Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Руйнівник із друзями та подругами вирушили відкривати й обживати нові землі.

Як величезний метеорит, скосило воно смугу дерев у віковічному пралісі.

А розколина, що утворилася в землі від страшенного удару, з часом затяглася болотом…

Але про «лісове диво» казали, що, на відміну від метеорита, воно рухається і може змінювати колір та форму.

Коли мисливець, що полював у лісі диких кабанів, наляканий появою «лісового дива», випустив у нього кулю з рушниці, рушниця вирвалася з рук і, наче притягнута до кулі невидимою ниткою, зникла в «лісовому диві», тільки загуло.

Інший чоловік, що якраз обрубував гілля, упав з дерева просто на «лісове диво» й навіть не подряпався, не те що забився.

У таких випадках треба було на знак подяки чи перепросин заговорити до «лісового дива», інакше ноги відмовлялися йти від нього.

Але досить було тій брилі почути людську мову, як її колір і форма починали мінятися.

«Лісове диво» радіє», — казали ми.

23

Нові чутки про «лісове диво», що пішли долиною, наштовхнули діда Апо й діда Пері на думку організувати зі школярами «дослідницьку експедицію».

Бо лісоруби з «висілка» розповідали, що здибали в лісі якусь дивовижу, блискучу, немов із металу, велику, точнісінько як у переказах.

Дітлахи відразу ж почали розносити цю новину, і двійко науковців запропонували влаштувати туди експедицію, щоб перевірити ті чутки.

Спершу мої друзі тільки посміювалися:

— «Лісове диво»? Таке скажете!

Але дід Апо та дід Пері не відставали:

— Це ж ваші власні батьки й брати кажуть, що начебто бачили в лісі «лісове диво»! А ви залюбки розносите ці чутки. То чого ж смієтеся, коли йдеться про те, щоб піти й самим подивитися, що воно там?

Адже старші, які бачили його, досвідченіші за вас! Про нього оповідають хтозна-відколи, то чому ж не йняти віри тим, хто начебто бачив його зараз? Може, і перекази лишилися нам через те, що його бачили люди і в давнину!

Це ж не людина, яка колись жила і більше ніколи не з’явиться на світ. Ваші перекази, як-от про «лісове диво», крім тутешніх місць, ніде більше не знають. Тож вони мають бути пов’язані з якимись особливостями вашого краю. А коли вже з’явилися люди, що самі бачили те «лісове диво», то чому б не вибратися в ті місця, га? І не перевірити!

Скажете, це не науково?

Але що ж не наукового в тому, що можна піти й помацати власними руками?! Скажімо, до Сатурна вирядити експедицію поки не можна, але ж ми віримо, що він має кільця та ще й одинадцять супутників! І це науково. То, може, ви й тут кричатимете: «Одинадцять супутників?! Таке скажете!..»

Щоб ніхто із загону, де були й дівчатка, не відстав у лісі, ми позв’язувалися червоною стрічкою (яка, навпаки, весь час заважала, чіпляючись за кущі та гілля дерев) і вирушили в «дослідницьку експедицію».

Проте «лісового дива» так і не знайшли.

Найбільше запам’яталося мені, як ми один по одному вибиралися на плаский камінь біля «піхов», порослих по берегах кременою.

І співали пісень, рекомендованих міністерством освіти до співу.

Дід Апо та дід Пері напоумили нас: нехай «лісове диво», яке не хоче з’являтися нам на очі, а значить, ховається десь у гущавині, почує найкраще, що є у людській мові, — дитячі пісеньки.

Наші науковці припускали, виходячи з того, що «лісове диво» змушує говорити тих, хто його спіткає, що це — об’єкт, надісланий з іншої планети, аби детально дослідити людську мову на землі:

— «Лісове диво» було спершу наче папір, на якому нічого не написано: ні кольору, ні форми. Але щоразу, коли воно сприймало людські слова, то набувало все нових кольору й форми. Чим вай не записуючий пристрій?

Пам’ятаю, як калатало в мене серце, коли по дорозі додому, наприкінці веселої «дослідницької експедиції» я слухав розмову близнюків, діда Апо та діда Пері — спітнілих, вимащених болотом, з павутинням на вилицюватих низьколобих головах, схожих на дині.

Я ж бо знав, що оповідали в селищі про цих двійко науковців: вони нібито завели в глухий кут дослідження на військову тему і за це їх вигнали з інституту й вислали у нашу лісову глушину…

— Яких же кольору й форми буде «лісове диво», коли повністю дослідить людську мову?

— Не інакше, як прибере форми й кольору величезної людської сльози!

24

«Якщо ми очищатимемо свої душі, то, може, нам і пощастить повернутися до «лісового дива», де кожен залишатиметься сам собою і, разом із тим, буде часткою єдності, пов’язаної приязними думками».

Так казала мати в запису на іншій касеті, а після цього додавала:

«Головне-вдосконалювати власну душу за кожного втілення в нового мешканця селища чи «висілка» аж до повернення нагору, під дерева. Тоді, гадаю, надійде й час повернутися до «лісового дива». Адже кожного разу, коли я згадую дитинство або думаю про день смерті, я відчуваю тепло «лісового дива», і це покріплює моє серце.

Отака моя думка!

Замолоду я не розуміла, як таке могло статися, й досить часто переймалася цим. Але і тоді, і зараз, коли вже стара, я, здається, лише «лісове диво» й брала близько до серця.

Не розуміла ж я ось чого: якщо в «лісовому диві» кожен зберігав власну особистість і водночас єднався з іншими приязними думками, то чому ж ми не перебували в ньому й далі, а розбрелися в широкий світ?