Читати книгу - "Ганнібал"

недолугу програму амбулаторного лікування, і чимало їх замерзло на смерть.

Стоячи перед старою будівлею, Кларіс Старлінг зрозуміла, що встигла перепробувати всі інші варіанти, бо не хотіла знову приходити в це місце.

Доглядач запізнився на сорок п’ять хвилин. То був приземкуватий, старший чоловік із черевиком на високому підборі та зі східноєвропейською зачіскою, яку, певно, йому зробили вдома. Він задихано провів Старлінг до бокових дверей, за кілька кроків далі тротуаром. Замок вибили вандали, і на двері почепили ланцюг із двома навісними замками. Між ланками назбиралося пухнасте павутиння. Трава, що проростала крізь щілини в сходинках, лоскотала кісточки Старлінг, поки доглядач бабрався з ключами. Під вечір набігли хмари, світло стало зернистим і не утворювало тіней.

— Цю будівлю добре не знаю, тіки дивлюсь пожежні сигналізації, — сказав чоловік.

— Ви не знаєте, тут збереглися документи? Якісь картотеки чи записи?

Він стенув плечима:

— Після больниці тут метадонова клініка була, скікись місяців. Вони в підвал усе знесли, кроваті, постелі, не знаю шо ще. Пагано для моєй астми, пліснява, дуже пагана пліснява. Матраци на кроватях у плісняві, пагана пліснява на кроватях. Дихать там не можу. Сходки високо на мою ноґу. Я б показав, дак…

Старлінг була б рада компанії, навіть його, але доглядач її б уповільнив.

— Ні, йдіть. Де ваш офіс?

— Далі по кварталу, де раньше була та контора з водійськими правами.

— Якщо я не повернуся через годину…

Він поглянув на годинник.

— Через півчаса мені вже треба йти.

А оце вже, блін, занадто.

— От що ви зараз зробите для мене, сер: ви чекатимете на ключі у своєму офісі. Якщо я не повернуся за годину, то зателефонуєте за номером на оцій картці й покажете, куди я пішла. Якщо вас не буде, коли я повернуся — якщо ви замкнете офіс і підете додому, — то я особисто піду зранку до вашого керівництва й доповім про ваш учинок. До того ж — до того ж вас перевірить служба внутрішнього оподаткування, а ваше проживання перегляне Управління контролю за імміграцією та… отриманням громадянства. Ви мене зрозуміли? Мені хотілося б почути відповідь, сер.

— Та я б вас пождав, звісно. Не треба такого казать.

— Дуже вам вдячна, сер, — відповіла Старлінг.

Доглядач ухопився своїми великими руками за поруччя, аби переступити на тротуар. Старлінг слухала, як удалині замовкають його нерівномірні кроки. Вона поштовхом прочинила двері й вийшла на майданчик пожежних сходів. Високі заґратовані вікна в прогоні пропускали сіре світло. Вона поміркувала, чи варто замкнути за собою двері, і вирішила зав’язати ланцюг на вузол ізсередини, щоб мати змогу відчинити двері, якщо загубить ключ.

Під час усіх попередніх відвідин лікарні, коли Старлінг спілкувалася з доктором Ганнібалом Лектером, вона потрапляла всередину з головного входу, тож тепер їй знадобився час, щоб зорієнтуватися.

Вона піднялася пожежними сходами на основний поверх. Матовані вікна так само перешкоджали слабкому денному світлу, і в залі панував півморок. Своїм важким ліхтариком Старлінг відшукала перемикач і ввімкнула горішнє освітлення — три лампочки й досі світили в поламаній арматурі. На столі реєстратури лежали телефонні дроти з оголеними кінцями.

У будівлі побували вандали з фарбою в аерозольних балончиках. Восьмифутовий[34] фалос із яйцями прикрашав стіну в реєстратурі, разом із написом «МАМА ФАРОН ПОДРОЧИ МЕНІ».

Двері в кабінет директора були незамкнені. Старлінг зупинилася в прорізі. Саме сюди вона прийшла на своє перше завдання від ФБР, ще коли була стажеркою, коли всьому вірила, коли гадала, що як ти вправляєшся з роботою, якщо даєш раду, то тебе приймуть незалежно від раси, віри, кольору шкіри, національності чи того факту, що ти маєш бути одним зі старих добрих хлопців. З усього цього їй лишився тільки один пункт, у який вона вірила. Старлінг вірила, що дає раду.

Ось тут директор лікарні Чилтон подав їй масну руку, а тоді почав загравати. Тут він торгував таємницями, підслуховував і вірив, що не дурніший за Ганнібала Лектера, тут він прийняв рішення, яке дало Лектерові можливість утекти, проливши стільки крові.

Чилтонів стіл і досі стояв у кабінеті, але стілець пропав — завдяки маленьким розмірам його було легко вкрасти. Шухляди порожні, окрім розчавленого алка-зельтцеру.

У кабінеті лишилися дві картотечні шафи. На них були прості замки, і колишній технічний агент Старлінг відімкнула їх менш ніж за хвилину. У нижній шухляді лежав усохлий сендвіч у паперовій обгортці, кілька бланків метадонової клініки, а також ароматизатор для рота, тюбик тоніку для волосся, гребінець і кілька презервативів.

Старлінг замислилася про лікарняний підвал, схожий на каземат, де доктор Лектер прожив вісім років. Їй не хотілося туди спускатися.

Вона могла б скористатися мобільним і попрохати когось із міської поліції спуститися разом із нею. Могла б попросити польовий офіс у Балтиморі прислати до неї ще одного агента ФБР. Сірий день майже закінчився, і навіть зараз їй уже ніяк не уникнути години пік на дорогах Вашингтона. Якщо доведеться чекати, справи тільки погіршаться.

Попри пил, вона похилилася на Чилтонів стіл і спробувала вирішити. Вона насправді гадала, що в підвалі можуть лежати папки, чи її просто тягло в те місце, де вона вперше побачила Ганнібала Лектера?

Завдяки кар’єрі в правоохоронних органах Старлінг дізналася про себе принаймні одну річ, а саме: вона не шукала собі пригод і була б рада ніколи знову не відчувати страху. Але в підвалі можуть бути папки. Вона зможе це перевірити за п’ять хвилин.

Вона пам’ятала, як, коли спускалася сюди багато років тому, за спиною ляскали двері підвищеної безпеки. На той випадок, якщо хтось захоче їх зачинити цього разу, вона зателефонувала до Балтиморського польового офісу, повідомила про своє місцеперебування й домовилася зв’язатися за годину, коли вийде.

Світло ввімкнулося на внутрішніх сходах — ними Чилтон колись давно проводжав її до підвалу. Тут він пояснював правила безпеки поводження з Ганнібалом Лектером, а тут, під оцією лампою, зупинився, щоб дістати з гаманця фотографію медсестри, чий язик доктор Лектер з’їв під час спроби провести медогляд. Якщо під час гамування доктору Лектеру вибили плече, то, звісна річ, мав існувати рентгенівський знімок.

Протяг на сходах торкнувся шиї, наче десь було прочинене вікно.

На майданчику валялася коробка з-під гамбургера з «Макдональдза», розкидані серветки. Поплямована посудина, де колись була квасоля. Рештки їжі. У кутку — звивисте лайно і ще серветки. Світло кінчалося на нижньому сходовому майданчику перед великими сталевими дверима, що вели до відділення для буйних, — тепер вони були прочинені навстіж, трималися на гаку на стіні. Ліхтарик Старлінг містив