Читати книгу - "Сходження Ганнібала"

вишенька тепер виглядала яскравою на тлі загальної блідоти. Промовив стиха, ніби сам до себе:

— На долонях захисні порізи, але зап’ястки в нього були розсічені кілька діб тому. Він бився не так давно.

— Та часто, — докинув похоронщик.

— Минулої суботи він учинив бійку в барі, — уточнив асистент Лорен, — він вибив зуби одному чоловіку й дівчині.

Лорен хитнув назад головою, ілюструючи силу ударів, аж напомаджений кок на його вутлому черепі заскакав.

— Складіть, будь ласка, список його останніх опонентів, — сказав інспектор. Він нахилився до тіла, принюхуючись. — Ви щось робили вже з ним, мсьє Роже?

— Ні, мсьє. Командант мене попередив і заборонив…

Інспектор Попіль покликав його до столу. Лорен теж підійшов.

— Чи має щось із того, що ви тут використовуєте, такий запах?

— Я чую ціанід, — сказав Роже, — його спершу отруїли!

— Ціанід має запах підсмаженого мигдалю, — уточнив Попіль.

— Пахне чимсь схожим на краплі від зубного болю, — сказав Лорен, несвідомо торкаючись власної щелепи.

Похоронщик обернувся до свого асистента:

— Кретин! Де ти бачиш у нього зуби?

— Так. Це гвоздична олія, — сказав інспектор Попіль. — Команданте, а чи не знайдеться в тому його списку фармацевт?

Користуючись порадами шеф-кухаря, Ганнібал засмажив чудову рибу, пересипану темною бретонською морською сіллю зі спеціями, прямо в лусці, і зараз виймав її з печі. Кірка тріснула від одного дотику руків’ям кухарського ножа і розпалася, луска залишилася на ній, кухнею поплив чарівний аромат.

— Вітаю вас, Ганнібале, — промовив кухар. — Найсмачніше в риби — щічки. Та й у більшості істот, треба сказати. Коли розбиратимете її на столі, подасте одну щічку мадам, а другу почесному гостю. Ну, а якщо розкладатимете по тарілках у кухні, можете з’їсти все самі.

Серж повернувся з ринку. Почав розпаковувати й виймати куплене. За ним до кухні тихо ввійшла леді Мурасакі.

— Я зустрів Лорена в «Petit Zinc»,[49] — промовив Серж. — Вони ще не відшукали ту бридку голову чортового різника. Він сказав, що його тіло пахне отим, як його, ага — гвоздичною олією. Він ще сказав…

Ганнібал помітив леді Мурасакі й перебив Сержа:

— Вам треба щось з’їсти, моя пані. Ось, тут є вельми смачна річ.

— А я привіз свіжих персиків і персикового морозива, — приєднався Серж.

Леді Мурасакі довго не відводила погляду від очей Ганнібала.

Він посміхнувся їй, абсолютно спокійний. І промовив:

— Персик!

23

Пізня ніч, леді Мурасакі лежить у своєму ліжку. Вікно прочинене, свіжий бриз доносить аромат мімоз, що квітнуть унизу, у кутку двору. Вона скинула з себе покривало, щоб відчувати на руках і ногах повив повітря. Очі її розплющені, дивляться в темряву стелі, коли вона моргає, чути тихесеньке цокання її вій.

Внизу, у дворі, стрепенулася стара собака, її ніздрі розширені, вона глибоко вдихає вітерець. Шкіра на лобі в неї наморщилася, та ось вона знов розслабилася, поринула у сновидіння, де є погоні й смак крові у неї в роті.

У темряві над леді Мурасакі рипнули двері горища. Певно, дошки прийняли чиюсь вагу — це не мишачий писк. Леді Мурасакі глибоко вдихнула і різко опустила ноги на холодну кам’яну долівку. Одягла легке кімоно, торкнулася свого волосся, взяла квіти з вази в холі і, тримаючи в руці свічну лампу, рушила вгору сходами на горище.

Вирізана на дверях маска посміхнулась їй. Вона розправила плечі, поклала долоню на дерев’яне обличчя і штовхнула. Протягом їй на спині напнуло кімоно, ніби хтось злегка підштовхнув її вперед. Попереду, в темряві горища, вона помітила блимання неясного світла. Леді Мурасакі пішла до того світла, її лампа виривала з темряви маски Но, вони спостерігали за нею, і ряди висячих маріонеток ворушилися під вітерцем її ходи. Повз плетені короби й поцяцьковані наліпками валізи з їхніх із Робертом подорожей, до родинного олтаря і обладунку, де горіли свічки.

Щось темне стояло на олтарі перед зброєю й обладунком. Поки вона бачила тільки силует у світлі свічок. Вона поставила свою лампу на ящик поряд з олтарем і уважно подивилася на голову різника Поля, що покоїлася на суїбані.[50] Його лице було чистим і блідим, губи зімкнуті, але щік не було і трохи крові витекло в нього з рота на блюдо, там вона зібралася в калюжку, немов вода на початку приготування квіткової композиції. До волосся Поля причеплено ярлик. На ярлику напис каліграфічним почерком: «Момунд. Досконале м’ясо».

Обличчя Поля було обернуто до обладунку, його очі спрямовано вгору на самурайську маску. Леді Мурасакі підвела свої очі і почала по-японському казати в темряву:

— Доброго вечора, Високославний Пращуре. Прошу, вибачте це неадекватне підношення. З усією моєю повагою, це не той різновид допомоги, яку я мала на увазі.

Механічно вона підняла зів’ялу квітку й стрічку з підлоги і заховала їх собі до рукава, не відводячи очей від олтаря. Довгий меч був на місці, бойова сокира також. На стійці не вистачало короткого меча.

Вона зробила крок назад, підійшла до віконця і прочинила його. Глибоко вдихнула. Биття серця відлунювало їй у вухах. Бриз ворушив її кімоно і полум’я свічок.

Тихе шарудіння серед костюмів Но. В одної з масок були живі очі, вони дивилися на неї.

Вона промовила японською:

— Доброго вечора, Ганнібале.

— Доброго вечора, моя пані, — пролунала японська відповідь із темряви.

— Ми можемо продовжити англійською, Ганнібале? Є речі, які я воліла б не розголошувати перед моїм предком.

— На вашу ласку, моя пані. У будь-якому разі, мій запас японської вичерпано.

І він увійшов у світло лампи з коротким мечем і шматою, якою його чистив.

Вона наблизилась до нього. Довгий меч залишався в обладунку, у разі потреби вона встигала б його ухопити.

— Я міг би скористатися різницьким ножем, — промовив Ганнібал. — Я використав меч Масамуне-доно[51] тому, що це здалося мені доречним. Сподіваюся, вас це не образило. Ані плями не залишилося на лезі, я вам гарантую. Різник був, як масло.

— Я вас боюся.

— Прошу, не варто перейматися, я приберу… це.

— Ви не мусили робити це заради мене.

— Я зробив це заради себе, заради поваги до вашої особистості, леді Мурасакі. Жодних зобов’язань це на вас не накладає. Вірю, що Масамуне-доно дозволив мені використати його меч. Це дійсно пречудовий інструмент.

Ганнібал встромив короткий меч у його піхви й урочистим жестом поклав до обладунку, на належне йому місце.

— Ви тремтите, — промовив він. — Ви цілком володієте собою, але тремтите, як пташка. Я не мав права з’являтися перед ваші очі без квітів. Я кохаю вас, леді Мурасакі.

Внизу, ще