Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

остаточно не перетворитися на кабачок мене утримувала лише думка про скарби мешканців Кейптауера: якщо потривожений в підгірній фортеці голем — їх робота, то піднявши зомбі тих часів я зможу взнати таке, таке… Далі моя фантазія відказувала. А те, що спрямувати свої питання предкам чиновників змусила тінь всесвітньої катастрофи, так це специфіка жанру. Ну, не люблять живі люди турбувати мертвих!

Було в мого нетерпіння і друге дно — мої попередники на ниві задоволення державної цікавості. Допустім, виру з братства Салема я струсив, але то була відплата за замах на мене. А як бути з діточками, яких вони закатрупили в своїх ритуалах? За сиріток-то заступитися нема кому! Якщо продемонструвати босам, як працює справжній майстер, марнота доморощених некромантів-любителів стане очевидною навіть для тупого бюрократа, а патологічне намагання економити бюджетні засоби — спільна риса всіх чиновників. Я так вважаю, що фінансування салемських братчиків держава зможе сильно скоротити. От це і є справжня чорномагічна помста! З торбами пущу, а сам залишуся ні при чому. Добре!

Заради такого можна і попрацювати.

Навчений гірким досвідом, я з граничною ретельністю обдумав умови нового контракту (краще пізно, ніж ніколи!). Там повинно було бути все: і про строки, і про транспорт, і про те, що місце проведення ритуалу не може знаходитися в короля в дупі. Природньо, вимагалася гідна оплата, і проблеми з Квайфером вони повинні врегулювати без мене (раптом фонд Роланда вимагатиме компенсацію за прогул?). Але, коли з НЗАМПІС приїхав чиновник з текстом домовленості, виявилося, що всі мої побажання враховані там найкращим чином. Навіть трохи образливо було.

Треба було терміново придумати ще щось.

— І лабораторію вищого захисту на дванадцять годин.

— ???

— Люблю, знаєте, порозважатися, як є час.

А розважався я з големом, і для ворожби над такою небезпечною штукою стодола, захищена парою печатей, анітрохи не годилася.

Дорогоцінна здобич досі чекала свого часу в зачарованих банках. Не могло бути й мови, щоб відтворити непереможну машину смерті: майстерність древніх лежала поза межами мого розуміння. Але залишалося ще готових кілограмів тридцять готової псевдоплоті, успішно заниканих від Райка (решту довелося здати в НЗАМПІС, хоч і не без скандалу). З цим матеріалом я міг возитися до посиніння.

Дивна розсипчаста субстанція була несхожа на жодну відому мені речовину. Перши сюрпризом стало те, що найдрібніші базові елементи конструкту були абсолютно однаковими (тут мимоволі згадуються піщані гниди, лише рівень складності інший). Причому поєднувалися вони в структури, які максимально відрізнялися одне від другого за властивостями і функціями, від гострих як бритва лез до тягучих еластичних шнурів. І це ще не кажучи про те, що шедевральний агрегат умів поглинати прокляття і розшукувати жертв на відстані! При більш детальному вивченні, в управляючих контурах голема знайшлися особливі ритми, чимось схожі на некромантичні плетіння (конкретно — символи пізнання і логіки), і я негайно розродився теорією, яку обізвав «сублімацією ґлузду».

Ідея була в тому, що всяку складну поведінку можна розкласти на обмежену кількість простих дій, а потім розпихати ці дії по окремих піщинках і комбінувати між собою. Ну хіба я не геній? Щоби створити власного конструкта, мені залишалося спланувати його поведінку на манір пучка коренів, які розгалужувалися в оформлену структуру, що належним чином реагувала б на команди. Від розуміння об’єму необхідних розумових зусиль мене почало млоїти (жоден чорний не зголоситься на таке добровільно), і я трохи змухлював — вивів схему емпірично, зі спостережень за живими об’єктами. Хоча, в принципі, не факт, що творці голема не вчинили так само.

В діло пішли найжалюгідніші з сущих — дім повішеника заполонили відновлені таргани, мухи і павуки. Сюрпризом стало те, що воскреслі комахи майже нічим не відрізнялися від живих: вони були надто примітивними і не розуміли, що вмерли. Я навіть личинок від мертвих мух отримав! Не знаю, чи займався хоч хтось з некромантів хоч чимось подібним

Полак (який бу в не в курсі особливостей моїх експериментів) купив мухобийку і переклав усі харчі в скляні банки. Бандит, затюканий агресивними жуками, переселився на поміст до Макса. Йоган, на щастя для себе, з головою занурився в проект і не приглядався, що там хрустить у нього під ногами.

Чвертка щось таке запідозрив, тому що почав чіплятися до мене:

— Томе поворожи, га?! Живність всяка геть задовбала.

— Поворожу! — клявся я. — От в кінці місяця отримаю матеріал для необхідних печатей і поворожу.

В посилці прийшли два великих акваріуми, в які я і переселив усіх багатоногих зомбі.

Некромантичні плетіння сильно впливають на розум заклинателя, тому результатів у цеї тяганини було два: по-перше, в мені відкрилася досі невидана скрупульозність (властивість скорше позитивна для чорних магів), і, по-друге, прокляття, яке перетворювало матеріал голема на банду десятисантиметрових мурах, було майже готове. Залишалося відпрацювати нюанси управління і знайти для ворожби місце, з якого тварючки, якщо що, не порозбігаються. З цієї точки зору підписаний договір був дуже доречним, а особливо цікаво було те, що ритуал збиралися проводити в Фінкауні (як виявилося, саме там я з’явився на світі, хоча батьківщиною досі вважаю Краухард). Заодно і подивлюся на це містечко!

Коли я отримав обновлений контракт, то був до нього морально готовим і повним ентузіазму. Проводжали з музикою — грав заново зібраний грамофон. В кінці кінців, не щодня знаходиться чорний, готовий постраждати за суспільні інтереси!

Райк, якимось чудом взнавши про захід, приперся на вечірку без запрошення і нажерся так, що змушений був у нас заночувати. Це був не найгірший варіант: якщо вірити печатям, хтось інший теж настрополився було приєднатися до проводів, але, відчувши присутність начальства, звалив геть. (Банда чистильників, які заправляються на дурничку, мені вдома ні на що не здалася.)

Чвертка круто ризикував, глузуючи з моралі і звичок бойових магів (головне — не заплутатися, хто з присутніх знає про мої походеньки в Арангені, а хто ні). Полак стримано обурювався відсутністю громадянських свобод (офіційно мене викликали на обов’язкові для випускників кафедри армійські збори), і лише Йоган сидів у куточку, печально розглядаючи горнятко з морсом. В принципі, меланхолія — нормальний стан для білого, головне, аби він про справи не забував. Як там у нього просувається мій епохальний проект? Роботи, закликані забезпечити моє щасливе майбутнє, не можна пускати на самоплив — хоча офіційне використання рудних бактерій вважалося безперспективним (возися — не хочу), завжди залишався ризик, що якийсь паразит встигне першим.

— Ну, як наші успіхи?

— Нормально, — кивнув він, але властива білим чесність змусила його додати. — Повільно лише. Раніше я не працював з хордовими, деякі питання доводиться вирішувати з нуля.

— А конкретніше? Я ж у цивілізацію зібрався, може, там, купити що треба, чи в літературі поритися?