Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"

class="book">— Це все добре, — сказав Ковтуненко, коли Зорій замовк. — Я вдячний тобі, що не забув старого і трішки розворушив мою застояну кров. Хоч розмовою. Наче недавно те було, а минуло вже десять років, — додав він, немов полковник міг чути, про що тільки-но роздумував генерал. — А тепер кажи, чого тобі від мене треба?

— Георгію Кириловичу, не буду особливо шифруватися: шукаю людину серед нашого керівництва, яку могли б завербувати цеерушники.

— Ні х… собі! — Ковтуненко аж поперхнувся. — Отак ось ходиш вулицями й шукаєш «крота»? Ви там що, точно подуріли всі? Ти ж начебто нормальним мужиком був, — генерал усміхнувся. — Ну, гаразд — то все емоції. Розказуй, що можна. Чим я можу допомогти?

— Георгію Кириловичу, згадайте, може, під час служби хтось із тих, що зараз у керівництві СБУ, якимось чином викликав свого часу якісь сумніви, потрапляв у якусь неприємну пригоду, особливо за кордоном. Я, власне кажучи, не знаю з якого «па» танцювати взагалі. Починаю з розмови з вами, а там, можливо, дошукаюся, що мені голову знімуть…

— Навіщо так песимістично? — Ковтуненко підморгнув. — Давай я трішки подумаю, а ти ще замов наповнювача. Тільки без кави.

Зорій попросив офіціанта, щоб той приніс двісті грамів коньяку. Поговорив по мобільному з Яругою, розлив коньяк у бокали, дізнався, що на роботі все гаразд, і тихенько сидів, чекаючи від генерала якоїсь розповіді. Ковтуненко взяв у руку бокал з коньяком, покрутив його, понюхав — і залпом випив ароматну рідину.

— Ну, що ж, слухай. Здається мені, саме ця пригода може бути тобі цікавою. Ну, а мені, якщо в тебе щось вигорить, тоді буде зовсім не смішно.

Колись, років з п’ятнадцять тому, був у мене один хлопець, закінчив факультет міжнародних відносин Київського університету. Розумненький був, хоч і «кручений». Ти ж знаєш, яких шолопаїв ми добирали для агентурної роботи. Так-от, на стадії вивчення й перевірки, знаючи про його об’єктивні добрі дані з професійної підготовки, зокрема у

знанні англійської мови, якою він розмовляв вільно, я частенько залучав хлопця до обслуговування іноземних делегацій, що прибували з англомовних та інших країн. Згодом він не лише перекладав, а й виконував мої різні додаткові доручення. Не без моєї допомоги його направили проходити стажування в США. Туди він полетів, уже маючи псевдонім «Тлумач». Хлопець вважався перспективним не лише агентом, а й майбутнім співробітником. Молодого дипломата вивчали, як одного з кандидатів на службу в органах держбезпеки. Звичайно ж, його ретельно перевіряли, в тому числі через агентуру в МЗС, а також через закордонні джерела. Скрізь йому давали позитивні характеристики. Лише одне джерело з-поміж працівників МЗС, яке навчалося разом із «Тлумачем» в Америці, повідомило, що якось «Тлумач» дуже пізно повернувся на квартиру, де він проживав зі ще одним студентом. Але на той випадок не звернули уваги, хоча всі знали, що це явна ознака чогось такого, що мало б насторожити.

Точніше, не «не звернули уваги», а нахабно ігнорували наявні дані, бо підійшли строки зарахування на роботу кандидата на вільну посаду, а претендентів було лише два. Другий же був явно слабший, та ще й перед можливим зарахуванням захворів на пневмонію, довго лікувався й урешті-решт було прийнято рішення взяти на службу «Тлумача».

Хоч «Тлумача» офіційно взяли на роботу в СБУ, його зразу ввели до складу офіцерів діючого резерву Служби й залишили працювати в МЗС. Кілька разів він виїздив «у службових справах» за кордон, звітував завжди добрими результатами — і в міністерстві, і в СБУ. Його знали і в Адміністрації Президента, де мав друзів-приятелів. Зараз я пригадую, що декого з них «Тлумач» «підгодовував» недешевими подарунками. А скажи мені, старому дурникові, за які гроші він це робив? Чи не за ті, що отримував від «спонсорів» з-за кордону?

Коли стало питання ротації керівних кадрів у Службі, «Тлумач» виявився одним з найреальніших претендентів на посаду. Він вважався цивільним, а Президент чомусь став схилятися до призначення на ключові посади в Службу саме цивільних, бо вже не довіряв кадровим кадебістам. Таким чином, «Тлумач» очолив один із провідних підрозділів СБУ. — Ковтуненко замовк, наче йому самому щойно дійшло те, що в ці хвилини розповідав Зорію.

— Давайте я спробую продовжити, — Зорій розхвилювався не менше, ніж генерал. — Ваш «Тлумач» (хоча він уже давно не ваш) через придворні інтриги позбувся свого безпосереднього шефа, якого тихцем, без шуму звільнили, перевівши на «підвищення», давши в нагороду за неспротив якусь цяцьку, і який зараз надто швидко спивається. І, як неважко тепер здогадатися, нині всі сили закордонних патронів «Тлумача» (щоправда, тепер у нього, безперечно, інший псевдонім) кинуто на те, щоб його призначили на посаду, яка, схоже, незабаром стане вакантною. І вже тепер, будучи ще на старій посаді, цей, як ви висловилися, хлопець почав кадрову чистку. Він квапиться, водночас оббиваючи пороги Адміністрації, носиться з ідеями реформування Служби. По-моєму, він нині дуже близько до мети, заради якої, мабуть, і розробляли операцію наші колеги з ЦРУ.

— Значить, і ти здогадався, про кого я розповів, — констатував Ковтуненко.

— Так, іншої кандидатури я не бачу. Що ж, будемо розглядати цей варіант як поки що перший і основний. А там видно буде.

— Судячи з того, що мені сьогодні стало відомо, помилявся я, будучи певним, що зовсім здохла наша спецслужба, — генерал Ковтуненко підвівся. — Виходить, справді помилявся.

Ще якісь дурні на нас працюють за кордоном, раз ти отримав таку інформацію. Ну, діла…

Глава четверта
Дочки-матері
1

Для Олени мати завжди була найближчою подругою. Немає в