Читати книгу - "Пора серця. Листування"

Сама я й досі не розумію, чому дійшло до такої напруги. Я тільки виразно бачу, що всі мої сподівання й зусилля торік зруйнувала наша перша розмова, що Тобі краще вдалося мене поранити, аніж я ранила Тебе будь-коли. Я не знаю, чи Ти вже зміг усвідомити, що Ти мені сказав тієї хвилини, коли я була цілковито готова прийти до Тебе, повернути Тебе, піти з Тобою разом у «хащі», у тому чи тому значенні, і мені тільки незрозуміло, чому кілька годин, а чи днів по тому, як я вже знала, що Ти йдеш до іншої, Ти зміг мені дорікнути, ніби я не була обік Тебе в цих жахливих німецьких «хащах». Скажи, як я можу бути поруч з Тобою, якщо Ти від мене вже давно пішов геть. Я холону від думки, що це сталося вже давно, а я цього не відчула й була такою довірливою.

Та я хочу зберегти цю дружбу, на яку Ти зважився поміж нами. Вона ще довго не звільниться від сум’яття, незалежно від того, чи Твоя дружба може бути для мене від нього вільною.

Отож і тепер я всім серцем поруч з Тобою{176}.

Інґеборґ.

Нані дуже розгнівана,* що я не привезла рукопису, а віддала Тобі. Прошу, перешли якнайшвидше нам одного примірника.

А втім, мені терміново потрібні для радіо, а також для «Фурхе» останні вірші{177}, приблизно десять-дванадцять. Проф. Фіхтнер щойно знову телефонував мені й цікавився ними. «Вода й вогонь» і «Полічи мигдаль, полічи, що було в нім гірким… «мають бути між ними, чи не так?

*Вона мені дуже дорікала в цьому.

34 {178} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 24.7.1952

Відень, 24-го липня 1952 р.

Дорогий Паулю,

Ти мав би знати, наскільки виснажує чекати на пошту. Ти справді не можеш писати мені? Можливо, мій лист до Тебе був не зовсім розумним, однак у ситуації, яка стає для мене дедалі темнішою та гнітючішою, я не можу зберігати дистанції саме до того, що мене постійно пригнічує. Це літо не має кінця, і я запитую сама себе, що настане після всього цього.

Я думала якусь мить — бо Нані та Клаус припускали це, що Ти приїдеш до Ґрацу{179}, однак, якщо мене не обманює моє почуття, Ти не зробиш цього. У кожному разі маю надію, що Ти приймеш запрошення Ганзен-Льове до Відня. Австрійський коледж має намір уможливити Тобі переліт літаком. (Чи знаєш, що можеш летіти?!) Однак це запрошення на жовтень{180} Ти отримаєш не раніше осені, коли повернеться Ганзен з Америки.

М. Д. розповідав мені, що Франкфуртські зошити й Німецька видавнича спілка з Тобою ведуть перемовини; він розраховує, що Твої вірші з’являться в НВС{181}. Що з цього всього правдиве, що насправді тут відбувається?

Наприкінці серпня або на початку вересня, під час відпустки я хочу разом зі своєю сестрою поїхати до Італії{182}, лиш на кільки днів, однак я радію властиво більше від того, що вона надзвичайно тішиться змозі вирватися із Каринтії.

У Відні панує мертвенна тиша, тут це чи не найкраще, однак відчуження поміж мною та містом я вже нічим пояснити не можу. У серпні я могла б поїхати на конгрес до Парижа, та Ти ж розумієш, що я не маю бажання засідати з якимись чужими мені людьми й перейматися справами, які мене не стосуються. Це для мене — мов зрада Парижа. Краще я приїду туди іншого разу сама.

Ти знаєш, що я більше не хочу залишатися тут, що в Німеччині я мала думку податись до Гамбурґа, або до моря, та мені бракує відваги йти назустріч будь-яким змінам, а це доконче потрібно. Я упускаю усі можливості, які з’являються переді мною, і, отож, змушена буду лишитися. Цей стан безпорадності й слабкості мені видається і помічним, і жахливим. Хоча цей вислів також невдалий і не зовсім має стосунок до причин мого настрою.

Я роблю спроби трохи писати; хоча це важче і гірше, аніж раніше. Чи не запитувала я вже Тебе якось, чи можу дещо надіслати{183} Тобі? Може, Ти б допоміг мені в цьому.

Та важливішим для мене буде Твій лист, в якому Ти розповіси про себе, якщо й без відповіді на мій. Я вже якось змирюся з тим, що мене оминають.

Пиши мені, прошу!

Інґеборґ

35 {184} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 15.8.1952 (?)

Дорогий Паулю,

чи міг би Ти все-таки надіслати свої вірші? Вони терміново потрібні для «Фурхе» і радіо{185}! Достатньо, якщо Ти впорядкуєш збірку для Клауса й Нані — так само, як попередню{186} — я перепишу тоді потрібні вірші й поверну її Нані та Клаусу.

Інґеборґ

Відень, 15-го серпня{187}.

36