Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– А ось і обранець завітав, – розсміявся упир. – Жарти закінчено, я забираю її з собою!

Арбінем спробував зробити крок у мій бік, але ледь не напоровся на клинок Гери, доторк металу з вкрапленням срібла обпік шкіру упиря, той засичав від болю, а рука задимилася.

– Ось як? – його брови здивовано злетіли вгору. Він різко схопив Германа за грудки, пальці задимилися – до них доторкнувся срібний ланцюжок, і жбурнув що є сил коханого об стіну. Гера згрупувався і удар не вирубав його – Герка лише забив плече.

Арбінем вихопив свій клинок і замахнувся, Герман відбив атаку. Я зі страхом спостерігала за боєм. Якщо упир його вб’є, я сама перегризу йому глотку! Дерево шматувалося, немов недотепа-тесля вирішив зробити візерунок на перилах. Тріски летіли на всі боки. Від схрещування клинків навсібіч летіли іскри.

– Кхибро, йди в нашу з Геркою кімнату, вона звідси третя. Візьми з сумки флая і скажи, про що попередив нас Шафран. І нехай дід не надумає з’являтися, ми протримаємося. А якщо треба померти – помремо, – від однієї думки про смерть стало якось не по собі. Але я знаю, що в діда інша мета. І якщо Рані зміг не змішувати особисте з вищим, то я теж це зможу. Надішли його на острів, де знаходиться сама знаєш що, королю! – нехай пошле птаха Мегріну, король Сонценосних ельфів знайде діда.

– Яка шляхетна дівчинка, – посміхнувся упир, наче чув, що я щойно прошепотіла Кхибрі. – Ти мені точно підходиш!

Тролиця по стіночці пішла до вказаної кімнати, фартухом притримуючи казанок. І тут сталося непоправне. Поки Гера відважно бився з Кронту, цей виродок встиг підчепити Кхибру. Тролиця впала, з казанка зовсім нічого не вилилося, охололо.

– Германе, треба нагріти! – крикнула я. Герка все зрозумів і скинув із пальців спіраль, яка огорнула казанок. Ще одну спіраль він послав на упиря, але той крутнувся на місці, клинком порубавши магічне полум’я так, що воно просто зникло. Такої сили я ще ніколи не бачила. Як же вбити цю тварюку?

– Руточко, у мене є ідея, – залоскотав лапками вухо Шафран. – Щойно срібло розплавиться, я розправлю крила, і ти вмочиш мене в нього черевом або задом. А потім, швидко щось скажи упиреві, щоб він тільки відкрив рота і кидай мене. Я влечу в ікласту пащу... Зі мною нічого не станеться, я відроджуся, а ви будете врятовані.

Шафране! Сонце ти моє, специфічне! Іноді фамільяру приходять абсолютно безглузді ідеї, а зараз прийшла досить дивна, але цілком здійсненна. І навіть, я б сказала, шикарна ідея. Ні, геніальна! Раз Геркіні спіралі його не беруть, Гріса не видно, бо скоріш за все б’ється десь внизу чи надворі, значить, будемо вбивати Кронту хитрістю.

Танець із клинками тривав, інакше назвати бій язик не повертався. Віртуозні випади, угортання, нахили. Повітря розжарювалося. Чомусь у пам’яті спливла усміхнена Маруна. Мене пересмикнуло. Герман витирав піт із чола, а проклятому упирю хоч би що! Таке враження, що навіть не напружується, але ті подряпини, які час від часу завдавав клинок Гери, змушували його кривитися від болю. Але й упир не у тім’я битий – кілька разів розрізав передпліччя Герки, який з неймовірним зусиллям однією рукою бився, а іншою підтримував вогняну спіраль.

Я побачила, що срібло тонкою цівкою потекло з казана, довго чекати не стала і швидко вмочила в нього клопа, тримаючи за крила.

– Ой-ой-ой! – завив бідолаха Шафран.

– Припиніть бій! – крикнула я. – Я згодна стати твоєю нареченою, Арбінем!

Герман сторопів, а вампір розреготався. Акрідено, допоможи мені! Я з усіх сил кинула в упиря Шафрана, цілячись йому в голову. Гера, напевно, від досади піддав клопу клинком так, що той влучив просто в ціль. Кронту страшно завив, витріщив очі й схопився за горло. Він хотів кинутися на Германа, але той відскочив убік, народжуючи на долоні крижаний диск. Диск обертався і відбивав відсвіти від магічних світильників. Кронту поперхнувся, закашлявся і на очах спалахнув. Я перевела дух і відвернулася, щоб не бачити цього видовища. Герман запустив диск так, що він підбив тіло упиря, вдарившись об стіну і, повернувся до руки Германа. Майже за мить до корчми вбігли Ойхільд зі Скріраніелем. Обидва захекані та перемазані чорною кров’ю.

– Як ви це зробили? – Ойх очманіло дивився на тіло монстра, що розсипалося в прах.

– Це все Рута, – ховаючи в піхви клинок, відповів Герка.

– Вийшло! – радісний крик Шафрана, що відродився на моєму плечі, розрядив обстановку. – У нас усе вийшло!..

– Це все Шафран, – я простягнула долоню, щоб фамільяр на неї всівся. – Це була його ідея.

– Треба ж, я тебе недооцінював, друже, – щиро здивувався Герман і перевів погляд на ельфа з напіворком: – Що на вулиці?

– Тиша, – усміхнувся Ойх. – Тварюки біжать, дізналися про смерть головного. Не хвилюйся, там хлопці доб’ють їх.

З кімнати вийшла Кхибра й обвела нас переляканим поглядом.

– Що сталося? Тебе вкусили?

– Ні, – помотала головою тролиця. – Рута, твій дід відповів... Завтра вранці під Журбалінкою буде битва... Упир не має стосунку до Гедеона... а цей виродок їде з військом... Він ще хоче цієї ночі проникнути на острів Двох Зорь і забрати Королеву.

– Треба попередити короля Мегріна! – вигукнув Рані.

– Король знає, – приречений голос Кхибри звучав як поминальна пісня. – Сонценосні ельфи з честю приймуть бій або загинуть, але не віддадуть Королеву Гедеону.