Читати книгу - "Лицар Відображень"

роблять вибір. просто тебе просять зробити це офіційно.

— А що в моєму випадку такого особливого? — Запитав я.

Знову той же вітер.

— Ти — двічі спадкоємець, наділений великою силою.

— Мені ніколи не хотілося ворогувати ні з одним з вас, — заявив я.

— Це не дуже добре, — відповіли мені.

— Тоді знищіть мене зараз же.

— Гра ще не закінчена.

— Тоді давайте продовжимо, — сказав я.

— Нам не подобається твоя позиція.

— Взаємно, — відповів я.

Від громового повітряного удару, який послідував за цим, я втратив свідомість. Я думав, що можу дозволити собі бути чесним до кінця, ось з якої причини: у мене була сильна підозра, що обдурити учасників цієї гри, напевно, важко.

Я прокинувся лежачим на купі ножних лат, кірас, панцерних рукавиць, шоломів та інших чудових штук такого ж роду. Всі вони були незграбними і з відростками, які впивалися в мене. Усвідомив я це поступово, тому що багато важливих частин тіла у мене оніміли.

— ЕЙ, Мерлін.

— Факір, — відгукнувся я. — надовго я відключився?

— Не знаю. Я сам щойно прийшов у себе.

— От вже не знав, що можна вирубати шматок мотузки.

— Я теж. Раніше таке зі мною не траплялося.

— Тоді дозволить мені запитати більш правильно: не знаєш, скільки часу ми були без свідомості?

— По-моєму, досить довго. Дай мені виглянути за двері, і я зможу дати тобі краще уявлення про це.

Я повільно підвівся на ноги, не зміг встояти і звалився знову. Я поповз до виходу, зазначивши при цьому, що з купи, здається, нічого не зникло. Підлога ісправді тріснула. Біля дальньої стіни справді лежав мертвий карлик.

Виглянувши назовні, я побачив яскраве небо, все в чорних точках.

— Ну? — Запитав я трохи згодом.

— Якщо я розрахував правильно, скоро ранок.

— Перед світанком завжди яснішає, а?

— На зразок того.

Кровообіг у ногах відновлювалося, вони горіли. Я змусив себе піднятися і став, прихилившись до стіни.

— Є якісь нові вказівки?

— Поки ні. У мене таке відчуття, що вони повинні з'явитися з світанком.

Хитаючись, я добрів до найближчої лави і впав на неї.

— Якщо хто-небудь зараз зайде сюди, я зможу відбиватися тільки промовлянням заклинань. Від спання на обладунках затерплості ніяк не проходять. Так само погано, як спати в повному озброєнні.

— Напусти на ворога мене, І, щонайменше, я зумію виграти для тебе час.

— Спасибі.

— Чи багато ти пам'ятаєш?

— Починаючи з того моменту, як був дитиною. А що?

— У моїй пам'яті зберігаються мої відчуття з тих пір, як Логрус вперше нагородив мене новими здібностями. Але все до моменту нашої появи тут здається сном. Я, схоже, просто звик реагувати на прояви життя.

— Багато людей теж такі.

— Правда? раніше я не міг думати і спілкуватися таким чином.

— Вірно.

— Як ти думаєш, це надовго?

— Тобто?

— Можливо, це тільки мій тимчасовий стан? Чи не може статися, що я отримав нові властивості тільки, щоб справлятися з певними обставинами тут?

— Не знаю, Факір, — відповів я, розтираючи ліву щиколотку. — Вважаю, що це цілком можливо. Ти звик до нового стану?

— Так. Здогадуюся, що це нерозумно з моєї сторони. Як мене може хвилювати те, що я буду тужити, коли втрачу його?

— Питання хороше, але відповіді я не знаю. можливо, врешті-решт ти все одно досягнеш такого стану.

— Не думаю, але точно не знаю.

— Ти боїшся повернутися в попередній стан?

— Так.

— Ось що я тобі скажу. коли ми знайдемо вихід звідси, не лізь вперед мене.

— Не можу.

— Чому? При потребі ти будеш по рукою, але я можу і сам про себе подбати. Раз у тебе тепер з'явилися почуття, в тебе повинне бути і власне життя.

— Але ж я виродок.

— А хіба всі ми не такі? Просто хочеться, щоб ти знав — я розумію тебе і ставлюся до цього нормально.

Він ще раз стиснув мені руку й замовк.

Хотів би я не боятися випити воду.

Я просидів там, напевно, майже годину, докладно перебираючи все, що сталося зі мною за останній час, відшукуючи розгадки і розмірковуючи, яка ж тут система.

— Здається, я чую твої думки, — раптом сказав Факір, — і можу в одному питанні дещо запропонувати твоїй увазі.

— Так? Що це таке?

— Той, хто переніс тебе сюди…

— Істота, що виглядала, як мій батько?

— Так.

— Що ж він?

— Він був не таким, як два твоїх перших відвідувачі. Він був смертним. А вони — ні.

— Ти хочеш сказати, що це і справді міг бути Корвін?

— Я ніколи не зустрічав його, тому не можу сказати. Але він не був однією з цих конструкцій.

— А ти знаєш, що вони таке?

— Ні. Знаю тільки одну дивну річ — і зовсім не розумію її.

Я нахилився вперед, потираючи скроні. Кілька разів я глибоко зітхнув.

У горлі було дуже сухо, а м'язи боліли.

— Продовжуй. Я чекаю.

— Я не дуже знаю, як це пояснити, — сказав факір, — але в дні, коли я не умів відчувати, ти, не подумавши, проніс мене на зап'ясті через лабіринт.

— Я пам'ятаю. Потім через твої реакції у мене довго залишався рубець.

— Створіння хаосу і створіння порядку не занадто добре сходяться. Але я вижив. І придбав досвід. А ті подоби Дворкіна і Оберона, що приходили до тебе в печеру…

— Ну?

— Людською була тільки їхня зовнішність. Всередині, в геометричній структурі, пульсували енергетичні поля…

— Ти говориш так, ніби це була комп'ютерна мультиплікація.

— Щось подібне не виключено. Точно не знаю.

— А мій батько не був одним із них?

— Нє-а. але я веду не до того. Я дізнався першопричину.

Я раптово насторожився.

— У якому сенсі?

— Завитки… геометричні структури, з яких створювалися ці постаті… вони відтворюють частини амберського лабіринту.

— Ти, мабуть, помилився.

— Ні. Нестачу чутливості я доповнюю пам'яттю. Обидві фігури Були тривимірними викривленнями сегментів лабіринту.

— А навіщо лабіринт морочив мене, створюючи такі фальшивки?

— Я всього лише смиренне знаряддя вбивства. Міркування ще не стали моєю сильною стороною.

— Якщо у це замішані Єдиноріг і Змія, по-моєму, і лабіринт не можна виключати.

— Про Логрус ми знаємо точно.

— І мені здається, що в той день, коли Корал зайшла в лабіринт, він проявив розумність. Припустимо, що так воно і є; він здатний створювати такі конструкції… Чому він хотів, щоб вони відвели мене сюди? Чи Корвін переніс мене кудись не туди? То що це за місце? І що від мене потрібно Лабіринтові? І чого хоче від мене батько?

— Заздрю твоїй здібності не звертати увагу на певні речі, — відповів Факір. — Це і є риторичні питання, я правильно зрозумів?

— По-моєму, так.