потім, демонструючи свою майстерність, аж сяяв від гордощів, водночас лаючи ламаною англійською та італійською тих негідників, які знищили «його» кухню у Гнізді. Тим часом ложка без сторонньої допомоги продовжувала охолоджувати у великій чаші соус для спагеті. Невдовзі після цього Джубалу вдалося уникнути того, щоб його посадили на чолі довгого столу, несподівано сівши в іншому місці. Патті сіла в кінці; головне крісло залишалося вільним... Якщо не зважати на забобонне відчуття, яке не залишало Джубала: ніби там сидів Людина з Марса, і всі присутні, крім нього, могли його бачити — що взагалі-то у певному розумінні було правдою.

Навпроти Джубала сидів доктор Нельсон.

Джубал усвідомив, що здивувався б, якби його тут не було. Він кивнув і промовив:

— Привіт, Свене.

— Привіт, доку. Розділимо воду.

— Ніколи не відчувай спраги. Ким ти тут? Штатним лікарем?

Нельсон похитав головою:

— Студент-медик.

— Навчився чогось?

— Навчився того, що медицина непотрібна.

— Якби ти мене запитав, я б теж так відповів. Бачив Вана?

— Він повинен приїхати або пізно ввечері, або рано-вранці. Його корабель прибув сьогодні.

— Він завжди сюди приходить? — поцікавився Джубал.

— Називай його заочним студентом. Він не може залишатися тут надовго.

— Що ж, було б чудово з ним зустрітися. Ми не бачилися десь із півтора роки.

Джубал базікав з чоловіком справа — поки Нельсон розмовляв з Дорказ, яка теж сиділа праворуч від нього. Джубал помітив, що тремтливе очікування за столом, яке він відчував раніше, тепер посилилось. Все це ще не було нічого такого, на що він міг би вказати пальцем, — звичайна тиха сімейна вечеря в атмосфері розслабленої близькості. Один раз по столу передали склянку з водою, але якщо при цьому і були сказані ритуальні слова, їх вимовляли надто тихо. Коли склянка досягла Джубала, він зробив ковток і передав її дівчині ліворуч, що сиділа з широко розплющеними очима, — очевидно, надто схвильована від благоговіння і захвату для того, щоб просто поговорити з ним. Джубал стиха промовив:

— Пропоную тобі воду.

Вона спромоглася відповісти:

— Я дякую тобі за воду, Ба... Джубале, — і це було все, що він від неї чув.

Коли склянка завершила коло довкола столу й досягла вільного стільця, у ній було десь із півдюйма води. Вона сама собою піднялася, вилилася — і вода зникла, після чого склянка сама собою опустилася на скатертину. Джубал правильно зрозумів, що брав участь у груповому «Розділенні води» в Сокровенному Храмі... Можливо, на його честь, — хоча це навіть близько не було схоже на діонісійські веселощі, які, як він думав, супроводжують це формальне вітання брата. Так було тому, що вони опинилися у незнайомому оточенні? Чи він почув із неточних звітів те, що підсвідомо хотіло почути його власне «Я»?

Чи вони просто пом'якшили ритуал до аскетичної формальності з огляду на його вік та переконання? Останнє припущення видавалася найбільш ймовірним, і Джубал відчув, що воно обурило його. Звичайно, казав він собі, йому слід радіти, що його звільнили від потреби відхиляти запрошення, якого він точно не хотів — і не схвалював у будь-якому віці. Його смаки були такими, якими були.

Проте це було однаково що «Не згадуйте катання на ковзанах, тому що бабця вже надто стара й хвора для цього, і це було б неввічливо. Гільдо, ти запропонувала нам пограти у шахи, — і ми всі братимемо в цьому участь, тому що бабця любить шахи. А на ковзанах покатаємося якось іншим разом. Добре, дітлахи?» Джубала розлютило таке поштиве ставлення: якби все було так, як було, він би обрав піти кататися на ковзанах. Навіть якби це коштувало йому зламаних ребер.

Однак він вирішив забути про це і викинув подібні думки з голови, — що йому вдалося за допомогою чоловіка справа, балакучого тією ж мірою, в якій дівчина була мовчазною дівчина ліворуч. Джубал дізнався, що його звати Сем, а через якийсь час — і те, що Сем був дуже широко й глибоко освіченою людиною. Цю рису Джубал цінував в людях — коли переконувався, що йшлося не про зазубрювання. А тут він ґрокнув, що Сема це не стосувалося.

— Це ледь помітна перешкода, — запевнив його Сем. — Яйце було готове тріснути, і ми, вилупившись, розлетимося в різні боки. Звісно, у нас виникатимуть проблеми; й вони вже є, тому що жодне суспільство, — не має значення, до якої міри ліберально налаштоване, — не дозволить безкарно кинути виклик його засадничим ідеям. А саме це ми і робимо. Ми кидаємо виклик усьому — від недоторканності права власності до недоторканності ідеї шлюбу.

— Власності теж?

— Власність — сьогодні це один зі способів керувати. До цього часу Майк протидіяв лише кільком шахраям-картярам. Проте що знадобиться, щоб стримати тисячі, десятки тисяч, сотні тисяч і більше людей, у яких немає банківського сейфу — і які мають лише свої вміння, — стримати їх і не дати їм те, чого вони хочуть? Будь впевнений, що вміння сильніші за будь-які можливі законні обмеження. Але жоден банкір не зможе ґрокнути, що доки він сам йде тернистим шляхом, щоб досягти таких вмінь... Він вже не буде більше банкіром.

— Ти знаєш?

Сем похитав головою.

— Не цікавився. Проте ось там — Саул, ось той височенний єврей, мій кузен — зараз ґрокає це разом з Еллі. Майкл навчив їх бути дуже обережними з такими справами: жодних великих доходів, — і вони використовують з десятки підставних рахунків. Але факт залишається фактом: будь-хто з посвячених може зробити будь-яку суму — справжні маєтки, товари, кінні перегони, азартні ігри, ім'я, — з нічого, змагаючись лише у півсили з людьми, які ще не досягли просвітлення. Ні, я не думаю, що гроші та власність зникнуть: Майк каже, що обидві ці концепції корисні. Проте їх перевернуть догори дриґом і вивернуть навиворіт, до точки, з якої люди навчатимуться новим правилам (а це означає — довго і важко вчитися, так само, як це робили ми), — або їх заслужено залишать позаду. Що станеться з «Лунар Ентерпрайзез», коли телепортація звідси до Місячного міста стане звичайною справою?

— Мені слід купити їх акції? Чи продати?

— Запитай Саула. Він може використати теперішні корпорації — чи довести їх до банкрутства. Чи, можливо, їх ніхто не чіпатиме протягом століття чи двох. Але, крім банкірів