Читати книгу - "Бродяги Пiвночi (збірник), Джеймс Олiвер Кервуд"

зі стільця, прудкіше, ніж рухався останні десять років, і розсміявся, як ніколи за весь цей час. Він витягнув свою велетенську руку і зігнув її в лікті, наче призер з боксу, випробовуючи власні м’язи.

— Старий? І зовсім я не старий! Мені було всього двадцять вісім, коли те все трапилося, а тепер мені сорок вісім. Це не означає старий. Це щось всередині мене постарішало. Я зроблю це, Кенте! Все зроблю, і нехай мене повісять!

Розчулившись, Кент потягнувся до нього.

— Хай Бог благословить тебе! — хрипло скрикнув він. — Хай Бог благословить тебе, Фінґерзе! Глянь! Лише глянь на це!

Він підтягнув Фінґерза до віконця, і обидва вони визирнули на ріку, що розкішно переливалася під сонячною блакиттю неба.

— Дві тисячі миль, — видихнув він. — Дві тисячі миль ріки, просто крізь серце світу, який ми знали обоє! Ні, ти не старий, Фінґерзе. Речі, що ти знав раніше, знову кличуть тебе, і мене так само, бо десь там живуть привиди Загубленого Міста. Привиди… і реальність!

— Привиди — і надії, — сказав Фінґерз.

— Надії створюють життя, — тихо прошепотів Кент, наче до самого себе. А тоді, не відводячи погляду від вікна, знайшов навпомацки руку Фінґерза й міцно стиснув її. — І може статися, що моя мрія, як і твоя, ніколи не здійсниться. Але як приємно думати про це, Фінґерзе. Хіба не потішно, що їхні імена так напрочуд схожі — Мері і Маретта? Послухай-но, Фінґерзе…

Важкі кроки пролунали в коридорі. Обоє відвернулися від вікна. До дверей камери підійшов констебль Пеллі. Вони сприйняли це як натяк, що їхній час сплив, і Фінґерз поворушив ногою заснулого собаку.

За п’ять хвилин на ріку повертався вже новий Фінґерз. Слідом за ним плентався здивований і засмучений пес, адже тепер безформному і розжирілому Тоґзу доводилося час від часу бігти підтюпцем, приміряючись до нового темпу ходи господаря. А діставшись своєї хижки, Фінґерз не розтікся плоттю по стільцю в тіні ґанку, як робив завжди. Він скинув пальто і жилет, засукав рукави і на довгі години поринув у розкопки посеред звалищ своїх покритих пилом юридичних скарбів, які зберігалися у віддалених кутках Старої Доброї Королеви Бесс.

Роздiл 12

Того ранку Кент чув, як із ріки долітають молодецькі пісні. Зараз йому самому дуже хотілося співати пісень, щоби вкласти в них усю свою радість і тріумфування. Він гадав, чи зможе приховати правду від очей інших, особливо від Кедсті, якщо той навідається до нього. Здавалося, що, як би він не намагався притлумити спалах надії в очах, все одно він так чи інак себе викаже. Кент відчував, що надія надала йому більше життєвих сил, ніж він мав, вибираючись крізь лікарняне вікно й відчуваючи на обличчі подих свободи. Адже тоді він не був такий упевнений у собі. Він ще не випробував своєї фізичної моці. А зараз, окрилений безмежним оптимізмом, він дійшов думки, що, мабуть, не нещасний, а, навпаки, щасливий випадок поставив тоді Мерсера на його шляху. Бо тепер, з підтримкою Фінґерза, він мав кращі шанси вийти сухим із води. Йому не доведеться йти на неймовірний ризик, покладаючись на можливу прихильність фортуни. Він діятиме цілеспрямовано й підготовано.

Він благословляв чоловіка, котрого знав як Брудного Фінґерза, але більше не міг навіть подумки називати цим ім’ям. Він благословляв той день, коли далеко на півночі почув пригодницьку історію Фінґерза. Він більше не вбачав у ньому жирного кнура, на якого той скидався багато років поспіль. Бо на очах Кента відбулося диво великого відродження. Він бачив, як сама душа Фінґерза піднялася над своїм умістилищем із жирної плоті й помолоділа знову, бачив, як у стиглій крові запалав новий вогонь. Бачив, як прокинулися почуття, які спали в цьому чоловікові довгі роки. І через це відродження він відчував до Фінґерза те, що ніколи не викликала в нього жодна людина. Це було почуття глибокої та цілковитої симпатії.

Отець Лайонн повернувся лише після обіду, і новини, принесені ним, схвилювали Кента. Місіонер ходив побачитися з Фінґерзом, але Фінґерза на його ґанку не було. Не було і його собаки. Священик голосно стукав у двері, але ніхто не відповів. Де Фінґерз? Кент похитав головою, вдаючи тривогу й нерозуміння, але серце його тріумфувало. Він знав! Отцю Лайонну він сказав, що навряд чи знання Фінґерза у сфері права йому допоможуть — так принаймні сказав йому сам Фінґерз. Місіонер пішов неабияк засмучений. Він сказав, що ще поговорить з Фінґерзом, у нього є певні пропозиції на думці. Коли він вийшов, Кент усміхнувся. Як би здивувався le père, якби знав теж!

Наступного ранку отець Лайонн прийшов знову, і його новина здалася Кентові навіть більш бентежною. Місіонер був незадоволений Фінґерзом. Учора ввечері, помітивши світло у вікнах його хижки, він вирішив до нього зайти. І побачив, що за його столом тісно сиділи трійко людей, не рахуючи самого Брудного Фінґерза. Один із них був Понте, метис; інший — Кіну, вигнанець із племені Собачих Ребер із поселення на Сенд-Крик, а третій був Муї, старий індіанець. Кент ледь не підстрибнув з місця з криком, адже ці троє мали славу найкращих слідопитів у північних землях. Фінґерз часу не гаяв, і Кенту хотілося схвально вигукнути, наче маленькому хлопчикові на 4 липня[50].

Але обличчя, яке бачив перед собою отець Лайонн, не видавало жодного хвилювання. Фінґерз сказав йому, що збирається укласти з цими людьми угоду на постачання деревини — угоду довготривалу, яка вимагатиме чималих подорожей, тож зараз він не може відірватися від роботи просто щоб поговорити про Кента. Чи не буде ласкавий отець Лайонн прийти наступного ранку? І вранці священик знову пішов туди й виявив будинок Фінґерза замкненим!

Залишок дня Кент нетерпляче чекав на Фінґерза. Вперше до нього навідався Кедсті і, дотримуючись чемності, висловив сподівання, що Фінґерз як адвокат зможе йому допомогти. Він не згадував Мерсера, та й залишався не довше кількох хвилин, навіть не зайшовши в камеру. Після обіду прийшов лікар Кардіґен і тепло потиснув Кентові руку. Він сказав, що після повернення до Пристані на нього чекала важка робітка. На Мерсері цілого місця не було — в прямому й переносному значенні. Хлопцеві бракувало п’ятьох зубів, і довелося накласти 17 швів на його обличчя. На думку Кардіґена, хтось його добряче відгамселив — і він з усмішкою поглянув на Кента. А затим додав пошепки:

— Боже мій, Кенте, як би я хотів, щоб це зробив ти!

Була рівно четверта година, коли прийшов Фінґерз. Він ще