Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Ця картина була йому добре знайома. Він не один раз зачарована дивився на подібні зображення. Незриме відчуття чогось величного пробила алхіміста наскрізь. Наче він зміг доторкнутися до тисячолітньої історії і осягнути її за одну секунду. Кидок чорного воїна. Мечі вирубали іскри. Декілька комбінацій у запаморочливому ритмі. Оце бій! Воїни відскочили один від одного.

- Примусь ворога повірити у свою слабкість. - посміхнувся амаліон.

Максуд впізнав його голос. Це той самий, з яким він уже стикався, коли Амайанта привела його до алхіміста.

- Ти і є слабкий. - якимось дивним сильним не зовсім людським голосом відповів воїн у чорних обладунках.

Атака Химерниці. Блискавичні рухи, які змусили Поєднувача в котрий раз просто відкрити рота. Хіба Химерниці так уміють? Божевільна сутичка продовжилася. Химерниці з фіолетовими очима і такого ж кольору волоссям стала справжньою бурею. Але синій амаліон не поступався їй у швидкості. В одну мить поєдинок зупинився. Сандрін схилилася. Один з амаліонових мечів наскрізь пробив її. Сам Амаліон стояв за два кроки від неї, а Химерниця трималася за руків’я, що виступало з неї.

- Твоя шавка? Недостатньо гарна.

Максуд посміхнувся. Вишкірився.

- Я думав убити тебе сам. Але тепер я залишу це право їй. - знову цей зловіщий потужний голос.

Воїн демонстративно відкинув обидва свої меча. Алхіміст посміхнувся, розуміючи, що він може повернути їх собі в руки будь-якої миті.

Сандрін випросталась. Вона спокійно витягла меч із себе.

- Забирай контроль повністю. - тихо сказала Химерниця.

Тут же її тіло затремтіло. Тепло браслета розпливлося її жилами. Посмішка з новою силою заграла на обличчі. Неприродно високий стрибок із частими обертами навколо своєї осі змусив алхіміста відкрити рота ще ширше. Амаліон ухилився від ударів, підбираючи ще один меч з поля бою. Сандрін продовжувала нападати. Мечі амаліону жалили її з усіх боків, завдаючи глибоких ран. Вона їх не відчувала. Кров із них не сочилася, плоть зросталася. Химерниця прекрасно знала, що вона тільки розігрівається. Точніше, вона не знала, але якимось чином розуміла це. Її швидкість зростала. Часті пропущені удари від амаліона поступово переходили у більш рідкісні. Її сила лише зростала. За кілька секунд амаліон перестав атакувати. Його обличчя скривилося у дивній гримасі. Спочатку здивування, потім страху. Атаки Сандрін більше не виходило відбивати просто. Амаліону доводилося вкладати всю силу, щоб відбивати її удари. Кілька її випадів він уже пропустив.

Максуд повернувся до алхіміста і той скам'янів. Поєднувач впізнав цей погляд. Він його вже бачив. Тільки коли він уперше побачив його на тій картині, то не було так страшно. Мимоволі алхіміст зробив кілька коротких кроків назад. Мурашки пішли в нього спиною.

- Я наказав тобі триматися подалі. Ти щось не зрозумів із цього?

Алхіміст не міг відповісти. Він тільки похитав головою в різні боки. Максуд кивнув головою убік – виконуй. Драйтл поволі почав відступати. Подумати тільки! Максуд — це посада чи звання? Це справжня людина! От би був тут Іцуко. З ним потрібно поділитися такою інформацією будь-що-будь. Мабуть, це один із небагатьох драйтлів, який на це заслуговував. Поєднувач відходив повільно, щоб бачити двобій. Він чудово розумів, що Химерниця почала перемагати. Швидкості обох супротивників уже згасли і тепер він міг розрізняти моменти, коли вона пробивала його захист, встромляючи меч у його тіло. Амаліон вкотре завив, кидаючись відчайдушну контратаку. Різко зблизившись, він ударив Химерницю в живіт рукою, яка втратила меч секунду тому. Сандрін відсунуло по кам’яній вулиці на метр. Синій супротивник і не думав продовжувати наступ. Він виграв собі частку секунди, щоб спробувати втекти. Швидкий розворот та стрибок.

Максудова рука пробила його наскрізь у районі серця. Імпульс воїна в чорних обладунках збив його з наміченої траєкторії, і вони обидва приземлилися прямо перед Химерницею. Та одним рухом знесла голову ворогові.

- А казав, що залишиш мені.

- Все заради гарного фіналу. - відповів Максуд.

Раптом він обернувся до алхіміста.

- Ти ще тут? - гаркнув він.

Поєднувач швидко побіг геть від стіни.

- Ходімо подивимося. - запропонував Максуд.

Вони вдвох побігли вперед. Рубіж, щаблі, рубіж. Скрізь одні трупи граваліонів. Усюди їхні тіла починали швидко розкладатися, залишаючи після себе лахміття та купи заліза. Третій рубіж похмурі вже проходили. Максуд одразу оцінив обстановку. Морок, яким були приковані граваліони, діяв уже на меншій території, адже поступово рубежі розширювалися. Подрібнювачам праворуч і Химерницям ліворуч ставало дедалі складніше. Похмурі швидко йшли вперед, залишаючи по собі тільки повалених ворогів, що ледве дихали. Чемпіони Калібрісто та люди Азаніеля швидко з ними розправлялися. Повна перемога. Максуд кивнув Сандрін і показав на лівий фланг. Сам він вирушив на правий. Третій рубіж воїни пройшли без його із Сандрін допомогою. На наступному з'явився привід для занепокоєння. Граваліони, не знаючи, що на них чекає попереду, все ще напирали, піднімаючись своїми сходами. Але Делоріс уже почала вливати у себе пляшки із сірим серпанком, які вона заздалегідь заготовила. На скільки її ще вистачить? Чи ще багато таких пляшок у неї в серпаннику? Максуд ставив собі ці питання, але абсолютно не переживав з цього приводу.

Амайанта вилетіла з нього.

- Не допоможеш? - спитав воїн.

- І не подумаю.

Він вивчаючим поглядом подивився на неї.

- Хочу подивитися. Зовні. - пояснила вона, і піднялася ще трохи вище.

Другий рубіж. Ще ширший. Делоріс вилила на шию собі чергову колбу. Максуд тільки зараз згадав, що мечів у нього немає. Він придивився пару на вулиці. Від граваліонів. Воїн узяв їх у руки і одразу викинув. Ішов до ворога без мечів. Коли до них залишалося кілька кроків, він виставив руки в різні боки і ті два мечі влипли до його долонь.