Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Рана підвів своє спотворене обличчя і глянув імператорові просто у вічі.
— У Раю слова поклоніння і суперечка означають те саме, — заявив він. — Всемогутній Бог — не тиран. У Божому Домі кожен вільний говорити те, що він хоче, і це є формою їхнього поклоніння.
Він таки провокував брутальність, такий собі святіший, ніж ти, юнак, тут не могло бути жодних питань, але, незважаючи на роздратування, Акбара зворушили ці слова.
— Ми обіцяємо тобі, — промовив імператор, — що такий дім ми збудуємо на землі.
А тоді з вигуком «Аллаг Акбар», тобто Бог є великий, або ж, можливо, Акбар є Бог, він відітнув пихатому грубіянові зухвалу, що повчала, а тому несподівано непотрібну голову.
Упродовж години після вбивства Рани імператора охоплювало до болю знайоме диявольське почуття самотносте. Щойно людина почала говорити з ним як з рівнею, він ставав несамовитим, і це було помилкою, хоч і розумів, що розгніваний король — завжди неправий, роздратований король — це все одно що бог, який помиляється. В цьому полягала ще одна його суперечливість. Він був не тільки філософом-варваром та вбивцею плаксіїв, а також егоїстом, що потребував догідливосте та плазування з боку підлеглих, але водночас мріяв про інший світ, світ, в якому він знайде саме ту людину, котра буде рівнею йому, яку він зможе привітати, ніби свого брата, з котрим він говоритиме вільно, навчаючись і навчаючи, даючи й одержуючи задоволення, себто мріяв про світ, в якому він зможе відмовитися від зловтішного задоволення підкорення і вдовольнятиметься ніжнішими і витонченішими радощами бесід та розмов. А чи існує такий світ? Яким шляхом туди можна дістатися? Чи є десь у світі така людина, а чи він щойно її стратив? А що, коли той вусатий Рана був єдиний у своєму роді? Чи не стратив він єдиного на світі чоловіка, який міг йому сподобатися? Імператорові думки ставали дедалі п’янішими і сентиментальнішими, його погляд затуманювали п’яні сльози.
Як міг він стати людиною, якою хотів бути? Акбаром, тобто великим? Як?
Та не було навіть з ким поговорити. Він наказав своєму глухому слузі Бгакті Рам Джейну вийти з намету, бо так йому питиметься спокійніше. Слуга, який не міг чути базікання свого господаря, був цінним подарунком, але віднедавна Бгакті Рам Джейн навчився читати слова по губах, а це значно зменшило його вартість і перетворювало на звичайного нишпорку. Король — божевільний. Так вони казали: всі так казали. Так казали його воїни, його піддані, його дружини. Мабуть, навіть Бгакті Рам Джейн казав це. В очі вони йому цього не казали, бо він був чоловіком-гігантом і видатним полководцем, подібним до героя зі стародавніх казок, до того ж він був королем над королями, і якщо такому забаглося бути трохи дурненьким, то хто міг йому заборонити. Однак король не був божевільним. Короля не влаштовувала його сутність. Він прагнув іншої.
Ну що ж. Тоді він дотримає обіцянки, даної покійному катхіяварському князькові. В самому серці свого міста перемоги він зведе дім поклоніння, що стане місцем диспутів, де кожен зможе говорити з кожним на будь-яку тему, навіть про неіснування Бога та скасування влади королів. У тому будинку він вчитиметься скромносте. Ні, тепер він уже несправедливий щодо себе. Не «вчитиметься». Він нагадуватиме собі чи, радше, відновлюватиме у собі скромність, яка вже поселилася десь глибоко в серці. Смиренний Акбар, мабуть, найбільше відповідав його внутрішній сутності, що зародилася в умовах вигнання ще в дитинстві, і тепер, уже вбрана у величні шати, не залишала його; внутрішня сутність, що народилася не завдяки перемозі, а завдяки поразці. Тепер він тільки перемагав, але дуже добре пам’ятав також і про поразку. Поразкою був його батько. І його звали Гумаюн.
Йому не подобалося думати про батька. Його батько курив надто багато опію, втратив імперію і повернув її тільки після того, як прикинувся шиїтом (і позбувся Кохінора[74]) і король Персії надав йому військо, а тоді батько помер, упавши зі сходів у бібліотеці майже одразу після повернення на трон. Акбар не пам’ятав батька. Сам він народився у Синді після поразки Гумаюна під містом Чауса, коли королем став не Гумаюн, а Шер Шах Сурі й повалений імператор, покинувши сина, був змушений стрімголов утікати до Персії. Свого чотирнадцятимісячного сина, якого знайшов і виховав батьків брат і батьків ворог — дядько Аскарі з Кандагара, несамовитий дядько Аскарі, що власноруч би вбив Акбара, якби наблизився до нього, чого йому не вдалося, позаяк на заваді завжди ставала дружина.
Акбар вижив, бо так хотіла його тітка.
У Кандагарі його навчили виживати, воювати, вбивати і полювати, він також багато чого навчився самотужки, скажімо, постояти за себе і стежити за словами, аби не сказати чогось зайвого, тобто не зробити того, що могло б призвести до смерти. Також навчився гідно програвати, і вміння програвати, як очищати душу гідністю, аби прийняти програш, як рухатися вперед, не потрапивши у пастку надмірного наближення до того, чого прагнув досягти, а також як вистояти у самотності, будучи безбатченком, будучи в малості батька і менш вартим без батька; навчився найкращих способів захисту «меншого» від «більшого»: замкнутости, завбачливости, хитрости, скромности, а також гарного периферійного зору. Багато чого він там навчився. Зокрема меншости, з якої бере початок більшість.
Однак були речі, на які його ніхто так і не напоумив і яких він ніколи не навчиться.
— Ми-імператор Індії, але ми не можемо, Бгакті Рам Джейне, навіть свого імени написати, — кричав він старому слузі на світанку, коли той допомагав йому вмиватися.
— Так, Найясніший батьку багатьох синів, мужу багатьох дружин, монарху світу, володарю світу, — підтакував Бгакті Рам Джейн, подаючи рушник.
Цього разу година королівського прийому була також годиною імперської догідливости. Бгакті Рам Джейн пишався своїм рангом Найвправнішого імперського підлесника і був ще тим майстром пишномовности, майстром старої школи, відомої як накопичувальне підлещування. З огляду на необхідність повторення та точність послідовносте цих повторень тільки чоловік з чудовою пам’яттю на хитромудрі вислови з надмірного вихваляння міг лестити накопичувально. А пам’ять Бгакті Рам Джейн мав непомильну. Лестити він міг годинами.
Імператор побачив своє обличчя, що, ніби знамення долі, хмурилося до нього з посудини з теплою водою.
— Ми король над королями, але ми не можемо, Бгакті Рам Джейне, читати власних законів. Що ти на це скажеш?
— Так, о Найсправедливіший судця над судцями, батьку багатьох синів, мужу багатьох дружин, монарху світу, володарю землі, правителю всього довкілля, збирачу всього сущого, — промовляв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 4», після закриття браузера.