Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

їй вслід, бо ходить вона на вивернутих ступнях), вона вимагає ще, обов'язково, мати під рукою воду для омовіння після інтимної близькості.

Місто Красноводськ. Після шторму 14 листопада 1910 р.

В умовах життя мусульманської спільноти з його і так обов'язковими у побуті шаріатськими приписами омовінь подібного роду вимога звучить дивно. Але це дає ключ до розуміння цього персонажа, як тісно пов'язаного з водною стихією. У зв'язку з цим слід згадати, що покровителями, господинями джерел, струмків і малих річок у туркменів виступають сув-перісі, тобто «водні пері», поруч з тюркським еквівалентом сув-еєсі «господарі води». Переплетіння елементів іранської і тюркської демонології з додатком вже арабо-мусульманських традицій (після омовіння ювха-пері возносить молитву Аллаху) і відобразилося в цьому образі. Але не від Аллаха, а, перш за все, як мовиться в легендах, від наявності води залежить повернення сил ювхи-пері, потрачених нею під час близькості, яку можна пояснити як символічний акт, пов'язаний з родючістю. А в умовах спекотного клімату Середньої Азії родючість неможлива без достатньої кількості води. Тому вважалося, що позбутися ювхи-пері, знищити її можна тільки під час близькості або ж відразу після, знаходячись далеко від води.

* * * Яда

У давньотюркській міфології магічний камінь, за допомогою якого можна викликати чи спинити непогоду: дощ, сніг тощо. У деяких джерелах власники яда – шамани; за іншими джерелами, яда не пов'язаний з шаманством. За однією з легенд, камінь яда отримав від Яфета Огуз-хан. За іншою середньовічною версією, предки Огузів відібрали дощові камені у тварин (ті тримали їх у роті, і прямо над ними з'являлися дощові хмари). Зв'язок яда з тваринами відображений у міфології киргизів, які вірили, що його можна знайти в шлунках овець чи корів. Якути вважали, що чарівний камінь сата може подарувати шаманові орел. Пов'язаний з використанням яда сюжет відображений в поемі «Шахнаме» Фірдуосі.

Місто Ашгабад. Ріка Фірюзинка і столітня чинара

Місто Красноводськ. Гори

Ашгабад. Вид Фірюзи з гори

Прислів'я та приказки

З попелу кургану не буде.

Зять сином не стане.

Не сівши на швидкого коня до світанку, шлях не здолаєш.

Син для батька – найсокровенніше.

Блукаючи повсюдно, олень знає пасовища різних місць.

Про перехід каравану вночі знає жайвір.

Де гострий біль, знає той, хто його відчуває.

Не підпалюй – обпечешся, не копай – сам упадеш.

Вогонь спочатку на собі випробовуй; не обпалить, тоді вже – на іншому.

Із сильним не борись, із швидким не біжи наввипередки.

Дві баранячі голови в одному казані не варяться.

Зачепиш вогонь – погасне, зачепиш сусіда – відкочує.

Не бери того, що не клав.

Поки розумний думає, дурний два рази сина одружить.

Рана від меча заживе, а від язика – ні.

Від молитви яблуко заплаче, гранат засміється.

Хто знайшов – той радіє, хто пізнав – той забирає собі.

Боягуз той, хто не поспішає врятуватися.

Не радій біді сусіда, вона до тебе прийде.

Кинь яблуко в небо, а поки воно впаде – що буде, то й буде.

Не вибирай коня очима пішого, не вибирай дружину очима вдівця.

По-справжньому плаче тільки мати, всі інші прикидаються.

Плями звіра видно зовні, людина свої плями ховає всередині.

Тисяча печалей жодної справи не звершать.