Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

27.3

 

Атрік крутнувся разом із кріслом, але трохи перестарався і знову повернувся обличчям до панелі приладів, а не до асіанина.

– Я маю повірити, що єдина порядна людина в цій помийній ямі – вбивця, – сказав, дивлячись убік. – Єдиний, хто міг і хотів щось змінити, – злочинець, ось як! Його вбили, як тільки з’явилася розбалувана слухняна принцеска, але він на це заслужив. Доля така. Карма наздогнала. А нібито жертва – мій знайомий, щоб точно питань не було. Мені треба розчаруватися в принці, опустити руки й забути про правду. У мене все складається ідеально, і навіть мій убитий кумир, виявляється, не герой, шукати справедливість заради його пам’яті не треба. А кілька моментів ти, Максе, не врахував, як гадаєш? Мотив та можливість. Що Райс робив на острові принца Енлана? Чому принц, якого я знав особисто, накинувся на людину?

– Кітті. – Мак Сим Лян вимовив це ім’я з теплом. – Відповідь на всі запитання – Кітті.

Атрік схопився, гримнув кулаком по спинці крісла, і воно спружинило, врізало йому на пальцях, але він не звернув на це уваги.

– Кажеш, оця вся хрінь із прильотом на Імодаліс була через жінку? Маячня!

– Кітті вийшла з-під контролю. Ми хотіли її позбутись, але вона знаходила причини, щоб залишитися. «Каселона» – той важіль, що прибрав би її з планети, тому корабель намагалися посадити будь-якими способами.

– Непогана спроба. – Атрік все ще бісився, але Матіса бачила: він готовий слухати. – На жаль, принц сюди не вписується.

– Принц Енлан був знайомий із Кітті. Вона кілька разів розповідала про нього у своїх… емм… передачах, і він неправильно сприйняв її увагу. Принц хотів, щоб Кітті залишилася на Імодалісі, тому інсценував смерть Райса і запропонував йому зникнути з життя Коте Ріни. Райс відмовився. Тепер вони обидва мертві, причому офіційно Райс загинув у космопорту Версани. Кітті не має дізнатися подробиці. Вона звинувачуватиме себе, а це неправильно.

– Не сходиться! – гримнув Атрік. – По-перше, подружка Райса ближче до порнозірки, ніж до янголятка. Вловлюєш нюанс, Максе? Не той тип. Енлан любив діаманти у дорогій оправі, а твоя Кітті – еталон каменюки з гранітного кар’єру. І вона не блондинка.

– Реббіте, мені дуже прикро. Якби я знав, що ви сліпий, глухий і розумово відсталий, то поводився б добріше.

Атріка помітно пересмикнуло, але Матіса вирішила не втручатися. Нехай трохи випустить пару. «Зара» методично відраховувала хвилини до початку приземлення, і краще б техніку потрапити на Тікоміту в адекватному стані.

Гаразд, хоча б у притомному.

– По-друге, Максе, Енлан не мав нічого. – Атрік стискав крісло, ніби боячись, що під час тряски воно відірветься і почне літати по рубці, руйнуючи все на своєму шляху. – Я можу повірити, що він ненадовго закохався в ту кібердівчинку, до жінок він був небайдужий, це факт, часом вони йому дах зносили як справжньому психу, та й за стільки років смаки могли помінятися, але у нього не було можливості організувати фальшиву смерть. Не було! Ані грошей, ані власності!

– Особистий острів, яхтклуб, космічна яхта розміром як п’ять «Каселон», понад п’ятдесят найменувань нерухомості у всіх куточках Імодалісу та ближнього зарубіжжя… – Асіанин дивився співчутливо і, Матіса могла присягнутися, не імітував емоції. – Реббіте, мені справді вас шкода. Ви – така сама жертва промивання мізків, як і всі навколо, але вони вірять у короля, світле майбутнє, добрих дядьків із Міжгалактичної співдружності, теорію плоского Імодалісу, а ви – у принца. Насправді різниця невелика. Бунтівний принц Енлан – образ, створений опозиційними медіа. Справжнього принца ви не знали.

Атрік почервонів, утиснув нігті в синтетичну обшивку.

– Я дробив алланіт поряд із ним, – сказав, важко дихаючи.

– Ви коли-небудь закохувалися в найпрекраснішу дівчину на світі, а потім не розуміли, чому вона раптом стала простою, висловлюючись вашою лексикою, каменюкою з гранітного кар'єру? – не відступав Мак Сим Лян.

– Злющою каменюкою, Максе, простих я не вибирав. Думка зрозуміла, але прибережи її для іншої публіки. Коли я спілкувався з Енланом, гормони у мене не грали.

Асіанин примирливо розвів руками, навіть відступив подалі, даючи більше простору для маневрів:

– Не сумніваюсь. У вас грало почуття солідарності й патріотизму, а це ще гірше. Гормони схлинуть, і все, а влучні гасла сидять у голові до смерті.

– Принців не відправляють у колонію просто так!

– Не відправляють.

Атрік несподівано і недоречно розсміявся, немов уловив новий виток обману:

– Пропустимо теорію про клонованих королів, Максе. Колись я сам брав участь у її побудові. Вона не витримує жодної критики.

– Не витримує, – погодився Мак Сим Лян. – От бачиш, хоч у чомусь ми дійшли згоди.

– Енлан був справжнім, розумієш?!

– Розумію. І повторюю знову: Енлан-людина був принцом до нутра кісток, Енлан-герой – гарною легендою. Тепер немає ні того, ні іншого, тож не бачу сенсу влаштовувати дискусії.

– Ти на чиєму взагалі боці?!

Мак Сим Лян знизав плечима і неквапливо підійшов до крісла капітана.

– Я за реальність, – сказав, повертаючи його спинкою до панелі приладів. – Не люблю, коли люди божествлять інших людей. Увага, останні хвилини перед… Що за чорт?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍