Читати книгу - "Сплячі красуні"

жінка на ім’я Ілейн хоче закрити спалюванням. Іти за лисом. Вона порахувала один-два-тричотири-п’ять, і все залишилося так само. Та тільки не для Євки, яка перетворилася на Зелену Пані. Немов сама була якимсь деревом.

Потім вона відчула лоскіт на щоці, дотик найделікатнішого мережива.

10

Після пострілу вони почули, як Берт Міллер заволав і почав квилити, і не переставав квилити, коли його супутник відтягував його геть. Клінт позичив нічний приціл Віллі Берка, щоб подивитися самому. Жовта фігура на землі вхопилася собі за стегно, а інший чоловік тягнув її геть, підхопивши під пахви.

— Добре. Дякую.

Клінт повернув гвинтівку Веттермору. Віллі Берк дивився на них обох з обачливою уважністю: почасти з захопленням, почасти з осторогою.

Клінт пішов назад досередини. Прочинені задні двері, що вели до маленького спортзалу, було підперто цеглиною.

Щоб їх було менш помітно ззовні, вони обмежили внутрішнє освітлення тільки до аварійних червоних лампочок, які кидали маленькі багряні плями по краях дерев’яної підлоги, де утримувані грали в півкортовий баскетбол[365]. Клінт зупинився під кільцем, прихилившись до стіни з м’якою оббивкою. У нього колотилося серце. Він не відчував страху, він не відчував задоволення, але він був у ділі.

Клінт себе застеріг проти тієї ейфорії, яку відчував, але це не вгамувало приємного бриніння в кінцівках. Його зараз або відгороджує від самого себе, або повертає до себе. Він не знав, що саме. Він знав інше: молочний коктейль належить йому, і Ґірі його в нього не забере. Те, що Ґірі не мав рації, майже не мало значення.

Аврора не вірус, це чари, а Євка Блек не подібна до жодної жінки — жодної людини — яка бодай колись існувала. Неможливо виправити молотом те, що поза людським розумінням, а Френк Ґірі і Террі Кумс, і інші чоловіки під в’язницею вважають, що можуть таке зробити. Тут потрібні інші підходи. Це було очевидним для Клінта і мусило б бути очевидним для них, але з якихось причин таким не є, і тому він мусить використовувати власний молот, щоби відбити їхній.

«Це вони почали!» Який дитячий аргумент! І який правдивий!

Велосипед цієї логіки їздив довкола на іржавих рипучих колесах. Клінт кілька разів ударив м’яку стіну, шкодуючи, що там, під його кулаком, не було якогось чоловіка. Він подумав про піротерапію: зцілення лихоманкою. Якийсь час це був найпрогресивніший метод лікування, хоча зараження пацієнтів малярією — жахливо жорстокий спосіб лікарювання[366]. Інколи це їх рятувало, а інколи це їх добивало. А Євка, вона піротерапевтка чи піротерапія? Чи, може, вона одночасно і лікар, і ліки?

Чи, наказавши Біллі Веттермору зробити постріл у ногу виборному Берту Міллеру, він особисто виписав першу дозу?

11

Почулися чиїсь кроки, хтось ішов сюди від спортзалу. Ейнджел лише щойно вийшла з покинутої Вартівні з комплектом ключів від камер. Вона стискала їх у правій руці, найдовший ключ стирчав між кісточками її вказівного і середнього пальців. Якось на парковці в Огайо вона була врізала одного п’яненького старого ковбоя загостреним ключем у вухо. Це не вбило того ковбоя, але радості він з того мав мало. Ейнджел, добра душа, забрала його гаманець, дешеву обручку, лотерейні скретч-картки і ремінь зі срібною пряжкою; вона дозволила йому залишити собі життя.

Лікар Норкросс пройшов повз засклену стіну Вартівні, не зупиняючись. Ейнджел зважувала, чи не піти їй слідом та й увігнати ключа в шию цьому слизькому шептуну. Їй подобалася така ідея. На жаль, вона дала Євці обіцянку нікого не вбивати до настання світла дня, а Ейнджел уже глибоко побоювалася заїдатися з тією відьмою.

Вона дозволила лікарю піти далі.

Ейнджел вирушила до Крила С, до тієї камери, що була домом Мори й Кейлі. Фігура, яка явно належала Морі, коротка й опецькувата, лежала на краю нижньої койки, де хтось її поклав після того, як вона зробила люлі-гулі у Крилі А. Кейлі лежала в глибині койки. Ейнджел було невтямки, що мала на увазі Євка, коли сказала «їхні душі мертві», але це спонукало її до обережності.

Вона прорвала кінчиком ключа оболонку, що покривала обличчя Мори. Матеріал розійшовся зі звуком «дррр», і вигулькнуло Морине пухке червонощоке обличчя. Воно могло б слугувати моделлю для картинки на коробці якогось простацького бренду, що продається в загумінкових крамничках, — «Кукурудзяні хлібці Мами Мори» або «Заспокійливий сироп Данбартон». Ейнджел вискочила в коридор, готова тікати, якщо Мора кинеться на неї.

Жінка на койці повільно сіла.

— Моро?

Мора заморгала. Вона задивилася на Ейнджел. Очі в неї були — суцільні зіниці. Вона звільнила від кокона праву руку, потім ліву, потім склала руки разом у себе в складках пелени.

Коли Мора просиділа таким чином уже з пару хвилин, Ейнджел наважилася знову прослизнути до камери.

— Я не просто тебе покалічу, Мо-Мо, якщо ти попреш на мене. Я тебе вб’ю.

Жінка сиділа спокійно, її чорні очі втупилися в стіну.

Ейнджел розпорола ключем павутиння, що покривало обличчя Кейлі. Так само притьмом, як перед цим, вона вискочила з камери в коридор.

Повторився той самий процес: дивлячись цілковито чорними очима, Кейлі стягнула донизу верхню половину свого кокона, наче плаття. Дві жінки сиділи плечем до плеча, обривки павутиння висіли в їхньому волоссі, на підборіддях, на шиях. Вони скидалися на примар з якоїсь ярмаркової кімнати жахів.

— З вами, дівчата, все гаразд? — запитала Ейнджел.

Вони не відповіли. Не схоже було, що вони дихають.

— Ви знаєте, що, всі думають, ви мусили б робити? — спитала Ейнджел, тепер менш нервуючись, але допитлива.

Вони не сказали нічого. Жодної реакції жодного роду не ворухнулося в їхніх чорних очах. Слабенький дух розкопаної сирої землі линув від двох жінок. Ейнджел подумала (і шкодувала, що про це подумала): «Отак потіють мертві».

— Окей. Добре.

Вони або щось робитимуть, або не робитимуть.

— На цьому я вас, дівчата, залишу.

Вона подумала, чи не додати чогось підбадьорливого, типу «ану завдайте їм», але вирішила цього не робити.

Ейнджел пішла у деревообробну майстерню і відімкнула інструменталку. Маленький ручний дриль вона засунула собі за пояс, долото — в одну шкарпетку, а викрутку — в іншу. Вона й на крихту не почувалася сонною.

12

Прядиво розкручувалося і спліталося на Джінет, розщеплювалося, падало і здіймалося, ховаючи її обличчя. Клінт укляк поряд з нею на колінах з бажанням взяти її за руку, але не наважуючись.

— Ти була гарною людиною, — сказав він їй. — Твій син любив тебе.

— Вона і є