Читати книгу - "Homo Deus"

горло і скеровує наш погляд у єдине майбутнє. Ми відчули цю хватку в ту мить, коли народилися, тож вважаємо, що минуле є природною й неуникною частиною того, хто ми є. Тому ми рідко намагаємося звільнитися від нього й передбачити альтернативне майбутнє.

Вивчення історії спрямоване на ослаблення хватки минулого. Воно дає нам змогу озирнутися на всі боки й почати помічати можливості, які наші попередники не могли уявити чи не хотіли, щоб ми їх уявляли. Спостерігаючи випадковий хід подій, що привів нас до сьогодні, ми розуміємо, як самі наші думки і мрії сформувалися, — починаємо думати і мріяти по-різному. Вивчення історії не підкаже нам, що обрати, але принаймні запропонує більше варіантів.

Рухи, спрямовані на зміну світу, часто починаються з переписування історії, тим самим даючи людям змогу по-новому уявити своє майбутнє. Якщо ви хочете, щоб робітники вийшли на загальний страйк, жінки виступили проти торгівлі тілом, а пригноблені меншини почали вимагати політичні права, — першим кроком буде переказати по-новому їхню історію. Нова історія пояснить, що «наша нинішня ситуація не є ані природною, ані вічною. Справи колись складалися інакше. Лише ланцюжок випадкових подій створив несправедливий світ, яким ми його нині знаємо. Якщо діятимемо мудро, то зможемо змінити цей світ і створити новий, значно кращий». Ось чому марксисти переписували історію капіталізму, чому феміністки вивчали формування патріархальних суспільств і чому афроамериканці бережуть пам’ять про жахи работоргівлі. Вони прагнуть не продовжити минуле, а радше звільнитися від нього.

Те, що справедливо для великих соціальних революцій, так само справедливо і на мікрорівні щоденного життя. Молода пара, будуючи для себе новий дім, може попросити архітектора облаштувати газон перед будинком. Чому газон? «Бо газони дуже гарні», — пояснить молода пара. Але чому вони так думають? Бо за ними стоїть історія.

Мисливці-збирачі кам’яної доби не вирощували траву на вході до своїх печер. Зелена галявинка не зустрічала гостей в афінському Акрополі, римському Капітолії, Єрусалимському храмі чи Забороненому місті в Пекіні. Ідея облаштування галявинки перед входом до приватного житла й публічних будівель народилася в замках французьких та англійських аристократів у пізньому Середньовіччі. Під час раннього модерну цей звичай пустив глибоке коріння й став ознакою благородного походження.

Добре доглянуті галявинки вимагали землі й тяжкої роботи, особливо коли ще не було газонокосарок і автоматичних розприскувачів води. Натомість вони не продукували нічого цінного. Ви навіть не можете випасати на них худобу, бо вона з’їсть і витопче траву. Бідні селяни не могли дозволити собі витрачати цінну землю і час на газони. Акуратний дерен при вході до замку був символом статусу, який ніхто не міг підробити. Він твердо проголошував кожному, хто проходив повз: «Я настільки багатий і сильний, і я маю так багато акрів і смердів, що можу собі дозволити цю зелену екстравагантність». Що більший і акуратніший газон, то сильніша династія. Якби перебуваючи в гостях у князя, ви побачили, що його газон у поганому стані, ви б одразу зрозуміли, що в нього негаразди.

Гарний газон часто був місцем для важливих святкувань і соціальних подій, а увесь інший час ступати на нього було суворо заборонено. До сьогодні в численних палацах, урядових будинках і публічних місцях жорсткий знак наказує людям «не заходити на траву». У моєму колишньому коледжі в Оксфорді весь навчальний плац складався з великої гарної галявини, на яку нам дозволялося виходити чи сидіти лише один день на рік. У будь-який інший день горе бідному студентові, чия нога осквернила б священний дерен.

Королівські палаци й князівські тереми перетворили газон на символ влади. Коли наприкінці періоду модерну королів скидали, а принців відправляли на гільйотину, нові президенти і прем’єр-міністри зберегли газони. Парламенти, верховні суди, резиденції президентів та інші публічні будівлі дедалі частіше уособлювали свою владу в рядках акуратних зелених смужок. Одночасно газони завоювали світ спорту. Тисячі років люди проводили ігри на будь-якому придатному ґрунті — від льоду до пустелі. Однак за останні два століття дійсно важливі ігри — такі як футбол і теніс — проводять на газонах. Звичайно, за умови, що у вас є гроші. У favelas[6] Ріо-де-Жанейро майбутнє покоління бразильського футболу грає саморобними м’ячами на піску й у грязюці. Однак у багатих передмістях сини багатіїв із задоволенням грають на ретельно доглянутих газонах.

Через це люди стали ідентифікувати газони з політичною владою, соціальним статусом та економічним багатством. Не дивно, що в XIX столітті буржуазія, яка тоді набирала силу, з ентузіазмом взяла на озброєння газони. Спочатку лише банкіри, правники й промисловці могли дозволити собі таку розкіш у своїх приватних резиденціях. Однак, коли Промислова революція розширила середній клас і створила газонокосарки, а потім і автоматичне поливання, мільйони сімей раптом отримали можливість влаштувати домашні газони. В американських приміських районах охайні газони перетворилися з розкошу багатіїв на неодмінну ознаку середнього класу.

Це сталося тоді, коли до літургії в приміській церкві було додано новий ритуал. Після недільної служби в церкві багато людей віддано підстригали свої газони. Ідучи вулицею, ви могли миттєво оцінити статки і статус кожної сім’ї за розмірами та якістю її газону. Не було точнішого знаку, що у Джонсів щось не так, аніж занедбаний газон на подвір’ї перед входом. Нині у СІЛА, після кукурудзи і пшениці, найбільше продають трави, а газонна промисловість (рослини, органічні добрива, газонокосарки, розприскувачі) має обіг мільярди доларів щорічно.

Газон не є манією лише Європи чи Америки. Навіть люди, які ніколи не були в долині Луари, бачать президентів США, що виступають на галявині біля Білого дому, важливі футбольні ігри відбуваються на зелених стадіонах, а Гомер і Барт Сімпсон сперечаються про те, чия черга стригти газон. Люди в усьому світі пов’язують газони з владою, грішми і престижем. Таким чином, газони поширилися повсюди і нині почали завойовувати серця навіть мусульманського світу. Новозбудований у Катарі Музей ісламського мистецтва оточено чудовими газонами, що сягають корінням Версалю часів Луї XIV значно більше, аніж Багдада Гаруна аль-Рашида. Вони були сплановані й створені американською компанією, і їхні понад сто тисяч квадратних метрів трави — посеред Аравійської пустелі — потребують шаленої кількості прісної води щодня, щоб залишатися зеленими. Водночас у приміській зоні Дохи і Дубаю сім’ї із середнього класу тішать себе своїми газонами. Якби там не було білих балахонів і чорних хіджабів, можна було б подумати, що ви перебуваєте на Середньому Заході, а не на Близькому Сході.

Якщо, прочитавши цю коротку історію газонів, ви почнете планувати свій будинок мрії,