Читати книгу - "П'ятеро поросят"

Блейк був глибоко захоплений своєю улюбленою темою.

— Чай з кульбабки, наприклад, чудесний засіб! Або відвари шипшини… Я нещодавно десь прочитав, що він знову входить у моду в медицині… Отож, признаюся, що виготовлення ліків було для мене досить приємним заняттям: збирання рослин у певну пору, сушіння їх, подрібнення і таке інше… Я навіть інколи ставав забобонним і збирав коріння в місячні ночі або ж хтозна за якими порадами старих. Того дня, пригадується, я детально розповів гостям про цикуту. Вона цвіте двічі на рік. Ягоди збираються в стадії дозрівання, трохи раніше, ніж вони пожовтіють. Знаєте, кажуть, є цілком забутий медичний препарат. Але я довів її ефективність при лікуванні коклюшу і, до речі, астми.

— Ви розповіли їм про все це у себе в лабораторії?

— Так, я повів їх показати лабораторію, пояснив властивості різних медикаментів — валеріанки, наприклад. Згадав навіть про те, як вона приваблює кішок… Потім вони запитали мене про красавку, і я розповів їм про цю рослину, а також про атропін. Вони були дуже задоволені.

— Вони були. Хто це «вони»? Мередіт Блейк дещо здивувався.

— О, вся компанія! Чекайте, я пригадаю: були там Філіп, Еміас і Керолайн. Звичайно ж — Анжела. І Ельза Грієр…

— Більше нікого?

— Здається, ні. Так, я впевнений. — Блейк здивовано глянув на Пуаро. — А хто ще міг бути?

— Ну, можливо, гувернантка…

— Ага… Ні, іі і тоді не було. Вже не пригадую її ім'я. Симпатична жінка, яка дуже серйозно ставилася до своїх обов'язків. Мені здається, Анжела завдавала їй багато клопотів.

— Чому?

— Тому що Анжела була гарна дитина, яка, однак, інколи ставала невпізнанною і цілком виходила з-під контролю. Весь час вона була зайнята тим, що придумувала щось. Одного разу вона засунула Еміасові за комір равлика чи щось в цьому роді, коли той саме був зайнятий своєю картиною. Він підскочив, ніби вжалений, і закипів вулканом, страшенно її вилаяв. Після цього інциденту Еміас наполягав, щоб дівчину відправили до школи.

— Він хотів відіслати її з дому?

— Так, але це не значило, що він її не любив. Інколи він вважав її справжньою напастю. Мені здається, що… Тобто у мене склалося таке враження…

— Яке саме?

— Що він трохи ревнував… Анжела при потуранні Керолайн могла робити що завгодно. Це не подобалось Еміасові. Є з цього приводу пояснення, але я зараз не буду вникати в подробиці…

Пуаро перебив його:

— Це пояснюється тим, що вона постійно докоряла собі за вчинок, через який дівчинка була спотворена.

Блейк вигукнув:

— О, ви знаєте про це! Це надто давня історія. Але вважаю, що саме в цьому причина такої її поведінки. Їй здавалось, що, скільки б вона не робила для Анжели, все буде замало, аби хоч трохи винагородити її…

Пуаро задумливо похитав головою.

— А Анжела… злилася на свою названу сестру?

— О ні, навіть не думайте! Анжела була дуже прив'язана до Керолайн. Я певен, вона зовсім забула про ту давню історію. А от Керолайн… вона не могла собі простити.

— Думка про школу-інтернат подобалась Анжелі?

— Ні, не подобалася. Вона сердилася на Еміаса. Керолайн узяла її під захист, але Еміас був несхитний.

— Коли вона повинна була іти до школи?

— Якраз восени. Я пригадую, вони саме готували їй шкільну форму. Коли б не стряслася ця біда, вона повинна була б їхати до школи за кілька днів. Того ранку якраз відбулася розмова про речі для Анжели. Пуаро запитав:

— А гувернантка?

— Що — гувернантка?

— Яка була її думка з цього приводу? Адже вона втрачала свою службу, чи не так?

— Гадаю, до деякої міри так. Маленька Карла брала у неї кілька уроків, але їй було тоді лише років шість чи щось біля цього. Крім того, у неї була своя бонна. Вони, мабуть, не тримали б далі мадемуазель Уільямс тільки заради маленької Карли. Уільямс! Саме так її звали. Уільямс… Дивно, як легко пригадуються деякі речі, коли про них говориш.

— Справді. Ви зараз ніби повернулися в минуле, правда? Знову переживаєте всі ті події, чуєте слова присутніх. Бачите їхні жести, вирази облич…

Мередіт Блейк сказав поволі:

— Деяким чином так. Але є деякі прогалини. Цілі шматки, яких бракує. Пригадую, наприклад, яким ударом було для мене, коли я довідався, що Еміас збирається кинути Керолайн. І все-таки не можу пригадати, хто мені про це сказав: він чи Ельза. Пам'ятаю, була розмова з Ельзою на цю тему, тобто я намагався довести їй, що так чинити жахливо, але вона тільки розсміялася і сказала, що в мене застарілі погляди. Так, мабуть, у мене справді застарілі погляди, але я вірю, що був правий. У Еміаса були дружина і дитина, він мусив залишатися з ними.

— І ця точка зору здавалася застарілою мадемуазель Грієр?

— Так. Не забувайте, що шістнадцять років тому розлучення не було звичайним явищем, як сьогодні. Але Ельза наполягала в тому, що коли дві людини не знаходять Щастя разом, то їм краще розлучитися. Вона говорила, що Еміас і Керолайн постійно сварилися і що для дитини значно краще не перебувати в такій атмосфері.

— Її аргументи не вплинули на вас?

Мередіт Блейк по паузі відповів:

— У мене весь час було таке враження, що вона взагалі не знала, що говорить. Ельза базікала безперестанку про речі, вичитані з книжок або чуті від друзів. І водночас у ній було — це, можливо, звучить дивно, коли говорити про неї, — в ній було, сказати б, щось патетичне. Така молода і така певна в собі! — Він зупинився. — Молодість, пане Пуаро, має в собі щось таке… страшенно хвилююче!

Еркюль Пуаро поглянув на нього з цікавістю.

— Я розумію, що ви хочете сказати…

Блейк продовжував, здається, більше для себе:

— До деякої міри, я вважаю, це й було причиною моєї різкої розмови з Крейлем. Він був майже на двадцять років старший од неї. Мені це здавалося неприродним.

Пуаро мовив:

— На жаль, рідко можна на когось вплинути. Коли людина вирішила щось зробити, тим більше, коли в цьому замішана жінка, нелегко змусити її від цього відмовитися.

— Приблизно так воно і є. — В тоні Мередіта відчулася гіркота. — Це правильно, що моє втручання не дало нічого. У мене справді відсутній талант переконання.

Пуаро поглянув на нього. Він вловив у цьому дещо кислому тоні невдоволеність людини своїм безсиллям і про себе визнав правду всього сказаного Блейком.

Пуаро запитав Блейка, аби швидше змінити неприємну тему:

— У вас ще є та лабораторія лікарських і тонізуючих засобів чи нема?

— Нема.