Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– Я можу тебе прихлопнути.

– Ні, – самовдоволено задзижчав крильцями фамільяр. – Нагадую для особливо обдарованих: доти, доки жива Рута, я теж живий. А ось я можу тебе вкусити.

– Шафране, припини негайно! – гримнула я на фамільяра, побоюючись, що ельф може не на жарт розлютитися. А мені ще потрібно поставити йому кілька запитань.

Клоп зітхнув і перелетів на ліжко.

– Непорозуміння, а не фамільяр, – процідив Рані та звернувся до нас: – Сподіваюся, що це все? Чи ще якихось сюрпризів чекати?

– Усе, – скорботно відповів Лік.

– На час карантину хлопці тренуватимуться на ближніх майданчиках з Діергом. А дівчата підуть до Гурманіеля на кухню. Відзавтра ви будете зайняті зранку й до вечора, щоб не було жодних передумов до пригод.

Ельф пішов.

– Що за карантин? – випередив мене Герман.

– Академію закрили на два тижні. Оголосили карантин після випадку з Вальдеком, – відповів Богріс.

– Архимаг Його Королівської Величності Карліан Ясноокий особисто займається цим питанням. Ректора вже тричі викликали до палацу, – додала Кхибра і знову подивилася на Альгіна.

Той зітхнув і продовжив:

– Полювання за медальйоном триватиме доти, доки він не дістанеться батькові. Ти в небезпеці, Руто. І карантин – найкращий вихід із ситуації, що склалася. Сюди він не рипнеться.

– Я б не була настільки впевнена в цьому, – пробурмотіла я.

– Батько з Його Величністю Мегріном побив горщики десять років тому. Він деспот, але не ідіот. Він не воюватиме з королем Сонценосних ельфів. Повір, без підтримки Гаю Волхвів він програє. А сюди йому шлях заборонений. Ельфи та дріади ніколи не підтримають самодура, який у гніві знищив Уламки Пам’яті.

– Уламки пам’яті? – перепитала я.

– Святилище, яке перетворилося на руїни та попелище. Пам’ятаєш, ми про нього говорили на парі в пані Лайс? – пояснив ельф.

Я кивнула, згадуючи місця сили.

– Ліку, а чому острів Двох Зорь не підпорядковується Еріку Другому?

Ельф зітхнув.

– У них давня ворожнеча. Рід Еріка і Сонценосні ельфи з давніх давен не поділили один стародавній артефакт. Король Мегрін страшенно образився на пращура теперішнього короля і сказав, що відтепер його народ уникатиме будь-якого контакту з материком. Дідові Еріка вдалося трохи згладити конфлікт. Торговельні відносини з островом Двох Зорь були відновлені. Але Його Величність Мегрін поставив умову: не вплутувати його державу в політичні конфлікти Лартіони. Торгівля торгівлею, а політика політикою.

– Але Гай Волхвів визнав Еріка Гульбісу королем Лартіони, чи не так? – поцікавилася я.

– Так, – зітхнув Лікраніель. – Але, розумієш, Руто, це дідькова дипломатія.

– Тоді чому острів Двох Зорь досі залишається в нейтралітеті?

– Познайомишся ближче зі своїми родичами – зрозумієш, – усміхнувся ельф. – Жартую. Хоч вони дуже відрізняються від нас. Насправді предок Еріка Другого так і не віддав ельфам той самий артефакт, через який виникла суперечка.

Я замовкла, перетравлюючи почуте. Друзі теж мовчали. Хоч у голові й крутилася сила-силенна запитань, я прикусила язика. Хтозна, раптом тут стіни мають вуха? До того ж довгі й гострі. Мені тільки з ельфами не вистачає проблем.

– У вас можна дістати аркуш паперу, приблизно такого розміру, як карта з гробниці? – порушив мовчання клоп.

– Це ще навіщо? – здивовано заломив брову Лікраніель.

– А для того, мій допитливий друже, що клопи прекрасні картографи.

– Це ти щойно придумав? – гмикнув Гріс.

– Не забувайте, що я не звичайний клоп, а фамільяр. І деякі здібності в мене все ж таки є.

– Шафране, ти хочеш сказати...

– Так, Руточко, твій дрібний помічник прекрасний картограф. Поки ви були зайняті версіями виникнення материків, не звернули уваги, що я кружляв над вами, запам’ятовуючи кожну риску, кожну крапку.

– Що тобі потрібно, щоб відтворити карту?

– Аркуш паперу і блюдце чорнила. На жаль, рук у мене немає, доведеться літати і бігати. І я б не відмовився від винограду або яблучка.

– Зараз усе принесу, – запевнив Лікраніель і стрілою вилетів з кімнати.

– Це твоє, – простягнула мені тролиця знайому шкіряну скатку ножів.

– Спасибі, – щиро подякувала я Кхибрі.

– Деякі речі я теж захопила: і зошит твоєї бабусі, і твою вірну качалку. Не змогла залишити їх напризволяще. До того ж я не знаю хто може увійти до кімнати поки нас не буде. І хоч Муфт присягався, що нікого не впустить, я вирішила не ризикувати.

– Ти все правильно зробила, – бурмотіла я і щиро подякувала подрузі: – Кхибро, що б я без тебе робила?

Тролиця усміхнулася.

– Лікраніель казав, що осінь і зима в Гаю Волхвів досить м’які, – продовжила я. – А якщо ми затримаємося тут усього на два тижні...