Читати книгу - "Про козацькі часи на Україні"

він піклувався, як би спекатися турецької кормиги. Із цією метою він хотів опертися на Польщу; Так, він шукає зв'язків із сильними польськими магнатами і видає одну свою дочку за князя Радзівілла, а другу за Вишневецького. Несподівано ця його політика прийшлася того часу, коли Польща сама була на краю погибелі. Хмельницький зрозумів, як вигідне для нього було з'єднання з Лупулом, і він став шукати із ним зв'язку.

Був ще другий такий чоловік - Ракоці, князь семигородський. Ще в XVI ст. Семигород був країною дуже культурною і передовою. На початку XVII ст. Гаврило Бетлен-Габур увів у себе державною вірою социніанство, найдемократичнішу релігію того часу. Мало того, всі протестантські вчені, яким робили різні утиски в других землях, збігаються до нього. До нього і збираються всі елементи, які бажали федерації. Для повного успіху цієї справи хотіли навіть злучитися з чехами-гуситами; але, як відомо, чехи під Білою Горою програли свою справу, а Семигородові лишалося тоді тільки піти під протекторат турецького султана.

Ракоці, довідавшись, що Хмельницький бере над ляхами гору, прислав до нього посольство, пропонуючи йому з'єднатися на федеративних зав'язях. Хмельницькому і подобалася ця думка, але він гадав, що це справа дуже важна. Для цього треба було заручитися протекторатом турецького султана, а на це останнє не дозволяли народні інстинкти. Так Хмельницький хитається, думаючи то про федерацію з Польщею, то про федерацію з Молдавією та Семигородом. Але не вийшло ні те, ні друге, і скінчилося на тому, що народна маса заходилася коло іншого шляху.

Вернувшись з-під Замостя до Києва, у лютому 1649 року, Хмельницький довідався, що Польща вирядила послів, щоб скласти із козаками умову. Коли посли прибули, він прийняв їх у Переяславі. На чолі посольства був Адам Кисіль, воєвода київський, і Мезковський, що лишив після себе мемуари про те посольство. Як можна було сподіватися, посольство ні до чого не могло дійти. Посли стояли на старому: щоб установлено реєстри, а решта козаків щоб знов вернулася до своїх обов'язків - поспільства; Хмельницький вимагав таких широких уступок, на які посли не були уповажнені. Просидівши довгий час у Переяславі, натерпівшись страху, посли так і з нічим поїхали додому. Ясно було, що війна повинна була знову спалахнути, і вона не примусила на себе довго ждати.

СЬОМА ГЛАВА

Збараж. - Зборівська умова. - Невдоволення на Україні. Спілка Хмельницького з Лупулом. Друга війна з Польщею. - Берестечко. - Білоцерківська умова. Батіг. - Жванець. - Переяславська умова. Смерть Хмельницького.

У попередній главі ми зупинилися на поході Хмельницького 1648 року, коли він, побивши багато ворожих сил, як здається, сам не знав, що далі робити, а це тому, що у нього не було ясного політичного ідеалу. Винуватити його в цьому не можна, бо те саме було і з цілим українським народом; народ знав свої кривди, та не знав, як здобути свої права, як усунути кривду. Життєва хвиля винесла Богдана на самий верх народного руху, але він, як чоловік свого часу, був тільки репрезентантом ідеалів маси. Через те ми бачимо чудне діло: коли Хмельницькому довелося поставити народові свою правду, він не міг цієї правди знайти.

Після Пиляви і Львова Хмельницький, маючи численну військову силу, на шість тижнів задержується у маленькому місті Замості і вказує тільки сеймові, кого вибрати на вакантний польський трон. Сейм вдоволив бажання Хмельницького, вибрав королем Яна Казимира, який не мав жодної симпатії до козацької справи, і Хмельницький повернув до Києва чекати польського посольства і. Посольство, як відомо, приїхало, та ні до чого договоритись не можна було: посли вважали козаків не за окремий стан, а за звичайне наймане військо. На цьому козаки не могли задовольнитися. Через те кидалися трактувати то про церковні справи, то про землі, нарешті козаки договорилися до того, що їм не треба ні Польщі, ні короля.

Так посли повернулися ні з чим назад, і під літо 1649 р. знову починається війна. Хмельницький кличе на підмогу татар. Татари знають, що в цій війні можна набрати багато здобичі: тим-то й не диво, що тепер уже сам хан іде на підмогу козакам зі всіма своїми силами. Не буду розказувати ходу війни: це відома так звана збаразька кампанія. Передове польське військо зустрілося з козаками під Збаражем, на західній Волині, де й козаки його обложили. Тоді король підняв так зване посполите рушення, себто покликав усіх шляхтичів на війну, і пішов на підмогу обложеним. Довідавшись про це, Хмельницький залишив частину війська і з татарами пішов назустріч королеві. Він зустрів короля під Зборовом, розбив його і обложив. Становище поляків було безвихідне. Тоді вони звернулися до кримського хана, просячи у нього підмоги. Той нахилив Хмельницького до миру. Зроблено було так звану Зборівську умову. Ця подія Хмельницького ще чудніша, ніж поворот його з-під Замостя. Він мав спроможність зробити все чого б тільки не забажав. Візьми він тільки табір, у нього в руках був би і король, і все польське військо, всі дворяни і адміністрація. Але Хмельницький не знав, що йому робити. Через те виходить така чудна річ, ніби перепрошує короля за всій бунт, просить у нього посольства і обіцяє прийняти ті пункти, які дадуть йому поляки.

Після Зборівської умови від Польщі відділялася Україна, й власне, три воєводства українські - Чернігівське, Київське і Брацлавсь-ке. Це такі воєводства, в яких завжди існував козацький елемент. Таким робом, зовсім не приймалися на увагу етнографічні межі. Для цих трьох воєводств признається нормальним козацький лад. Козакам признано 40 000 реєстрового війська. Для Польщі це була велика уступка, але для українського народу - жодної, бо Хмельницький обіцяв йому, що всі здобудуть собі волю, всі будуть козаками. Між тим в умові було сказано, що всі останні, що не ввійдуть у реєстр, мусять повернутись до легального послушенства своїм панам. Значить, пани мали знову повернутись на Україну. З боку Хмельницького це була вже не політична хиба, а просто кривда для свого народу.

Щодо віри Польща після Зборівської умови признала повну толеранцію і зрівнювала права православного духовенства з католицьким. Поляки обіцяли ніколи не вводити на Україні унії, віддати православним захоплені у них уніатами монастирі й церкви. Крім того, Хмельницький домагався, щоб православну ієрархію відновлено у тому виді, в якому вона була за Сагайдачного, і вимагав для всіх православних єпископів голосу в сенаті нарівні з католицькими ієрархами. Для української шляхти Хмельницький домагався зрівняння з польською шляхтою, але, правду кажучи, не було