Читати книгу - "Декамерон"

й тобі тоді грошей не заплатила. Та як ти поїхав, я зразу дістала гроші і, якби знала була, куди їх тобі послати, то неодмінно послала б, та, бач, не знала і приберегла їх до твого приїзду.

Велівши принести гаманець із тими самими флоринами, що він їй дав, вона поклала його йому в руки й сказала:

― Ану, перелічи, чи тут усі п'ять сотень.

Салабаетто був тим без міри задоволений; він перелічив ті гроші (там було таки п'ятсот), сховав їх і сказав:

― Мадонно, я вірю вашим словам, ви й так багато для мене зробили. З сієї причини і заради моєї до вас любові я ладен позичити вам по спромозі будь-яку суму, коли вам, буває, запотребиться. Коли я влаштую всі свої справи, ви в тому пересвідчитесь на ділі.

Відновивши таким чином про око свою до неї любов, Салабаетто знову почав жити з нею весело й любо, а вона вже його так кохала, так годила йому, що й сказати не можна. Та Салабаетто надумав оддячити їй оманою за оману; одного разу, коли вона запросила його до себе вечеряти й ночувати, він прийшов до неї смутний-невеселий, ніби з хреста знятий. Янкофйоре, цілуючи його та пестячи, почала питати, чого се він так зажурився. Він довго мовчав, а потім сказав їй:

― У мене велике нещастя: корабель, що мав привезти сюди мій товар, захопили пірати з Монако і правлять за нього викупу десять тисяч; на мій пай припадає тисяча, а в мене зараз нема ані шеляга за душею, бо ті п'ятсот флоринів, що ти мені вернула, я зразу ж послав у Неаполь на закупівлю полотна; якби став я продавати той товар, що тут маю, довелось би збувати його за безцінь, бо не та пора, а тут мене ще майже ніхто не знає, щоб просити в когось підпомоги. Я вже не знаю, що тут робити, що почати ― як не вишлю зараз грошей, мій товар повезуть у Монако, тільки я його й бачив.

Пані була сією звісткою дуже занепокоєна, бо се й для неї була неабияка втрата; думала вона, думала, як би той товар вирятувати, щоб його не повезено в Монако, і сказала:

― Боже, як мені тебе шкода, мій любчику дорогий! Але не вдавайся в тугу. Якби в мене були такі гроші, я б тобі їх зразу позичила, та що ж, коли нема. Правда, є тут один чоловік, я позичала в нього ті п'ятсот флоринів, що мені не вистачало, та він багато лихви бере ― аж тридцять відсотків. Я думаю, він міг би дати тобі гроші під добру заставу; я ладна поручитись за тебе всім, що маю, і сама собою, аби тільки тобі допомогти; а чи в тебе є яка зарука?

Салабаетто зрозумів, з якої причини вона хоче зробити йому таку послугу, ― догадався, що вона позичатиме йому свої-таки гроші. Він дуже зрадів і подякував їй красненько, а потім сказав, що високий процент його не зупинить, бо пильна припала потреба; далі пояснив, що може дати в заруку той товар, що в нього на митниці, ― він перепише його на ім'я позикодавця, але ключі од комори при собі зоставить, бо, може, доведеться кому товар показати, як попит буде, та ще щоб, бува, нічого там не зайняли, не підмішали й не перемінили. Пані одповіла, що він добре каже ― се буде, справді, хороша запорука. Другого дня вранці послала вона по одного фактора, на якого цілком покладалась, і, поговоривши з ним про сю справу, дала йому тисячу золотих флоринів, які він, не гаючись, позичив Салабаеттові, велівши переписати на своє ім'я всі товари, що той мав у митниці. Обмінявшись записними листами і все влаштувавши, вони пішли кожен у своїх справах.

Салабаетто сів при першій оказії на корабель і вернувся в Неаполь до П'єтра, маючи в кишені півтори тисячі золотих флоринів. Звідси він послав своїм хазяям у Флоренцію звіт і повний розрахунок за сукна, що продав з їхньої руки, а також розплатився з П'єтром та з іншими своїми вірниками. Тоді погуляв іще кілька день із П'єтром коштом обдуреної сицилійки і, не бажаючи більше купцювати, поїхав до Феррари.

Через кілька день кинулась Янкофйоре ― не видно щось Салабаетта в Палермо; се здалось їй дивним і підозрілим. Прождала місяць і другий, а він усе не вертався; тоді веліла вона тому факторові замки в коморі одбити. Подивились спочатку бочки, що значились ніби з олієм, ― аж там морська вода, тільки зверху трохи олію плаває коло чопа, всього, може, з барильце. Тоді порозв'язували тюки, аж тільки в двох була матерія сукняна, а то все ― костриця наголо. Побачивши, що її одурили, Янкофйоре довго плакала, що вернула Салабаеттові ті п'ятсот флоринів, а ще жальчіше було тієї тисячі, що йому позичила. Часто потім вона говорила: «Над тосканця немає б світі ошуканця». Одурена й осміяна, побачила сицилійка, що не вона одна на світі хитра.

Як Діоней скінчив свою історію, а Лауретта побачила, що настав їй час прощатись із королюванням, вона похвалила мудру пораду П'єтра Каніджана і спритність, з якою Салабаетто її виконав; тоді зняла з голови своєї лавровий вінок і увінчала ним Емілію, сказавши при тому люб'язно:

― Мадонно, я не знаю, чи наша нова королева буде ласкава, але вона, без сумніву, вродлива; нехай же її панування буде таке хороше, як її краса.

Сеє промовивши, вона знову сіла. Емілія ж соромливо зашарілась ― не так од того, що королевою стала, як того, що її привселюдно за те похвалено, чим усі жінки найдужче пишаються; личко її зрум'яніло, наче рожевий квіт на зорі. Опустивши додолу очиці, поки той рум'янець із лиця зійде, вона дала розпорядок каштелянові, що йому треба робити, а потім звернулась до товариства з такими словами:

― Любії мої подруги, ми не раз бачили, як волів, що находилися за день у ярмі, розпрягають і пускають на попас по лугах і лісах, де хотя; ми знаємо також, що сади, в яких ростуть розмаїті дерева, не гірші, а навіть кращі; ніж гаї, де ростуть самі дуби. Взявши до уваги те, що ми вже кілька днів говорили тут на певні, визначені заздалегідь теми, я гадаю, що нам буде не тільки корисно, а й конче потрібно погуляти трохи по волі й набратися свіжих сил, щоб потім ізнов у ярмо запрягтися. Тим я не хочу обмежувати