Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

є якась сфера. І ми не можемо побачити, що там усередині… Не можемо проникнути в неї.

Судячи з усього, Роран так і думав.

— Дякую, — коротко сказав він, а ельф у відповідь злегка кивнув головою.

Тим часом почали прибувати ті, кого покликав до себе Міцний Молот. Першим до будівлі дістався Гарцхвог. Він вибіг із сусідньої вулиці, кількома стрибками злетів по сходах, а потім повернувся й щось рикнув до трьох десятків своїх воїнів, які поспішали за ним. Побачивши, що кулл у безпеці, ті мовчки відійшли назад.

— Міцний Молоте! — гукнув Гарцхвог. — Ти кликав, і я прийшов.

Іще за кілька хвилин усі, за ким Роран посилав знахарку, уже були біля великої кам’яної споруди. Від ельфів прибув чоловік зі сріблястим волоссям, якого Роран кілька разів бачив разом з королевою Ісланзаді. Його звали лорд Датедр. Отож, усі шестеро, закривавлені й стомлені, стояли тепер перед Рораном.

— Я придумав план, як убити Барста, — без зайвих слів сказав Міцний Молот. — Але мені необхідна ваша допомога. Крім того, у нас дуже мало часу. Я можу розраховувати на вас?

— Це залежить від твого плану, — розважливо відповів на те Орик. — Спершу розкажи, що ти придумав.

Роран у кількох словах розказав і одразу ж спитав Орика:

— Твої інженери зможуть навести балісти й катапульти точнісінько в ціль?

Гном прокашлявся:

— Наші бойові машини не рівня людським. Ми можемо влучити в ціль у радіусі двадцяти футів. А точніше — то вже як повезе.

Роран глянув на ельфійського лорда Датедра:

— Твої воїни підуть за мною?

— Міцний Молоте, вони виконуватимуть мої накази.

Не сумнівайся.

— Якщо так, тоді пошли кількох своїх чарівників до гномів. Нехай вони допоможуть їм керувати машинами.

— Добре. Але гарантії успіху нема — закляття можуть і не спрацювати…

— Нам доведеться ризикнути, — Роран обвів присутніх поглядом. — І я ще раз питаю: чи можу на вас розраховувати?

Від міської стіни знов долинули крики. Це лорд Барст почав пробивати собі шлях крізь людську юрбу…

Першим відповів Гарцхвог.

— Міцний Молоте, — сказав він, — ти шаленієш від битв, але я піду за тобою, — Гарцхвог видав звук, схожий на сміх. — Убивство Барста принесе нам багато слави!

Потім відповів Джормандер:

— Я також піду за тобою, Роране. Гадаю, у нас нема іншого вибору.

— Згода, — сказав Орик.

— Підтррримую, — відгукнувся вслід за ним король котів-перевертнів Грімр.

— Згоден, — повторив лорд Датедр.

— Тоді вперед! — сказав Роран. — Ви знаєте, що робити! Вперед!

Усі пішли на свої місця. Тим часом Роран разом зі своїми воїнами причаївся між колонами й почав чекати. Збігло кілька довгих хвилин. Лорд Барст та його солдати все більше й більше відтісняли варденів до пролому в зовнішній стіні. Але за цей-таки час купка гномів і ельфів уже встигла добігти до дванадцяти найближчих баліст та катапульт, що стояли на стінах, і відчайдушно кинутись на солдатів Імперії.

Минуло ще кілька хвилин, і Роран побачив, як до нього вгору по сходах поспішає Орик у супроводі тридцяти своїх охоронців.

— Вони готові,— доповів Орик Міцному Молоту. Той кивнув, а всім, хто був із ним, наказав:

— Зайняти свої місця!

Залишки Роранового загону вишикувалися щільним клином. Сам Міцний Молот став попереду, а прямо за ним були ельфи й ургали. Орик та його гноми залишились позаду.

Невдовзі всі воїни були на своїх місцях.

— Вперед! — вигукнув Роран і помчав сходами вниз, прямо в гущу ворожих солдатів.

Ті не чекали нападу. Від несподіванки вони розбіглися перед Рораном, немов вода перед носом корабля. Лиш один солдат Імперії спробував стати на шляху Рорана, та вже за мить упав від його удару.

До лорда Барста залишалося не більше п’ятдесяти футів. Роран притишив крок і зупинився.

— Зроби так, — наказав він одному з ельфів, — щоб мене могли чути всі, хто є на площі.

Ельф швидко-швидко зашепотів щось прадавньою мовою.

— Готово, — доповів він за якусь мить.

— Барсте! — крикнув Роран, чуючи, як його голос перекриває шум битви. Усе довкола завмерло. Рясний піт крапав з Роранового чола, а його серце билося часто й лунко.

— Барсте! — крикнув він ще раз і вдарив у свій щит списом. — Ходи сюди й бийся зі мною, чортів виродку!

Та замість Барста на Рорана кинувсь якийсь солдат. Міцний Молот відбив його меч й одним порухом легко звалив чоловіка на землю.

— Барсте! — утретє вигукнув Роран, вганяючи спис у солдата Імперії.

Широка, важка постать повернулась до нього обличчям. Тепер, коли Барст був близько, Роран міг побачити в його очах хитрий розум і глузливу посмішку в куточках його дитячого рота. Барстова шия була завтовшки зі стегно Рорана, а під кольчугою на руках вигравали могутні м’язи. Світло, що відбивалося від його випуклого нагрудника, постійно відволікало Рорана, незважаючи на те, що він намагався не звертати на нього уваги.

— Барсте! Мене звати Роран, Міцний Молот, я двоюрідний брат Ерагона, Убивці Тіні. Бийся зі мною, інакше усі, хто сьогодні тут є, запам’ятають тебе як боягуза.

— Жодна людина не злякає мене, Міцний Молоте. Чи, може, мені краще називати тебе Той, Що Не Має Молота? Бо я не бачу в тебе ніякого молота.

Роран випрямився.

— Мені не потрібен молот, щоб убити тебе, безбородий лизоблюде.

— Справді? — ледь помітна посмішка Барста стала ширшою. — Звільніть нам місце! — закричав він і махнув булавою вбік своїх воїнів та варденів.

Тисячі ніг, відступаючи назад, здійняли чималий гармидер, і навколо Барста утворилась широка кругла місцина. Він тицьнув булавою на Рорана:

— Галбаторікс розповідав мені про тебе, Той, Що Не Має Молота. Він наказав мені зламати кожну твою кістку, перш ніж убити тебе.

— А що, коли натомість ми переламаємо твої кістки? — похмуро спитав Роран, а подумки скомандував: «Давай!» Він намагався пробити своєю думкою темряву, що огорнула його розум, сподіваючись, що ельфи й інші чарівники почують його.

Барст насупився й хотів щось сказати у відповідь. Та перш ніж він устиг вимовити бодай слово, у повітрі пролунав низький свист, і шість кам’яних снарядів розміром із діжку, випущених з катапульт, розташованих на стінах, вилетіли з-за дахів будинків. Разом з каменями летіло півдюжини списів.

П’ять каменюк упало прямо на Барста. Шоста не влучила й застрибала по площі, наче камінчик по воді, розкидаючи і людей, і гномів. Уламки від неї розліталися навсібіч. Роран пригнувся, сховавшись за щитом, і ледь втримався на ногах, коли величезний шматок каменя врізався йому в руку. Списи зникли в спалахах жовтого вогню, який огидним світлом осяяв хмари пилу, що здійнялись угору від того місця, де стояв Барст.

Упевнившись, що